Марків Віталій Михайлович

Віта́лій Миха́йлович Ма́рків (нар. 16 серпня 1989(19890816), м. Хоростків, Гусятинський район, Тернопільська область, Українська РСР) — український військовослужбовець, старший лейтенант Національної гвардії України, ветеран добровольчого батальйону оперативного призначення ім. Кульчицького, учасник Революції гідності та російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2020). Громадянин України та Італії. Відомий також через тривалий судовий процес, під час якого у липні 2019 року італійський суд спершу визнав Віталія винним у загибелі італійського фоторепортера Андреа Роккеллі на Донбасі у травні 2014 року, але 3 листопада 2020 року Марківа повністю виправдав і звільнив апеляційний суд Мілана^[1].

Марків Віталій Михайлович
Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження	16 серпня 1989(1989-08-16) (36 років)  Хоростків, Гусятинський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Псевдо	«Італієць»
Військова служба
Роки служби	2014—т.ч.
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	1 БрОП НГУ  Батальйон ім. Кульчицького
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Бої за Слов'янськ Російське вторгнення в Україну (з 2022) Бої за Кремінну Бої в Серебрянському лісі
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За військову службу Україні» Орден Архистратига Михаїла I ступеня (ПЦУ, 2020)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марків.

Життєпис

Ранні роки

Народився 16 серпня 1989 року в Хоросткові Тернопільської області.

2003 року разом із з матір'ю й сестрою переїхав до Італії^[2], де закінчив технічний коледж, у 16-річному віці отримав громадянство Італії^[3]. Працював діджеєм.

В Україну повернувся у грудні 2013 року, під час Євромайдану.

Громадська та військова діяльність до 30 червня 2017 року

Під час Євромайдану брав активну участь у Революції гідності в Києві, був членом Самооборони.

З початком російсько-української війни навесні 2014 року став добровольцем батальйону Національної гвардії України ім. Героя України генерал-майора С. Кульчицького, у якому проходив службу спочатку як резервіст, потім як мобілізований військовослужбовець, у згодом, у званні старшого сержанта, уклав контракт про проходження військової служби.

Брав участь у російсько-українській війні (АТО/ООС), зокрема в боях за Слов'янськ, Вуглегірськ, Станицю Луганську, Попасну у 2014—2017 рр.

Цікавий факт: у березні 2017-го Віталій брав участь у конкурсному відборі на нововведену посаду головного старшини Національної гвардії України, посівши друге місце серед 17 найкращих представників сержантського складу НГУ (зокрема, був лідером за підсумками іспитів з загальновійськових статутів та англійської мови)^[4].

Ув'язнення в Італії

2017 року Марків поїхав до Італії, щоб відвідати матір. 30 червня 2017 року в аеропорту Болоньї італійські карабінери заарештували Марківа за підозрою у причетності до вбивства^[5] італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі разом із його російським колегою Андрієм Мироновим, які загинули внаслідок мінометного обстрілу^[6] у травні 2014 року поблизу Слов'янська. Заступник генпрокурора України Євген Єнін повідомив, що Роккеллі відвідав так звану «сіру зону» без погодження цього візиту з офіційною владою України.^[7].

Від часу затримання український військовий перебував в ув'язненні у Павії. У листопаді 2017 року суд відмовився змінити Маркову запобіжний захід і відпустити його під домашній арешт. Розслідування справи італійська прокуратура закінчила у травні 2018 року, перше засідання суду розпочалося 6 липня в місті Ассізі. За повідомленням місцевої преси, потерпілою стороною на процесі виступила родина загиблого журналіста і Національна федерація італійської преси (FNSI)^[8].

