Калитвинцев Юрій Миколайович

Ю́рій Микола́йович Кали́твинцев (рос. Юрий Николаевич Калитвинцев, нар. 5 травня 1968, Волгоград, Російська РФСР, СРСР) — український футбольний тренер, колишній радянський, російський та український футболіст, що виступав на позиції півзахисника. Майстер спорту України міжнародного класу (1999)^[1].

Юрій Калитвинцев
Юрій Калитвинцев
Особисті дані
Повне ім'я	Юрій Миколайович Калитвинцев
Народження	5 травня 1968(1968-05-05) (57 років)
	Волгоград, Російська РФСР, СРСР
Зріст	175 см
Вага	73 кг
Громадянство	Україна  Росія
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1985—1986 1986—1988 1988—1991 1992—1993 1993—1994 1994 1994—1999 1998—1999 2000	«Ротор» (Волгоград) СКА (Ростов-на-Дону) «Ротор» (Волгоград) «Динамо» (Москва) →  «Динамо-д» «Локомотив» (Н. Новгород) «Динамо» (Київ) «Трабзонспор» ЦСКА (Київ)	9 (0) 60 (6) 89 (20) 48 (8) 4 (3) 18 (8) 93 (20) 14 (1) 10 (1)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1995—1999	Україна	22 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
2001—2002 2003—2005 2005—2007 2007—2009 2009 2010—2011 2013—2014 2016—2017 2021 2021—2024	«Закарпаття» Україна (U-19) Україна (U-17) «Динамо-2» (Київ) Україна (U-19) Україна «Волга» (Н. Новгород) «Динамо» (Москва) «Олімпік» «Полісся» (Житомир)
Звання, нагороди
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 11 березня 2024.

Кар'єра футболіста

Клубна кар'єра

У чемпіонатах СРСР виступав за волгоградський «Ротор» (1985―1986, 1988―1991) і ростовський СКА (1986―1988, під час перебування на армійській службі).

В кінці 1991 перейшов у московське «Динамо», у складі якого двічі став бронзовим призером чемпіонату Росії (1992, 1993). Початок сезону 1994 року відіграв у дублі «Динамо» в третій лізі, а залишок сезону — в нижньогородському «Локомотиві». Незважаючи на отриманий у кінці сезону в матчі з владикавказьким «Спартаком» перелом ноги, був запрошений у київське «Динамо» президентом клубу Григорієм Суркісом, відхиливши пропозицію московського «Торпедо». В київському «Динамо» Юрій Калитвинцев став диспетчером команди, через нього значною мірою будувалася відроджена гра, «Динамо» знову серйозно вийшло на європейську арену.

Після звинувачень Валерія Лобановського в програші чвертьфінального матчу Ліги Чемпіонів туринському «Ювентусу» в 1998 році перейшов в турецький «Трабзонспор», але залишив команду через декілька місяців через невиплати зарплати. Кар'єру футболіста закінчив у 2000 році в київському ЦСКА.

Збірна України

Змінивши в 1994 році російське громадянство на українське^[2], став гравцем збірної України, за яку провів 22 матчі та забив один гол.

Тренерська робота

Як тренер починав працювати у клубі «Закарпаття» (Ужгород) (2001―2002) і з юнацькою збірною України (2003―2006).

З 2007 року тренував спільно з Геннадієм Литовченком команду «Динамо-2» (Київ), що виступала у першій лізі.

Очолювана Юрієм Калитвинцевим юнацька збірна України віком до 19 років (U-19) 2 серпня 2009 року стала чемпіоном Європи, перемігши у фіналі в Донецьку англійців з рахунком 2:0.

1 лютого 2010 року призначений асистентом нового головного тренера національної збірної України Мирона Маркевича^[3]. 25 серпня 2010 року призначений виконувачем обов'язків головного тренера національної збірної України^[4].

6 червня 2016 року став головним тренером московського «Динамо»^[5].

25 лютого 2021 року був призначений головним тренером донецького «Олімпіка»^[6]. Проте вже 3 травня 2021 року спеціаліста було звільнено з цієї посади через незадовільні результати команди^[7][8][9]. Під керівництвом Калитвинцева «Олімпік» переміг лише в одному матчі, один матч звів до нічиєї та програв вісім протистоянь.

15 червня 2021 року став головним тренером клубу «Полісся» (Житомир)^[10]. 11 березня 2024 року на тлі поганих результатів гри команди^[11] подав у відставку^[12].

Досягнення

• Чотириразовий чемпіон України (1995—1998).
• Дворазовий володар Кубка України (1996, 1998).
• Дворазовий володар Кубка чемпіонів Співдружності (1997, 1998).
• Футболіст року в Україні: 1995.
• Футболіст року в чемпіонаті України: 1995.
• Двічі потрапляв у список 33 найкращих футболістів чемпіонату Росії (1992, 2 місце; 1994, 3 місце).
• Чемпіон Європи (U-19): 2009 (як тренер)

Нагороди

• Орден «За заслуги» III (1998)^[13], III (2006)^[14] і II (2011)^[15] ступенів.