Битва під Уманню

Битва під Уманню — битва, що тривала з 1 по 7 серпня 1941 року між військами Третього Рейху та СРСР. Відбулася в ході наступу групи армій «Південь» та призвела до оточення і подальшої загибелі військ 6-ї та 12-ї армій Південного фронту Червоної Армії.

Битва під Уманню
Операція «Барбаросса»
Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобіль БА-10) Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобіль БА-10)
48°35′00″ пн. ш. 30°40′00″ сх. д.
Дата: 15 липня 1941 — 14 серпня 1941 Місце: Район Умань — Новоархангельськ — Підвисоке Результат: Перемога Німеччини.
Сторони
СРСР	Третій Рейх
Командувачі
Семен Будьонний Михайло Кирпонос Іван Тюленєв Іван Музиченко Павло Понеделін	Герд фон Рундштедт Евальд фон Кляйст Карл-Хайнрих фон Штюльпнагель Вернер Кемпф
Військові сили
135 000 чоловік, 270 танків, 900 гармат та 550 мінометів[1]	100 000 чоловік, 200 танків[1]
Втрати
18 500 убито, 103 000 потрапило у полон Загальні втрати: 121 500[1]	4610 убито, 15 458 поранено, 785 пропало безвісти чи потрапило у полон Загальні втрати: 20 853[2]

Передісторія

У перші тижні операції «Барбаросса» група армій «Південь», просуваючись на схід, зайняла міста: Львів (30 червня), Тернопіль, Вінницю і Житомир (10 липня). У ході Битви під Дубном були розбиті частини 4-го, 15-го і 16-го, а також 9-го, 19-го і 22-го механізованих корпусів Червоної Армії, зі складу Південно-Західного фронту. Зазначені групи корпусів контратакували війська Вермахту в районі міста Дубно з півдня і півночі, відповідно. Однак, незважаючи на перевагу в танках, ці атаки не увінчалися успіхом. За кількістю бронетехніки зіткнення було порівняти лише з битвою під Курськом. До 29-го червня бій було завершено і німецькі війська продовжили наступ.

10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою Будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1,5 млн осіб, зосереджені в районах Умані та Києва. Однак Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-ша танкова група під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-та армія вермахту (командувач — генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-та армія під командуванням генерала Ойгена фон Шоберта^{[джерело?]}.

Сили учасників

СРСР

• 6-та армія (командир: генерал-лейтенант І. М. Музиченко)
  • 37-й стрілецький корпус (командир: комбриг С. П. Зибін)
    • 80-та стрілецька дивізія (командир: генерал-майор В. І. Прохоров)
    • 139-та стрілецька дивізія (командир: полковник М. Л. Логінов)
    • 141-ша стрілецька дивізія (командир: генерал-майор Я. І. Тонконогов)
  • 49-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор С. Я. Огурцов)
    • 140-ва стрілецька дивізія (командир: полковник Д. М. Скрипкін)
    • 190-та стрілецька дивізія (командир: полковник Г. О. Звєрєв)
    • 197-ма стрілецька дивізія (командир: полковник С. Д. Губін)
  • 16-й механізований корпус (командир: комдив О. Д. Соколов)
    • 15-та танкова дивізія (командир: полковник В. І. Полозков)
    • 44-та танкова дивізія (командир: полковник В. П. Кримов)
    • 240-ва моторизована дивізія (командир: полковник І. В. Горбенко)
  • Резерв
    • 173-тя стрілецька дивізія (командир: генерал-майор С. В. Верзін)
    • 189-та стрілецька дивізія (командир: комбриг О. С. Чичканов)
    • 10-та дивізія військ НКВС (командир: полковник І. С. Могилянцев)
• 12-та армія (командир: генерал-майор П. Г. Понеделін)
  • 8-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор М. Г. Снєгов)
    • 72-га гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор П. І. Абрамідзе)
    • 192-га гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор П. Ф. Привалов)
  • 13-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор М. К. Кирилов)
    • 60-та Кавказька Червонопрапорна ім. Стьопіна гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор М. Б. Саліхов)
    • 99-та Червонопрапорна стрілецька дивізія (командир: полковник П. П. Опякін)
  • 24-й механізований корпус (командир: генерал-майор В. І. Чистяков)
    • 45-та танкова дивізія (командир: генерал-майор М. Д. Соломатін)
    • 49-та танкова дивізія (командир: полковник К. Ф. Шевцов)
    • 216-та моторизована дивізія (командир: полковник А. С. Саркісян)
  • Резерв
    • 44-та Київська Червонопрапорна ім. Щорса гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор С. Я. Ткаченко)
    • 58-ма гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор М. І. Прошкін)
• 2-й механізований корпус (командир: генерал-лейтенант Ю. В. Новосельський)
  • 11-та танкова дивізія (командир: полковник Г. І. Кузьмін)
  • 16-та танкова дивізія (командир: полковник М. І. Миндро)
  • 15-та Сиваська двічі Червонопрапорна ордена Леніна моторизована дивізія (командир: генерал-майор Н. Н. Бєлов)
• Окремі частини
  • 39-та танкова дивізія 18-о механізованого корпусу (командир: полковник Н. В. Старков)
  • 213-та моторизована дивізія 19-о механізованого корпусу (командир: полковник В. М. Осьмінський)
  • Група полковника П. С. Фотченко (частина 8-ї танкової дивізії)

Крім того, в оточення потрапили 2 артилерійські, 1 повітряно-десантна (211-та) бригади, 6 прикордонних загонів (23-й, 91-й, 92-й, 93-й, 95-й, 97-й), Окрема Коломийська прикордонна комендатура, тилові госпіталі оточених армій.

Більша частина радянських дивізій за кількістю особового складу, озброєння та техніки дорівнювала полку. Деякі танкові дивізії залишилися взагалі без техніки, втраченої в попередніх боях. Інші були зведені у військові групи, що складалися із командування та незначної частини бійців та техніки, адже за наказом командування найбільш цінні танкові кадри, які залишилися без танків, відзивалися у тил для отримання нової бронетехніки. Таким чином в оточення не потрапили танкові екіпажі 15-ї та 44-ї танкових дивізій^[3].

Третій Рейх

• 1-ша танкова група (командир: генерал-полковник Евальд фон Кляйст (Ewald von Kleist))
  • XIV моторизований корпус (командир: генерал піхоти Густав фон Віттерсхайм (Gustav von Wietersheim))
    • 9-та танкова дивізія (командир: генерал-лейтенант Альфред фон Хубіцки (Alfred Ritter von Hubicki))
    • Бригада військ СС «Адольф Гітлер» (командир: оберстгрупенфюрер Йозеф Дітріх (Josef Dietrich))
  • XXXXVIII моторизований корпус (командир: генерал танкових військ Вернер Кемпф (Werner Kempf))
    • 11-та танкова дивізія (командир: генерал-лейтенант Людвіг Крювель (Ludwig Crüwell))
    • 16-та моторизована дивізія (командир: генерал-лейтенант Зігфрід Генріці (Sigfrid Henrici))
• 17-та армія (командир: генерал піхоти Карл-Генріх фон Штюльпнагель (Karl-Heinrich von Stülpnagel))
  • IV армійський корпус (командир: генерал піхоти Віктор фон Шведлер (Viktor von Schwedler))
    • 24-та піхотна дивізія (командир: генерал-майор Ганс фон Теттау (Hans von Tettau))
    • 297-ма піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Макс Пфеффер (Max Pfeffer))
  • ХХХХІХ гірсько-єгерський корпус (командир: генерал піхоти Людвіг Кюблер (Ludwig Kübler))
    • 1-ша гірсько-єгерська дивізія (командир: генерал гірсько-піхотних військ Губерт Ланц (Hubert Lanz))
    • 4-та гірсько-єгерська дивізія (командир: генерал гірсько-піхотних військ Карл Еглсір (Karl Eglseer))
    • 97-ма легка піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Ернст Рупп (Ernst Rupp))
    • 125-та піхотна дивізія (командир: генерал-майор Віллі Шнекенбюргер (Willi Schneckenburger))
    • 295-та піхотна дивізія
  • LII армійський корпус (командир: генерал піхоти Курт фон Брізен (Kurt von Briesen))
    • 257-ма піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Карл Закс (Karl Sachs))
    • 100-та легка піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Вернер Занне (Werner Sanne))
    • 101-ша легка піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Браунер фон Гайдрінген (Brauner von Haydringen))

