Вервес Григорій Давидович

Григорій Давидович Ве́рвес (15 квітня 1920(19200415), село Петрове, нині селище міського типу Кіровоградської області — 9 січня 2001, Київ) — український літературознавець. Доктор філологічних наук з 1960 року. Професор з 1962 року. Член-кореспондент АН УРСР з 1978 року (від 1991 року — АН України, від 1994 року — НАН України), академік НАН України від 1995 року. Чоловік доктора філологічних наук Галини Сидоренко, батько доктора біологічних наук Юрія Вервеса.

Григорій Давидович Вервес
Народився	15 квітня 1920(1920-04-15) село Петрове, тепер селище міського типу Кіровоградської області
Помер	9 січня 2001(2001-01-09) (80 років) Київ
Місце проживання	Київ
Країна	УСРР, СРСР, Україна
Діяльність	літературознавець, славіст, викладач університету, літературознавець
Alma mater	Об'єднаний український державний університет
Галузь	літературознавство
Заклад	Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Членство	НАНУ
Війна	німецько-радянська війна
Відомий завдяки:	працям зі слов'янського літературознавства
У шлюбі з	Галина Сидоренко
Діти	Юрій Вервес
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вервес.

Біографія

Народився в селі Петрове на Кіровоградщині в селянській родині. 1942 року закінчив Об'єднаний український державний університет у місті Кзил-Орда (Казахстан). Учасник Другої світової війни. Нагороджено двома орденами Червоної Зірки та медалями.

У повоєнні роки працював в Інституті літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР, очолював відділ слов'янських літератур. Академік НАН України, доктор філологічних наук, професор, голова Українського комітету Міжнародної асоціації з вивчення та поширення слов'янських культур при ЮНЕСКО. Був членом КПРС з 1944 року.

Автор праць з слов'янського літературознавства, дослідник зв'язків української літератури з польською та іншими зарубіжними слов'янськими літературами. Лауреат премії імені Івана Франка НАН України. Нагороджений медаллю «За заслуги перед польською культурою».

У працях про Тараса Шевченка досліджував зв'язки поета з польською літературою 19 — 20 століть, його місце серед слов'янських поетів, світове значення творчості Шевченка.

Праці, присвячені польській культурі:

• «Іван Франко і питання українсько-польських літературно-польських відносин 70-90 років XIX століття» — 1957,
• «Юліуш Словацький і Україна» — 1959,
• «Владислав Оркан і українська література» — 1962,
• «Т. Г. Шевченко і Польща» — 1965 та інші праці.

2013 року доктор історичних наук, професор Загребського університету Євген Пащенко писав: «Григорій Давидович Вервес створив свою славістику радянських часів, свою вежу. При всіх неминучих ідеологічних декларуваннях, він залишався людиною в усьому розмаїтті — дотепний, з гумором, гордий, войовничий, славіст тодішньої України. Коли розвалилася система, розвалилась і його вежа. Проте більше схожої славістичної будівлі в українській науці посткомунізму не зведено, тому Вервес — це пам'ятник епохи»^[1].