Прохоров Микола Олександрович

Мико́ла Олекса́ндрович Про́хоров (12 березня 1990(19900312) — 29 серпня 2014) — солдат 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни^[1].

Прохоров Микола Олександрович
Солдат
Загальна інформація
Народження	12 березня 1990(1990-03-12) Любимівка
Смерть	29 серпня 2014(2014-08-29) (24 роки) Червоносільське
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	93 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України Іловайський котел
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Прохоров.

Короткий життєпис

Народився 1990 року в селі Любимівка (Михайлівський район, Запорізька область). Закінчив Любимівську ЗОШ; 2008-го — Михайлівське ВПУ № 52, здобув професії тракториста-машиніста та слюсаря-ремонтника. Хотів стати військовим. Проживав у селі Осипенко (Бердянський район). Проходив строкову службу в 2008—2009 роках водієм (у Львівській області).

2 квітня 2014 року пішов до лав ЗСУ у першу хвилю мобілізації. Солдат, стрілець 1-го батальйону, 93-тя окрема механізована бригада.

Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення «зеленим коридором» на дорозі поблизу села Червоносільське — вогне­пальна вибухова уламкова травма. 3 вересня 2014-го тіло Миколи Прохорова разом з тілами 96 інших загиблих у Іловайському котлі привезено до дніпропетровського моргу.

16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська, як невпізнаний Герой. Упізнаний за тестами ДНК.

У травні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, похованих під Дніпропетровськом. Після проходження юридичних процедур 3 липня 2015 року перепохований у Любимівці.

Залишилися мама, дружина та донька 2012 р.н.

Нагороди і вшанування

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

• 16 січня 2016 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[2]
• Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 8, місце 29
• Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[3]
• у вересні 2015 року в Любимівській школі йому встановлено меморіальну дошку
• нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня (посмертно; 2017)