Юрій Коломиєць

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коломиєць.

Юрій Іванович Коломи́єць (англ. Yuriy Kolomyiets; 6 травня 1930, Коломийці — 2 січня 2017, Чикаго) — український поет  ; член чиказького літературно-мистецького товариства «Моноліту» у 1955—1958 роках^[1], Нью-Йоркської групи^[2], ПЕН-клубу в Україні^[3] та Національної спілки письменників України з початку 1990-х років. Лауреат Літературної пре­­мії фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів за 1984 рік^[a]. Брат художника Анатоля Коломийця^[1].

Юрій Коломиєць
Народився	6 травня 1930(1930-05-06)  Кобеляцький район, Полтавська округа, Українська СРР, СРСР
Помер	2 січня 2017(2017-01-02) (86 років)  Чикаго, Іллінойс, США
Країна	СРСР  США
Діяльність	поет
Alma mater	Іллінойський університет (1957)
Знання мов	українська, французька і англійська
Членство	Нью-Йоркська група, Об'єднання українських письменників «Слово» і Національна спілка письменників України
Брати, сестри	Коломиєць Анатоль Іванович
Учасник	Корейська війна
Нагороди	Премія фундації Антоновичів

Біографія

Народився 6 травня 1930 року на хуторі Коломийцях Кобеляцького району Полтавської області^[b] (нині Україна). У 1943 році примусово вивезений до Німеччини. Пізніше перебував у таборі для переміщених осіб у Нюрнберзі. З 1947 року — у Бельгії, де працював шахтарем поблизу міста Льєжа. 1952 року у Льєжі закінчив Інженерно-технічний інститут.

У 1952 році переїхав до Сполучених Штатів Америки, де оселився у Чикаго. У 1952—1955 роках у лавах американської армії воював у Кореї. Протягом 1955—1957 років навчався в Чикаго в Іллінойському університеті; у 1957—1964 роках — в Іллінойському технологічному інституті. Працював інженером-конструктором фірм із виготовлення електронної апаратури й механічних спортивних знарядь. Одержав патенти за оригінальний підхід у конструюванні, спрощення та економізацію малих механізмів^[c]. У 1970—1972 роках викладав історію України в суботній школі українознавства при церкві святого Володимира.

З 1990 року обіймав посаду заступника голови Об'єднання українських письменників в екзилі «Слово». 1990 року у Києві взяв участь у Всеукраїнському святі поезії «Золотий гомін»^[1].

Помер в Чикаго 2 січня 2017 року.

Творчість

Перший вірш у формі верлібру написав французькою мовою — «Jе mourais plusieurs fois…» («По­­мирав я не раз…»)^[1]. Автор публікацій:

• «З нових поезій» // «Сучасність». — 1976. — Частина 5 (185). — С. 9—11;
• «Світ колись буде кращий». Добірка віршів // Літературна Україна. — 1990. — 30 серпня.
• «Кілька штрихів про себе» // «Сучасність». — 1985. — № 12. — С. 11—13
• «Поза традиції» // Антологія української модерної поезії в діаспорі / Упорядник Б. Бойчук. — Київ — Торонто — Едмонтон — Оттава, 1993. — С. 158—169;
• «Вірші» // Півстоліття напівтиші. Антологія поезії Нью-Йоркської групи / Упорядник М. Ревакович. — К.: Факт, 2005. — С. 114—133.

Переклав власні поезії українською мовою, вміщені у журналі «Сучас­­ність», його збірки «Гранчасте сонце» (Нью-Йорк; Чикаго, 1965) та «Білі теми» (Мюнхен, 1983)^[1].

Тво­­ри поета надруковано виданнями «Коор­динати: антологія сучасної україн­­ської поезії на Заході» (Нью-Йорк; Мюнхен, 1969, том 2), «Поезія» (Київ, 1990, випуск 2), «Золотий гомін: українська поезія світу» (Київ,1991)^[1].

Низку віршів у перекладі Віри Вовк португальською і німецькою мовами подано в антологіях «O Grupo de Nova York: Antologia Lirica» та «New Yorker Dichtergrup­pe: Antologie der Lyrik» (обидві — Ріо-де-Жанейро, 2008)^[1].

Виноски

1. За збірку поезій «Білі теми».
2. За іншими даними в місті Кобеляках^[2]
3. Мав 9 зареєстрованих патентів на малі механізми (перегравачі платівок, магнітофони, калькулятори) і З патенти для фізкультури^[3].