Італійський адвокат Маркова Раффаеле делла Валле вказує на абсурдність звинувачень:

Допит тривав близько 6 годин. Було непросто, але ми змогли надати багато корисної інформації. Мій клієнт заявив про свою невинуватість та несправедливість затримання, адже він ніяк не причетний до загибелі фотографа. Віталій сказав, що нікого не вбивав. По-друге, він заявив, що ситуація була геть іншою, ніж її змальовує сторона звинувачення. Прокурори твердять, що Марків був командиром батальйону і міг віддавати накази. Але мій клієнт наголосив, що був звичайним солдатом. Віталій також заявив, що не був авантюристом, якому закортіло піти на війну. Він, як громадянин України, захотів підтримати свою країну у війні, спершу пішов на фронт волонтером, а в березні 2014-го офіційно вступив до лав Національної гвардії та отримував за це зарплатню. Віталій був простим солдатом, який не міг віддавати накази будь-кому і не мав доступу до мінометів. У його розпорядженні був лише автомат, з якого він аж ніяк не міг поцілити в журналістів. Віталій засвідчив, що в той день він перебував на пагорбі Карачун, але в позиції, з якої не було видно місця інциденту. За його словами, стріляти туди навіть з автомата він не міг би, адже перебував з іншого боку пагорба та мав обмежений радіус огляду. Марків також сказав, що мінометні обстріли здійснювали обидві сторони конфлікту. Цілком можливо, що в журналістів поцілила міна, випущена проросійськими терористами, які контролювали територію. З огляду на все це, Віталій Марків наполягає на своїй повній невинуватості^[9]

.

Судові засідання й вирок

Ухвалити вирок мали 12 липня 2019 року. Прокуратура вимагала для підсудного покарання у вигляді 17 років ув'язнення^[10] Адвокати родини італійського журналіста сподівалися отримати декілька мільйонів євро компенсації.^[11].

12 липня 2019 року італійський суд провів остаточне засідання у справі Віталія Маркова, на якому обвинуваченому надали останнє слово перед оголошенням вироку^[12].

Після наради суд оголосив рішення (без мотивувальної частини): Маркова визнали винним і призначили покарання у вигляді 24 років позбавлення волі з зобов'язанням виплати компенсації родині загиблого^[13][14].

Після оголошення вироку Маркова помістили до виправної колонії «Опера» в Мілані, де відбувають покарання злочинці за особливо тяжкі злочини^[15].

Згодом Олесь Городецький повідомив^[16], що «суд вирішив також надіслати запит на відкриття кримінального провадження проти народного депутата Богдана Матківського». У 2014 році Богдан Матківський з народним депутатом Андрієм Антонищаком очолював підрозділ Нацгвардії, у якому тоді служив Марків^[17].

20 листопада 2019 Україна подала апеляцію на вирок^[18]. 31 серпня 2020 року голова МВС України Арсен Аваков заявив, що Національна поліція України має докази невинуватості Маркова^[19].

3 листопада 2020 року Міланський апеляційний суд виніс виправдувальний вирок у справі Віталія Маркова, повністю виправдавши його^[20]. У грудні 2021 року Верховний касаційний суд Риму остаточно виправдав Марківа та зняв усі претензії до України. Суд відхилив усі клопотання обвинувачення й залишив у силі виправдувальний вирок апеляційного суду^[21].

Реакція в Україні

Особовий склад та ветерани батальйону оперативного призначення ім. Сергія Кульчицького вважають дану справу політично заанґажованою та направленою на дестабілізацію українсько-італійських відносин.^[22] Українські військові зазначили:

«Віталій Марків та бійці нашого батальйону фізично не могли бути причетні до загибелі вищевказаних осіб, оскільки станом на 24 травня 2014 жодного міномета на озброєнні нашого батальйону не було. Але звертаємо вашу увагу, що якраз у проросійських бойовиків на той час був даний вид озброєння, який активно використовувався проти українських військових і мирного населення»^[23].

Нардеп України Антон Геращенко заявив, що до затримання Марківа причетні російські спецслужби, яким вдалося намовити італійських правоохоронців до його затримання^[24]. МЗС України заявило, що справа перебуває під контролем української сторони^[25].

29 вересня 2020 предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет звернувся до Папи римського Франциска з листом на підтримку Маркова.

Акції на підтримку

Світове українство розпочало міжнародну кампанію «Звільнити Маркова» (англ. Free Markiv). Кампанію ініціював голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький; заходи в рамках кампанії, окрім власне вояків АТО, побратимів Віталія, українських патріотичних організацій, підтримала діаспора, зокрема Генеральний секретар Світового Конґресу Українців Стефан Романів.

25 січня 2018 р. представники української громади пікетували міністерство юстиції Італії^[26].

7 та 14 березня — акції у Києві, учасники пройшли маршем до посольства Італійської Республіки, де провели мітинг й озвучили вимоги.

Акції на підтримку українського вояка відбулися в Римі, Парижі, Берліні, Будапешті, Мадриді, Таллінні, Лісабоні, Лондоні, Афінах, а також в Нью-Йорку і Чикаго^[27] У травні 2019 року для підтримки нацгвардійця Маркова на суд до Італії прибув Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков.^[28].

Виправдання

3 листопада 2020 року в апеляційному суді Мілана розпочалося чергове засідання з розгляду апеляції на вирок нацгвардійцю. На цьому судовому засіданні Віталія Маркова не було. На процесі він був присутній в режимі онлайн, перебуваючи у в'язниці^[29].

Апеляційний суд Мілана відновив слухання і виправдав Маркова.^[30][1] 4 листопада Маркова зустріли на аеродромі Нацгвардії^[31][32].

Сторона обвинувачення оскаржила виправдальний вирок. Про це Віталій Марків заявив під час презентації дослідження «Битва наративів: дезінформація Кремля щодо справи Віталія Марківа в Італії». В грудні 2021 року Верховний касаційний суд Італії відхилив позов та остаточно виправдав Марківа^[33][34][35].

Після повернення в Україну

Під час Російського вторгнення в Україну (з 2022) — офіцер 1-ї Президентської бригади оперативного призначення Нацгвардії України, брав участь в обороні м. Києва та Київської області, потому — у обороні населеного пункту Тетянівка Донецької області, визволенні Святогірська, Лиману та Луганської області, боях в Серебрянському та Кремінському лісництві^[36].

У публікації, датованій січнем 2025 року, йшлося, що Віталій служить у 1-му батальйоні оперативного призначення «Форпост» бригади «Буревій», інколи проводить заняття із курсантами^[37].

Особисте життя

Із дружиною Діаною Віталій разом із 2014 року, їхнє знайомство відбулося у новорічну ніч на Євромайдані. Наприкінці 2021-го у пари народився син^[37].

Судове переслідування в Росії

Під мінометним обстрілом 2014 року разом із Роккеллі загинув його перекладач, росіянин Андрій Миронов, і вже після звільнення Маркова італійським судом, 11 грудня 2020 року російський Басманний суд (м. Москва) санкціонував його заочний арешт за тими ж звинуваченнями — «вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою загальнонебезпечним способом із мотивів політичної, ідеологічної, національної ненависті або ворожнечі»^[38]. Міністр внутрішніх справ України Аваков назвав це «визнанням [Росією] своєї участі у спробі фальсифікації справи» та «неприхованим переслідуванням» з боку путінського режиму^[39].

Військові звання

• старший лейтенант;
• лейтенант;
• молодший лейтенант;
• головний сержант;
• старший сержант (до 12 грудня 2020 — за текстом Указу Президента);
• сержант;
• молодший сержант;
• старший солдат резерву (станом на 25 березня 2015 — за текстом Указу Президента);
• солдат резерву (весна 2014).

Нагороди

• Медаль «За військову службу Україні» (25 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[40];
• Орден «За мужність» III ступеня (12 грудня 2020) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[41][42][43];
• Орден Архистратига Михаїла I ступеня (ПЦУ, 2020)^[44].

Див. також

• Позивний Італієць (документальний фільм про Марківа)