Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Зуєв Валерій Леонідович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Вале́рій Леоні́дович Зу́єв (нар. 7 листопада 1952, Київ, СРСР — пом. 6 травня 2016[1], Київ[джерело?], Україна) — український футболіст, захисник. Перш за все відомий за виступами у складі київського «Динамо», дніпропетровського «Дніпра» та збірної СРСР. Майстер спорту міжнародного класу (1975). По завершенню кар'єри гравця розпочав тренерську діяльність.
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Займатися футболом уродженець Києва розпочав у місцевому «Динамо», вступивши до ДЮСШ у десятирічному віці (перший тренер — Олександр Леонідов). В основному складі дебютував 25 грудня 1969 року в поєдинку з тбіліським «Динамо», однак аж до 1973 року з'являвся на полі досить нечасто, граючи переважно за дублюючий склад.
З приходом до клубу Лобановського потрапив до основної обійми київського клубу, проте за сезон проводив близько третини матчів від загальної кількості.
Найвдалішим для Зуєва видався 1975 рік, коли в його футбольному житті сталося одразу декілька визначних подій. По-перше, Валерій зібрав фантастичний букет клубних трофеїв, серед яких Кубок Володарів Кубків, Суперкубок УЄФА, золоті медалі чемпіонату СРСР. По-друге, був удостоєний почесного звання «Майстер спорту міжнародного класу». І по-третє, одягнув червону футболку збірної СРСР. Дебют Зуєва припав на матч радянської команди проти збірної Туреччини. Більше у складі головної команди країни Валерій Зуєв не з'являвся.
Так і не отримавши стабільного місця в основному складі рідного клубу, Зуєв у 1980 році переходить до лав ростовського СКА, де одразу ж стає незамінним і в першому ж сезоні відіграє 33 матчі в чемпіонаті. 1981 рік був ознаменований черговим трофеєм — разом з ростовським клубом Валерій став володарем Кубка СРСР.
Сезон 1981 Зуєв закінчував у київському СКА, а вже наступного року приміряв форму дніпропетровського «Дніпра», у складі якого виграв ще один чемпіонат СРСР.
Протягом 1984–1990 років грав за команду Південної групи військ Радянської Армії в Угорщині.

У 1993 році розпочав тренерську кар'єру у структурі «Динамо», яка фактично не переривалася аж до початку 2013 року. Здебільшого виконував обов'язки помічника головного тренера, хоча в період з 1997 по 1999 рік був головним керманичем «Динамо-2», а в сезоні 2001/02 складав у цьому ж клубі тренерський тандем з Володимиром Онищенком. У 1995 році отримав досвід роботи на посаді помічника головного тренера збірної України. З лютого по червень 2013 року був асистентом Олега Лужного, що очолював сімферопольську «Таврію»[2].
Раптово помер 6 травня 2016 року від відриву тромбу[3]. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33)[4].
Remove ads
Досягнення
- Командні трофеї
- Володар Кубка володарів кубків (1): 1975
- Володар Суперкубка УЄФА (1): 1975
- Чемпіон СРСР (2): 1974, 1975
- Срібний призер чемпіонату СРСР (3): 1973, 1976 (о), 1978
- Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1): 1979
- Володар Кубка СРСР (3): 1974, 1978, 1981
- Фіналіст Кубка СРСР (1): 1973
- Брав участь у чемпіонських сезонах «Динамо» (1977) та «Дніпра» (1983), однак провів у них лише один та два матчі відповідно, чого замало для отримання медалей
- Брав участь у «срібних» сезонах «Динамо» (1969, 1972), однак провів у них лише по одному поєдинку, чого замало для отримання медалей
- Тренерські здобутки
- Переможець першої ліги чемпіонату України (1): 1998/99
- Срібний призер першої ліги чемпіонату України (1): 1997/98
- Особисті досягнення
- Майстер спорту міжнародного класу (1975)
- Державні нагороди
- Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2015)[5]
Remove ads
Статистика виступів
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads