Франц Ернст Нейман

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нейман.

Франц Ернст Нейман (нім. Franz Ernst Neumann; 11 листопада 1798(17981111) — 23 травня 1895) — німецький фізик, метеооролог та математик. Батько вченого-медика Ернста Неймана і математика Карла Неймана.

Франц Ернст Нейман
нім. Franz Ernst Neumann
Народився	11 вересня 1798(1798-09-11) Йоахімсталь, Бранденбург, Барнім, Священна Римська імперія
Помер	23 травня 1895(1895-05-23) (96 років) Кенігсберг, Німецька імперія
Поховання	Q1499598?[1]
Країна	Німецька імперія
Національність	німець
Діяльність	фізик, математик, викладач університету, кристалограф, мінералог, доброволець
Alma mater	Берлінський університет імені Гумбольдтів, Єнський університет імені Фрідріха Шиллера, Кенігсберзький університет, Університет Мартіна Лютера
Галузь	фізика, математика, кристалографія, мінералогія, теологія, природничі науки, метеорологія
Заклад	Берлінський університет імені Гумбольдтів, Університет Мартіна Лютера
Посада	ректор
Вчене звання	професор, приват-доцент
Науковий ступінь	доктор філософії[2] (1825)
Науковий керівник	Християн Самуель Вейс[3][2]
Вчителі	Християн Самуель Вейс[3]
Відомі учні	Leonhard Sohncked[4]
Аспіранти, докторанти	Густав Роберт Кірхгоф[2] Георг Квінке[2] Альфред Клебш[2] Oscar Emil Meyerd[2] Louis Saalschützd[2] Вольдемар Фогт[2] Albert Wangerind[2]
Членство	Прусська академія наук[5] Петербурзька академія наук[5] Геттінгенська академія наук[5] Австрійська академія наук Австрійська академія наук[5] Лондонське королівське товариство[5] Французька академія наук[5] Urburschenschaftd Національна академія дей-Лінчей[5] Баварська академія наук[5] Болонська академія наук
Війна	Наполеонівські війни[3][6]
Військова служба	Colbergsches Grenadier-Regiment „Graf Gneisenau“d[3]
Батько	Franz Ernst Neumannd[5]
Мати	Wilhelmine von Mellind[7]
У шлюбі з	Wilhelma Neumannd[5][6] Florentine Neumannd[6]
Діти	Карл Готфрід Нейман[8][5] Ернст Нойманн[8][5] Friedrich Julius Neumannd[8][5] Luise Neumannd[8][5]
Родичі	Karl Gottfried Hagend[8][5], Henning Alexander Kahldend[5] і Friedrich Wilhelm von Kannenbergd
Нагороди	honorary doctor of the University of Königsbergd (1844) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (19 червня 1862)
Франц Ернст Нейман у Вікісховищі

Біографія

Франц Ернст Нейман народився 11 вересня 1798 року в Йоахімсталі був сином розлученої графині Шарлотти Фридерике Вільгельміни фон Меллін і їх керуючий маєтком Франц Ернст Нейман. У 1817 році закінчив гімназію в Берліні і вступив до Берлінського університету, де спочатку (за бажанням батька) вивчав богослов'я, але потім став вивчати природничі науки і математику в Єні, повернувшись до Берліна в 1819 році. Його ранні роботи були в основному присвячені кристалографії і в 1826 році він був запрошений приват-доцентом на кафедру фізики і мінералогії при університеті в Кенігсберзі, де в 1828 році він став екстраординарним, а в 1829 році — ординарним професором мінералогії і фізики. Його дослідження 1831 року питомої теплоємності призвели до формулювання закону Неймана.

Чудові роботи, переважно з теоретичної та математичної фізики, зробили ім'я Неймана відомим, а його видатний лекторський талант залучав в Кенігсберг безліч слухачів. Навколо Неймана згрупувалася ціла школа фізико-математиків, з лав якої вийшли багато із знаменитих вчених Німеччини.

Роботи Неймана стосувалися головним чином теорії світла і електрики. Явища поляризації світла та подвійного променезаломлення були розглянуті ним у припущенні, що коливання ефірних часток відбуваються у площині поляризації; отримані результати, абсолютно незгодні з результатами, отриманими Френелем, що линули з протилежного припущення (площина коливання частинок і площина поляризації взаємно перпендикулярні), змусили багатьох учених схилитися на бік припущення Неймана.

З робіт Неймана з електрики найбільш чудова теорія індукції і електродинамічних дій, викладена в 1845 році в його статті «Die mathematischen Gesetze der inducirten elektrischen Ströme» («Abhandl. d. Berl. Akad.», 1845; перевидано в 1889 р Оствальдом). Ця теорія довгий час панувала в науці про електрику.

З інших його робіт видаються твори по теплопровідності, визначенні теплоємностей і т. д. вельми відомі його курси математичної фізики: «Vorlesungen über die Theorie des Magnetismus» (Лейпциг, 1881), «Theoretische Optik» (Лейпциг, 1885), «Ueber die Theorie d. Elasticität» (Лейпциг, 1885) і «Theorie D. potentiales» (л., 1887) та ін.

З 1838 року перебував іноземним членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук. Іноземний член Лондонського королівського товариства (1862),^[9] Мюнхенської академії наук (1872).^[10]

Нагороди

• Медаль Коплі (1896)
• Орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» (Баварія)
• Pour le Mérite
• Іноземний член Лондонського королівського товариства (1862)