Рудольф Сікорські

Рудольф Сікорські (також «Екселенц» та «Мандрівець»; 2075 — не пізніше 2193) — персонаж циклу романів, присвячених світу Полудня братів Стругацьких. Один із перших прогресорів і керівник КОМКОНу-2. У кіноверсії роману «Населений острів» його зіграв Олексій Серебряков. У незакінченому фільмі А. Клименка «Населений острів» (1993) його грав Олексій Петренко.

Рудольф Сікорські
Поява	Населений острів і Жук у мурашнику
Інформація
Стать	чоловіча
Діяльність	Прогресор
Дата народження	2075

Життєпис

Життєпис Сікорські не присутній у текстах Стругацьких явно.

Народився 2075 року (в історії про «справу підкидьків», його згадано 2137 року як «енергійного, шістдесятидворічного»). Етнічний німець чи австрієць («Населений острів»).

Був однією з ключових постатей на Землі в XXII столітті, і хоча про те, як він заслужив своє високе становище, мало що відомо, сам факт того, що 2137 року він був одночасно членом світової ради Землі і першим шефом КОМКОНу-2, свідчить багато про що. Наприклад, він був одним із керівників операції «Дзеркало» (глибоко засекречених навчань, у ході яких відпрацьовувалося відбиття можливого військового нападу високорозвинених іншопланетян на Землю), відповідав за збереження її таємності.

Тоді ж, 2137 року, його призначено ведучим і куратором «Справи підкидьків», і саме він — один із ініціаторів повного засекречування всіх матеріалів щодо неї («чотири вимоги Сікорського»).

У наступні роки брав участь у прогресорській операції на Саракші. Як упроваджений агент під псевдонімом «Мандрівець» зумів зайняти високе становище у структурі держави Отців, завідував інститутом перспективних розробок, брав участь у роботі вищих органів влади країни, мав у правителів величезний авторитет. Для того, щоб змінити ситуацію в країні та на планеті на краще, виховував у своєму інституті численних талановитих помічників, щиро відданих йому.

На Саракші вперше зустрів Максима Каммерера, якого пізніше взяв учнем. Максим працював із Сікорським на Саракші, а потім і в КОМКОН-2.

Операція на Саракші тривала, але Сікорські через якийсь час повернувся на Землю і продовжив керувати КОМКОНом-2, якому й присвятив усе своє життя. Продовжував займатися «Справою підкидьків», оскільки вважав її життєво важливою для існування Землі.

2178 року Сікорські займався справою Лева Абалкіна і вбив його, коли той дістався «детонаторів». Незабаром після цього змушений був піти у відставку. Тоді серед фахівців з'явився термін «синдром Сікорські», яким стали називати неконтрольований страх перед можливим утручанням позаземних сил у життя людства.

Точна дата смерті Сікорські невідома. Єдина вказівка щодо цього є у книзі «Хвилі гасять вітер», коли Максим Каммерер, розповідаючи про події травня 2193 року, згадує про Сікорські як про покійного на той час.

Літературний образ

В. Милославська припускає протиставлення персонажів Айзека Бромберга і Рудольфа Сікорські, що виражається, серед іншого, в манері мови, властивій цим персонажам. На її думку, якщо Бромбергу притаманний пошук «оригінальних ментальних конструкцій», то мова Сікорські видає в ньому людину найвищого рівня соціальної відповідальності, безперервно стурбовану питаннями контролю.^[1] Є. Борода вважає, що створений авторами образ Сікорські викликає скоріше співчуття, ніж засудження. На його думку, це пов'язано з тим, що Сікорські показано як людину, яка часто змушена діяти наосліп, не знаючи напевно, запобігає він тій чи іншій потенційній загрозі для Землі, що виправдовує його агресивні дії (наприклад, убивство Лева Абалкіна в повісті «Жук у мурашнику»), чи жодної небезпеки не було, і він готовий нести всю відповідальність за наслідки своїх хибних дій. Т. Бреєва розглядає протиставлення персонажів Рудольфа Сікорські і Максима Каммерера в повісті «Населений острів». На її думку, в цій повісті вони протиставляються по лінії наївного (Каммерер) і науково-професійного (Сікорські) дискурсів. Каммерер у своїй діяльності на цьому етапі реалізує модель злиття з об'єктами впливу (в цьому випадку, з мешканцями планети Саракш), а більш досвідчений Сікорські діє за моделлю зовнішнього впливу. В результаті жодна з моделей не приносить успіху, що Брєєва вважає критикою Стругацькими створеної ними ж зовні утопічної реальності, беззмінним протагоністом якої є Горбовський, який консистентно демонструє утопічну свідомість.