Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Портников Віталій Едуардович

радянський і український оглядач, письменник і журналіст, кореспондент Радіо Вільна Європа З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Портников Віталій Едуардович
Remove ads

Віта́лій Едуа́рдович По́ртников (нар. 14 травня 1967, Київ) — український журналіст, публіцист, письменник, телеведучий, член Українського ПЕН,[3] лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2023).[4][5] Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року,[6] є засновником і ведучим телепрограми «Політклуб», автором публіцистичної трилогії про становлення сучасної України[7][8].

Коротка інформація Портников Віталій Едуардович, Народився ...

Один з найпопулярніших сучасних українських публіцистів, на думку українського політичного журналу NV.[9]

Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Ранні роки та освіта

Віталій Портников народився 14 травня 1967 року в Києві в єврейській інтелігентській родині.[10] Батько, Едуард Петрович Портников, був економістом за освітою та працював директором магазину тканин у Києві, цікавився Ізраїлем і мав домашню бібліотеку з антисіоністською літературою, з якої син черпав інформацію про життя в Ізраїлі.[11] Мати, Клара Абрамівна, працювала адвокатом.[12]

Сімейне виховання відіграло ключову роль у формуванні майбутнього журналіста. В домі була велика бібліотека з творами єврейських письменників, а батьки завжди наголошували, що син, живучи в Україні, повинен знати українську мову. Єврейська культура була невід'ємною частиною життя: з 6-7 класу Віталій самостійно вивчав їдиш за уроками в журналі «Советиш геймланд».[11]

У шкільні роки навчався спочатку в київській школі № 53, потім в школі № 41. У 1983 році, навчаючись у восьмому класі, розпочав журналістську діяльність — першу публікацію надрукувала латвійська газета «Jūrmala» (укр. Юрмала).[13][14] Це було інтерв'ю з Данилом Граніним, яке допомогли опублікувати завдяки українському поету Михайлу Григорову.[11] З підліткових років листувався з єврейськими письменниками Григорієм Кановичем та Абрамом Кацнельсоном.

У 1985 році не зміг вступити до київського вузу через систему етнічних квот у сфері вищої освіти, тому переїхав до Дніпропетровська.[15][14] Там навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету протягом трьох курсів (1985—1988).[16][13] За словами самого Портникова, у студентські роки він був одним з небагатьох, хто розмовляв з викладачами українською мовою навіть на перервах, у 1986 році взяв інтерв'ю в Олеся Гончара про українську мову та культуру.[11]

У 1988 році перевівся на факультет журналістики МДУ за спеціальною програмою для республіканських університетів.[14][15] Того ж року співзаснував Товариство української культури «Славутич» у Москві та Український молодіжний клуб — перші громадські українські організації після знищення УНР. У 1990 році закінчив факультет журналістики МДУ, а в 1992 році — аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ.[17][18]

Журналістська кар'єра

Професійну кар'єру Портников розпочав ще в студентські роки. З 1988 року співпрацював з київською газетою «Молодь України» як парламентський кореспондент, ставши одним з перших радянських парламентських кореспондентів і московським кореспондентом видання. Був членом Спілки журналістів СРСР, бо «з її членським квитком [можна було] відвідувати будинок журналіста[ru] в Москві і там був ресторан»[19]. Також є членом Спілки журналістів України[20], але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні[19].

З 1989 року працював оглядачем «Независимой газеты» в Москві, спеціалізуючись на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, особливо українсько-російських взаємин та становлення української державності. У 1995 році залишив видання разом з групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до російського олігарха Бориса Березовського.

З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня», де вів рубрику «Щоденники». Матеріали цієї рубрики згодом стали основою його першої книги «Богородиця у синагозі». У червні 2006 — жовтні 2007 року обіймав посаду шеф-редактора української щоденної газети «Газета 24».

Портников публікувався у виданнях Балтії («Бизнес и Балтия», «Телеграф» в Ризі, «Эстония», «Postimees»), Польщі («Polityka», «Gazeta Wyborcza»), Білорусі та Ізраїлю.[21]

Робота на телебаченні та радіо

З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби в Москві. 1 січня 1992 року відбувся його перший ефір з офісу в Мюнхені.[22] Веде програми в різних службах радіостанції: «Ім'я власне», «Час преси», «Время гостей». Особливо відомою стала його програма «Дороги до свободи» російської редакції, присвячена Україні після Майдану і пострадянському простору. Виступає в ефірі української, російської та білоруської служб.[17]

Телевізійна кар'єра розпочалася в середині 1990-х років. У 1995—1999 роках був ведучим програм «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ.[23] Згодом вів програму «День сьомий» на ICTV та програму «VIP» на К-1 (2005).

У 2009—2011 роках вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі, у травні 2010 року став головним редактором каналу,[24] а в листопаді 2012 року — президентом телеканалу ТВі.[25]

З листопада 2013 року веде програми на телеканалі «Еспресо». Найбільш знаковим проектом стала телевізійна дискусійна програма «Політклуб», засновником і ведучим якої він є. Програма здобула визнання та входить до числа відомих аналітичних передач українського телебачення.[26]

Remove ads

Нагороди та відзнаки

У 2023 році Віталій Портников став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, за «публіцистичні статті та виступи останніх років».[27][28]

Цьому передувала тричі номінація на найвищу творчу відзнаку України у 2017, 2019 та 2023 роках.[29] У 1989 році він отримав премію «Золоте перо» від Спілки журналістів України, у 1998 році — заохочувальну премію імені гетьмана Пилипа Орлика та звання «Журналіст року» в програмі «Людина року»[30].

У 2022 році отримав премію імені Василя Стуса за внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.[31]

Remove ads

Громадська рецепція

На думку українського політичного журналу NV, Портников — один з найпопулярніших сучасних українських публіцистів[9]. Також входить у десятку найпопулярніших українських коментаторів на YouTube за інформацією інтернет-видання Texty.org.ua[32]. Олена Холоденко у статті для Детектор медіа описує його як публіциста, «до думки якого дослухаються американські та європейські експерти».[33]

Шевченківський комітет характеризував його як журналіста, який «відстоює український суверенітет, територіальну цілісність, демократичні традиції, примат державної мови, національну ідентичність».[27][28]

1 листопада 2018 року постановою Уряду РФ були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Портников[34].

В січні 2025 року в соцмережах поширювався короткий фрагмент інтерв'ю з Портниковим річної давності, де журналіст стверджує, що у демократичній державі за країну гине проста людина[35], що деякі називали «вирваним з контексту» та «інфокампанією з дискредитації»[36]. Портников назвав це «фірмовим почерком ФСБ»[37].

Бібліографія

Remove ads

Публікації та інтерв'ю

Remove ads

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads