Люценко Олександр Юхимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Люценко.

Олекса́ндр Юхи́мович Люце́нко (рос. Люценко Александр Ефимович, нар.31 липня 1806 — пом.9 лютого 1884) — український археолог, музеєзнавець. Дійсний статський радник.

Люценко Олександр Юхимович
Псевдо	рос. Люценко Александр Ефимович
Народився	12 серпня 1806(1806-08-12)[1]
Помер	9 лютого 1884(1884-02-09)[1] (77 років)  Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Поховання	Смоленське православне кладовище
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	лектор, інженер, музеєзнавець, археолог, військовослужбовець, будівельник
Галузь	будівництво[d], археологія і музеєзнавство
Alma mater	Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Титул	Дійсний статський радник
Посада	Директор Керченського музею старожитностей
Військове звання	Полковник
Батько	Люценко Юхим Петрович[1]
Нагороди	Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Медаль «У пам'ять війни 1853—1856»

Життєпис

Родина

Батько Юхим Петрович Люценко — (нар.12 жовтня 1776, Янівка, Чернігівський повіт, Чернігівська губернія — пом.28 грудня 1854, Санкт-Петербург) — статський радник, український письменник, перекладач.

Брат Данило — титулярний радник, український педагог.

Сестра Анастасія (нар. 1808 — пом.1891)^[2], у шлюбі з Микитою Петровичем Неїловим^[3].

Брат Федір — колезький радник, у 1864 році — старший контролер-ревізор департаменту Державного казначейства.

Брат Юхим (нар. 1810 — пом.1891)^[2] — надвірний радник, у 1857 році — старший завідувач підрозділу департаменту Державного казначейства, український археолог і поет.

Освіта

1821 року вступив до військово-будівельного училища, яке закінчив у 1823 році у чині прапорщика.

Військова діяльність

1823 року скерований училищем у будівельний загін з відрядженням, як здібний, до інституту корпусу інженерів шляхів сполучення, а у наступному році переведений в корпус інженерів шляхів сполучення.

1823 року, призначений на дійсну службу в V Київський округ, де 1825 року посідає посаду інженера 3-го класу у чині підпоручика^[4], а у 1826—1828 роках — у чині поручика^[5][6]. 1828 року призначається корпусним інженером для дослідження на Ямпільських порогах на Дністрі щодо визначення місць для поліпшення судноплавства^[7]. 1828 року відряджений на Дністер, в Херсонську губернію, де, відповідно до даної інструкції, зібрав відомості як у Херсонській губернії, так і в Молдові та у Бессарабії про зручні місця для побудови млинів. 1830 року призначений членом ревізійної—технічної комісії при Раді шляхів сполучень та 1832 року вже має чин капітана^[8]. 1838 року призначений в училище цивільних інженерів для викладання правил виконання робіт, складання технічних та фінансових звітів і правил діловодства.

У 1841—1844 роках у чині підполковник перебуває у розпорядженні Головного управління Грузією, а саме: Директора військових сполучень Кавказького краю генерал-майора Михайла Михайловича Еспехо^[9][10][11].

У 1843—1851 роках — Член правління VIII округу управління шляхів сполучень^{[12][13][14][15][16][17][18][19]}.

1850 року отримує чин полковника.

Цивільна діяльність

У 1853—1877 роках — директор Керченського музею старожитностей за запрошенням Лева Олексійовича Перовського.

За бездоганну державну службу отримує чини:

• Колезький радник (1853)^[20][21][22];
• Статський радник (1856)^{[23][24][25][26][27][28]};
• Дійсний статський радник (1867)^{[29][30][31][32][33][34][35][36][37][38]}.

Наукова діяльність

Захоплювався нумізматикою і через це зібрав колекцію давньогрецьких монет.

У 1853—1878 роках проводив розкопки скіфських та античних пам'яток (Олександропільського і Мелек-Чесменського курганів) поблизу Керчі та на Таманському півострові. Знахідки з цих пам'яток знаходяться у колекціях Ермітажу і Керченського музею.

1859 року як директор музею розробив план археологічних досліджень і представив його до Археологічної комісії доповідною запискою — це було першою спробою спрямувати археологічні дослідження в планове русло.

У Керчі жив в одній з кімнат будинку музею, разом з молодшим братом Юхимом, що виконував при музеї обов'язки лаборанта та готував публікації за результатами досліджень.

Під його керівництвом відкриті чи додатково обстежені кургани: поблизу Керчі — Юз-Оба, Мелек-Чесменський, Золотий курган, Темир-Гора; на Таманському півострові — кургани Васюринської гори, Велика та Мала Близниця, Артюховський; у Катеринославській губернії — Олександропільський курган, біля Феодосії — близько 20 курганів.

Під його керівництвом проводилися розкопки на городищах Німфей і Тірітака в околицях Керчі, Фанагорія — на Таманському півострові; відкрито кілька розписаних склепів на горі Мітрідат.

1874 року — учасник Третього Археологічного з'їзду в Києві.

Останні роки життя

З 1878 року — на пенсії. Мешкав у Санкт-Петербурзі.

Помер 9 лютого 1884 року. Похований на Смоленському кладовищі.

Нагороди

• орден Святої Анни 3 ступеня (2 квітня 1838)^[39];
• орден Святої Анни 2 ступеня;
• орден Святого Станіслава 1 ступеня
• орден Святого Володимира 4 ступеня (16 квітня 1841)^[40];
• орден Святого Володимира 3 ступеня;
• Медаль «У пам'ять війни 1853–1856»;
• «Відзнака за 15 років бездоганної служби» (22 серпня 1839)^[41];
• «Відзнака за 30 років бездоганної служби» (1871).

Праці

• Описание пепельной урны с рисунком, найденной в марте 1872 г. в Керчи.(рос. дореф.)
• Записки Одесского общества истории и древностей, 1872.(рос. дореф.)
• О двух мраморах с эллинистическими надписями, открытых в 1874 г. в Керчи.//Записки Одесского общества истории и древностей, 1875.(рос. дореф.)
• Древние еврейские надгробные памятники, открытые в насыпях Фанагорийского городища. СПб. 1880.(рос. дореф.)