Електростатична левітація

Електростатична левітація — використання електричного поля для левітації зарядженого об'єкта та протидії впливу сили тяжіння. Електростатичну левітацію застосовували, наприклад, в експерименті з олійними краплями Роберта Міллікена та для підвішування гіроскопів у Gravity Probe B^[en] під час запуску.

Титано-цирконієво-нікелева кулька всередині вакуумної камери електростатичного левітатора в Центрі космічних польотів імені Маршалла.

Згідно з теоремою Ерншоу, жодне статичне розташування електростатичних полів не можна використати для стабільної левітації точкового заряду. Існує точка рівноваги, де два поля взаємно компенсуються, але це нестійка рівновага. Використовуючи методи зворотного зв'язку, можна підлаштовувати заряди для досягнення квазістатичної левітації.

Практичне втілення

1993 року Вон-Кю Рім з Лабораторії реактивного руху НАСА винайшов перший електростатичний левітатор^[1]. Заряджений предмет діаметром 2 мм міг левітувати у вакуумній камері між двома електродами, розташованими один над одним. Поле контролювалося за допомогою системи зворотного зв'язку, щоб утримувати левітований зразок у заданому положенні. Кілька копій цієї системи було виготовлено в JAXA та НАСА, а оригінальну систему після вдосконалення передали до Каліфорнійського технологічного інституту.

В астрономії

На Місяці фотоелектричний ефект та електрони сонячного вітру заряджають тонкі шари місячного пилу на поверхні, утворюючи пилову атмосферу, яка левітує над поверхнею Місяця^[2][3].

Див. також

• Магнітна левітація
• Оптична левітація
• Акустична левітація