Ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова

РКК «Енергія», Відкрите акціонерне товариство «Ракетно-космічна корпорація (РКК) „Енергія“ ім. С. П. Корольова» — одне з провідних підприємств російської ракетно-космічної промисловості. Головна організація корпорації розташована в місті Корольові (колишній Калінінград Московської області, перейменований у 1996-му році на честь засновника підприємства), філія — на космодромі Байконур (Казахстан). Створена в 1946-му році як ОКБ-1 (Окреме конструкторське бюро № 1) — розробник і виробник першого штучного супутника Землі, автоматичних міжпланетних станцій до Місяця, Венери, Марса, і орбітальних станцій, розробник космічних пілотованих кораблів «Союз», вантажних апаратів «Прогрес» і супутників зв'язку «Ямал».

РКК «Енергія»

Відкрите акціонерне товариство «Ракетно-космічна корпорація (РКК) „Енергія“ ім. С. П. Корольова»
Тип	Акціонерне товариство
Правова форма	акціонерне товариство
Галузь	розробка космічної техніки
Засновано	1946
Засновник(и)	Корольов Сергій Павлович
Штаб-квартира	Корольов, вулиця Леніна, 1а
Керівник(и)	Лопота Віталій Олександровичd
Ключові особи	Володимир Львович Солнцев, генеральний директор
Продукція	пілотований космічний апарат супутниковий зв’язок Розгінний блок дистанційне зондування Землі
Виторг	▲42 373 811 000 ₽ (2017)[1]
Операційний прибуток (EBIT)	2 206 212 000 ₽ (2017)[1]
Чистий прибуток	1 232 438 000 ₽ (2017)[1]
Активи	114 995 477 000 ₽ (2017)[1]
Власний капітал	3 812 155 000 ₽ (2017)[1]
Власник(и)	Об'єднана ракетно-космічна корпорація
Співробітники	7791 осіб (2017)[2]
Дочірні компанії	Kosmos Airlinesd
energia.ru
Ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова у Вікісховищі

Забезпечує функціонування Міжнародної космічної станції та проведення експериментів екіпажами, організовує ротацію екіпажів і забезпечення МКС матеріальними засобами пілотованими космічними кораблями «Союз ТМА» і безпілотними вантажними апаратами «Прогрес М».

Історія

Прохідна РКК «Енергія»

3 травня 1946-го року Постановою Уряду СРСР створені групи НДІ, КБ, випробувальних організацій, заводів із розробки, виготовлення й випробування балістичних ракет дальньої дії. Для керування розробкою ракет великої дальності створено НДІ-88 (науково-дослідницький інститут № 88) у підмосковному Калінінграді. На чолі відділу №  3, призначили Корольова, який раніше вивчав авіаційну техніку під керівництвом авіаконструктора Туполєва і на початку тридцятих років розробляв перші в Радянському Союзі рідинні ракети.^[3]

«Р-1»

Спочатку відділ Корольова створював удосконалені версії німецької ракети «Фау-2» (V-2).

18 жовтня 1947-го року — перший у Радянському Союзі успішний запуск ракети «А-4», зібраної з вузлів і агрегатів німецької ракети «Фау-2». Цього ж року закінчено льотні випробування цієї ракети.

7 вересня 1948-го року — перший запуск першої радянської балістичної ракети «Р-1». Ракета майже пролетіла вираховану дальність, але зі значним відхиленням від траси через ненормальну роботу системи управління.

10 жовтня 1948-го року — перший успішний запуск першої радянської балістичної ракети «Р-1». Цього ж року закінчено льотні випробування першої серії ракет «Р-1».

1950-го року — ракетний комплекс з ракетою «Р-1» прийнято на озброєння.

«Р-2» і «Р-5М»

На початку 1950-их років почато розробку власних балістичних ракет «Р-2» (кодове найменування Міністерства оборони США SS-2) і «Р-5М» (SS-3).^[3]

Зміни структури

У 1950-му році відділ перетворено на окреме конструкторське бюро (ОКБ), а в 1956-му році офіційно відокремлено від НДІ-88 як незалежне ОКБ-1.

«Р-7»

1956—1957 — спроєктовано ракету «Р-7», першу в світі міжконтинентальну балістичну ракету, успішно запущену в серпні 1957-го року. 4 жовтня 1957-го року модифікована «Р-7» вивела на навколоземну орбіту перший штучний супутник.

