37-й стрілецький корпус (СРСР)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 37-й корпус.

37-й стрілецький корпус (37-й ск) — військове формування Збройних сил СРСР до та під час Другої світової війни.

37-й стрілецький корпус
рос. 37-й стрелковый корпус
На службі	1939–1941
Країна	СРСР
Належність	Червона армія
Вид	сухопутні війська
Тип	піхота
У складі	6-та армія
Гарнізон/Штаб	Золочів
Війни/битви	Вторгнення СРСР до Польщі Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР Німецько-радянська війна Битва під Уманню
Командування
Командувач	генерал-майор Могильовчик Є. А. комдив Зибін С. П.

Історія

Управління корпусу сформоване у серпні 1939 року у Київському військовому окрузі (КОВО). 17 вересня 1939 року управління корпусу ввійшло у склад Українського фронту під час Вторгнення СРСР до Польщі.

24-25 вересня 1939 року у склад корпусу ввійшла 124-та стрілецька дивізія.

В 1941 році сформований в м. Золочів Львівської області і ввійшов до складу КОВО. Входив до складу 6-ї армії і складався з 80-ї, 139-ї та 141-ї стрілецьких дивізій.

Корпус брав участь у Другій світовій війні проти Німеччини. 22 червня 1941 року увійшов до складу Південно-Західного фронту.

В кінці липня на початку серпня 1941 року корпус брав участь в битві під Уманню, у ході якої потрапив в оточення та був розгромлений. Командир корпусу комдив С. П. Зибін загинув 5 серпня під час артилерійського обстрілу в урочищі Зелена брама.

1 вересня 1941 року корпус був розформований.

Командування

• Могильовчик Є. А., генерал-майор (з березня 1940)
• Зибін С. П., комбриг^[1]

Бойовий склад

На 2.10.1939

• Управління корпусу
• Корпусні частини
• 124-та стрілецька дивізія.^[2],^[3]
• 130-та стрілецька дивізія^[3]
• 187-та стрілецька дивізія^[3]

124-та стрілецька дивізія включала 406-й, 622-й і 781-й стрілецький, 469-й гарматний та 341-й гаубичний артилерійський полки, 200-й окремий батальйон зв'язку, 225-й окремий саперний батальйон, 202-й окремий винищувальний протитанковий дивізіон, 193-й окремий розвідувальний батальйон, 119-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон^[2].

Командир дивізії Сущий Ф. Г., військовий комісар Жиляков Г. І., начальник штабу Рогачевський С. М.^[2].

На 22.06.1941

• Управління в м. Золочів
• Корпусні частини: 441-й та 445-й корпусні артилерійські полки, 299-й окремий батальйон зв'язку, 277-й окремий саперний батальйон
• 80-та стрілецька дивізія, командир генерал-майор Прохоров В. І.^[4]
• 139-та стрілецька дивізія, командир полковник Логінов М. Л.^[4]
• 141-ша стрілецька дивізія, командир генерал-майор Тонконогов Я. І.^[4]

Бойова діяльність

24-25 вересня 1939 року, здійснивши марш з Миколаївської області, дивізія зосередилась в районі м. Проскурів, до його складу була включена 124-та сд.

До 2 жовтня 1939 року корпус входив до складу Кавалерійської армійської групи Українського фронту.^[3]

У березні 1941 року корпус знаходився у складі КОВО. 14 березня командиром корпусу був призначений комбриг Зибін С. П.^[4]

9 червня 1941 року Військовою радою округу було вирішено у військах другого ешелону мати запас патронів у кожного ручного та станкового кулеметів, гранати, що зберігаються на складах, розподілити по підрозділам, половину боєкомплекту снарядів та мін мати у спорядженому стані, створити запас палива не менше двох заправок.^[5]

21 червня 1941 року корпус знаходився у резерві КОВО.^[6]

Німецько-радянська війна

22 червня, з початком бойових дій, корпус увійшов до складу Південно-Західного фронту (ПЗФ) і знаходився у резерві^[6].

8.00

Дивізії корпусу йшли на захід двома маршрутами на вказаний рубіж південно-західніше м. Кременець. Північний маршрут проходив через м. Ямпіль. Південний маршрут проходив через м. Волочиськ. Корпус знаходився в районі міст Ямпіль та Волочиськ.^[6]

21.15

Народний комісар оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Тимошенко С. К. наказав командуючому військами фронту генерал-полковнику Кирпоносу М. П. силами 5-ї та 6-ї армій завдати ударів на м. Люблін (Німеччина) та знищити противника^[7].

Для знищення військ противника, що вторглися на територію СРСР на цьому напрямку командуючий військами Південно-Західного фронту вирішив створити ударні угрупування: північне ударне угрупування — 22-й, 9-й, 19-й механізовані корпуси та 31-й стрілецький корпус — в районі м. Луцьк; південне ударне угрупування — 4-й, 8-й, 15-й механізовані корпуси та 37-й — в районі м. Броди. На першому етапі операції угрупування військ повинні були завдати ударів на м. Сокаль^[7].

За задумом командуючого 5-та і 6-та армії повинні були зупинити просування противника та забезпечити розгортання ударних угрупувань на власних рубежах. 36-й стрілецький корпус повинен був вийти на рубіж м. Дубно — м. Кременець та прикрити житомирський напрямок, а 37-й ск вийти південно-західніше м. Кременець, прикривши тернопільський напрямок. В м. Тернопіль знаходився командний пункт Південно-Західного фронту.^[7]

23 червня в 00.00 корпус входив до складу другого ешелону фронту, йому необхідно було пройти 150—200 км до рубежу південно-західніше м. Кременець для прикриття тернопільського напрямку.

8.00

З самого ранку бої на кордоні розгорілися з новою силою. Війська 5-ї та 6-ї армій, стримуючи переважаючого противника, відстоювали кожний клаптик радянської землі. За наказом командира фронту війська корпусу йшли двома маршрутами на вказаний рубіж південно-західніше м. Кременець.

12.00

В районі Луцьк, Броди, Рівне розгорталося найбільша танкова битва — битва під Дубном. Першими у бій вступили 15-й та 22-й механізовані корпуси.

Див. також

• Вторгнення СРСР до Польщі
• Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР