Байков Олександр Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Байков.

Олександр Олександрович Байков (нар. 25 липня (6 серпня) 1870(18700806), Фатеж Курська область РФ — 6 квітня 1946, Москва) — металург і хімік, засновник ленінградської наукової школи металознавців. Академік (1932) і віце-президент АН СРСР (1942—1945). Лауреат Державної премії СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1945). Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань.

Байков Олександр Олександрович
Народився	25 липня (6 серпня) 1870  Фатеж, Курська губернія, Російська імперія
Помер	6 квітня 1946(1946-04-06)[1] (75 років)  Москва, СРСР[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	металург, політик
Alma mater	фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d]
Галузь	хімія і добувна металургіяd
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d] Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого Baikov Institute of Metallurgy and Materials Scienced
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Вчене звання	професор[d] і академік АН СРСР[d]
Вчителі	Менделєєв Дмитро Іванович і Коновалов Дмитро Петрович
Аспіранти, докторанти	Nikolay Gudtsovd Борис Старкd
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР
Нагороди
Байков Олександр Олександрович у Вікісховищі

Біографія

Після закінчення у 1893 році Санкт-Петербурзького університету, працював на кафедрі фізичної хімії цього ж університету. З 1895 по 1902 рік викладав у Санкт-Петербурзькому інституті шляхів сполучення. У 1902 році перейшов у Санкт-Петербурзький політехнічний інститут.

У 1918 році переїхав до Сімферополя, у цьому ж році створив і очолював до 1923 року кафедру хімії Таврійського університету^[2]. У 1921—1923 роках був ректором цього ж університету.

З 1923 працює професором кафедри неорганічно хімії Ленінградського університету. Також працював у Інституті металургії АН СРСР.

Наукова діяльність

Наукові праці присвячені питанням фізикохімії металургійних процесів і прикладної неорганічної хімії. Досліджував процеси твердіння в'яжучих матеріалів і корозії, вогнетривів. Розробив теорію затвердіння цементів.

Створив низку нових курсів з різноманітних розділів металургії, металографії, хімії та технології вогнетривів.

Відзнаки

Лауреат Державної премії СРСР (1943). Герой Соціалістичної Праці (1945).

У 1948 році його ім'я присвоєно Інституту металургії АН СРСР^[ru].