Космічна гонка

Корольов переконав радянське керівництво фінансувати космічні зусилля. Протягом наступного десятиліття його конструкторське бюро відповідало за встановлення лідерства СССР у космічній гонці зі Сполученими Штатами. Його успіхи включали запуски перших зондів, «Луни-2» і «Луни-3», для досягнення Місяця в 1959-му році; космічного корабля «Восток» з першою людиною у космосі у 1961-му році, першої жінки у 1963-му році; космічний корабель «Восход», на якому Комаров, Феоктистов і Єгоров виконали перший багатомісний космічний політ в 1964-му році і з якого Леонов здійснив перший вихід у космос в 1965-му році; і перший космічний апарат — «Венера-3», який досяг іншої планети (Венера) в 1965-му році.

«Н1-Л3»

Найдорожчим космічним проєктом організації в 1960-их роках була секретна програма «Н1-Л3», розроблена для висадки людей на Місяць у конкуренції з США. Після чотирьох послідовних невдач велетенської багатоступеневої ракети радянський уряд скасував програму в 1974-му році.^[3]

Орбітальні станції

У 1971-му році побудовано і запущено першу в світі космічну станцію «Салют». 1977-го року запущено станцію «Салют-6», 1982-го року — «Салют-7». Станції другого покоління мали два стикувальні порти, завдяки чому значно збільшилась тривалість перебування екіпажу на станції, оскільки пілотований корабель «Союз» можна було замінити під час польоту, а також доставляти вантажі і паливо кораблями постачання «Прогрес». Загалом 26 екіпажів, зокрема кілька міжнародних, відвідали дві станції, встановивши послідовні рекорди витривалості в космосі.

НВО «Енергія»

У 1974-му році уряд створив НВО «Енергія» (Науково-виробниче об'єднання «Енергія»), з колишнім «ОКБ-1» на чолі, щоб грати провідну роль в радянській пілотованій космічній програмі.

«Енергія-Буран»

З 1976-го року «Енергія» була головним підрядником з розробки космічної системи «Енергія-Буран», комбінації ракети-носія надважкого класу «Енергія» і крилатого орбітального апарата «Буран», аналогічних американському космічному човнику. Після двох успішних запусків у 1987-му і 1988-му роках фінансування програми скасовано 1993-го року через значні фінансові проблеми після розпаду Радянського Союзу.^[3]

Орбітальна станція «Мир»

У 1986-му році запущено основний модуль космічної станції «Мир», який згодом доповнили наукові і сервісні модулі. Протягом 10 років, з 1989-го по 1999-ий рік, на станції постійно перебували екіпажі.^[3]

Міжнародна космічна станція

Спираючись на досвід роботи з «Миром», 1993-го року «Енергія» підписала контракт як головний підрядник російської частини МКС. Її роль поступово зменшувалася, частково внаслідок жорсткої конкуренції з боку іншої російської компанії, Хрунічева, яка взяла на себе відповідальність за проєктування та виготовлення кількох модулів МКС.^[3]

РКК «Енергія»

У квітні 1994 року президент Росії Борис Єльцин підписав указ про перейменування фірми на РКК «Енергія» (Ракетно-космічна корпорація «Енергія») і часткову приватизацію компанії.^[3]

Розробки

Балістичні ракети

У дужках вказано роки перебування на озброєнні.

• «Р-1» (1950—1952)
• «Р-2» (1951—1960)
• «Р-5» (1956—1968)
• «Р-11» (1956—1978)
• «Р-13» (1961—1972)
• «РТ-1» скасовано

Міжконтинентальні балістичні ракети

У дужках вказано роки перебування на озброєнні.

• «Р-7» (1960—1968)
• «Р-7А» (1960—1968)
• «Р-9» (1964–1976)
• «РТ-2» (1968—1976)

Ракети-носії

У дужках вказано роки запусків

• «Супутник» (1957)
• «Супутник-3» (1958)
• «Луна» (1958—1960)
• «Восток» (1960—1964)
• «Восток-Л» (1960)
• «Восток-К» (1960—1964)
• «Молнія» (1960—1967)
• «Восток-2» (1962—1967)
• «Польот» (1963—1964)
• «Восход» (1963—1976)
• «Восток-2М» (1964—1991)
• «Молнія-М» (1965—2010)
• «Союз/Восток» (1965—1966)
• «Союз» (1966—1976)
• «Н1» (1969—1972)
• «Союз-Л» (1970—1971)
• «Союз-М» (1971—1976)
• «Союз-У» (1973—2017)
• «Союз-У2» (1982—1995)
• «Енергія» (1987—1988)
• «Союз-ФГ» (2001—2019)
• «Союз-2» (2004—)

«Морський старт»

Розгінні блоки «ДМ-SL»

Див. також

• Союз (космічний корабель)
• Прогрес (КК)
• Список конструкторських бюро СРСР і Росії
• Універсальна космічна платформа