Максименко Олександр Володимирович (військовослужбовець)

Олекса́ндр Володи́мирович Макси́менко (нар. 22 лютого 1977, м. Мена Чернігівської області — пом. 15 лютого 2024, поблизу села Костянтинівка, Мар'їнська міська громада Покровський район Донецької області) — український робітник і військовослужбовець, солдат-зв'язківець лінійно-кабельного відділення польового вузла зв'язку 2-го взводу зв'язку роти зв'язку тилового командного пункту 31-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни, кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2025, посмертно).

Максименко Олександр Володимирович
солдат
Загальна інформація
Народження	22 лютого 1977(1977-02-22) м. Мена, Чернігівська область, УРСР, СРСР
Смерть	15 лютого 2024(2024-02-15) (46 років) поблизу с. Костянтинівка, Мар'їнська міська громада, Покровський район, Донецька область
Поховання	Мена
Військова служба
Роки служби	1995—1996, 2023—2024
Приналежність	СРСР →  Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	31 ОМБр
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Бої за Авдіївку (2022—2024)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»

Біографія

Олександр Максименко народився 22 лютого 1977 року в місті Мена Чернігівської області.

Середню освіту здобував у Менській загальноосвітній школі. По тому навчався у Менському відділенні ДТСААФ, де отримав фах водія. Пізніше був охоронцем СК «Авангард».

Протягом 1995—1996 років служив строковиком у Збройних силах України.

Після служби в Збройних силах України Олександр Максименко працював на одному з деревообробних підприємств у Мені.

18 січня 2023 року мобілізований до лав Збройних сил України. Після навчального центру воював на Авдіївському напрямку у складі 31-ї окремої механізованої бригади (в/ч А4773) солдатом^[1] на посаді лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення польового вузла зв'язку 2-го взводу зв'язку роти зв'язку тилового командного пункту, мав звання майстер-сержанта. Побратими його згадують як відповідального військовика^[2][3][4][5].

Олександр Максименко 15 лютого 2024 року загинув поблизу села Костянтинівка Покровського району Донецької області. Він був похований 24 лютого 2024 року на кладовищі в місті Мена. На прощанні були його рідні, друзі, побратими та представники міської ради^[2].

8 травня 2025 року в будівлі Чернігівської обласної військової адміністрації його рідним вручили орден «За мужність» III ступеня, яким посмертно нагороджений Олександр Максименко^[4][5].

Відзнаки і нагороди

• Орден «За мужність» III ступеня (2025, посмертно) — «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку»^[6][3]
• Дві відзнаки Головнокомандувача Збройних сил України^[2], у т.ч. почесний нагрудний знак «Золотий хрест»^[3]

Особисте життя

У нього залишилися дружина та двоє дітей — син і донька. Також серед рідних на час смерті була мати^[2].