Німецькі танкові дивізії, незважаючи на втрати від 30 до 50 %, залишалися боєздатними з'єднаннями. Піхотні дивізії не мали великих втрат^[1].

Дії сторін

Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення частин Червоної армії в районі Умані. 28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра. У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.

30 липня 16-та моторизована дивізія танкової групи Клейста захопила Новоархангельськ, перекривши таким чином шляхи відступу 6-й та 12-й армій на схід. Незважаючи на кількаденні кровопролитні бої за цей населений пункт, під час якого він неодноразово переходив з рук в руки, радянським військами не вдалося захопити його. Вже 2 серпня війська групи Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. Наступного дня оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. До 8-го серпня організований опір оточених частин Червоної Армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення частин Південно-Західного фронту, що обороняли м. Київ, з півдня^{[джерело?]}.

Наслідки

Результатом поразки 6-ї та 12-ї армій стало практично повне знищення оточених частин. Було втрачено майже всю техніку та озброєння. З числа особового складу оточених армій лише близько 11 тис. червоноармійців, в основному з тилових частин, вдалося вийти з оточення. Решта потрапила у полон разом з командувачами генерал-лейтенантом І. М. Музиченко та генерал-майором П. Г. Понеделіним. У полон також потрапили:

• Командир 49-го стрілецького корпусу генерал-майор С. Я. Огурцов;
• Командир 13-го стрілецького корпусу генерал-майор М. К. Кирилов;
• Командир 8-го стрілецького корпусу генерал-майор М. Г. Снєгов;
• Командир 16-го механізованого корпусу комдив О. Д. Соколов;
• Командир 80-ї Червонопрапорної Донецької дивізії генерал-майор В. І. Прохоров;
• Начальник штабу 192-ї гірськострілецької дивізії підполковник В. І. Свєчніков.

Загинули:

• Командир 44-ї танкової дивізії полковник В. П. Кримов;
• Командир 8-ї танкової дивізії полковник П. С. Фотченков;
• Командир 24-го механізованого корпусу генерал-майор В. І. Чистяков.

Радянських військовополонених помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «Уманська Яма» (на фото). У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політруків», поранених і ослаблених^[4]

Пам'ять

Пам'ятний знак воїнам 6-ї та 12-ї армій на узліссі Зеленої брами

• На східному узліссі урочища «Зелена брама» біля дороги між с. Нерубайка та с. Підвисоке встановлено пам'ятний знак з сірого граніту з написом:

  «В цих краях 2-7 серпня 1941 року вели героїчні бої воїни 6-ї і 12-ї армій під командуванням генералів І. М. Музиченка і П. Г. Понедєліна»

• В с. Підвисоке на стіні будівлі, де в 1941 році містився штаб 6-ї та 12-ї армій, встановлено дві пам'ятні таблиці.

Зображення

• 
  Радянські військовополонені в Умані. Серпень 1941
• 
  Кинута 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 р. (МЛ-20) на вулицях Умані. Серпень 1941
• 
  Адольф Гітлер в Умані. Серпень 1941
• 
  Високошвидкісний арттягач СТЗ-НАТІ 5, кинутий під Уманню під час бою. Найімовірніше належав 12-й Армії. 1941
• 
  Гітлер та Муссоліні після параду італійських військ оглядають околиці Умані. 27-28 серпня 1941
• 
  Есесівці моторизованої дивізії СС «Вікінг» у районі Умані. Серпень 1941

Див. також

• Битви та операції німецько-радянської війни
• Битва за Київ (1941)
• Уманська Яма
• Кам'янець-Подільський котел
• Операція «Кільце»