Франько Дмитро Васильович

Франько Дмитро Васильович (25 жовтня 1913(19131025), с. Натягайлівка (тепер у складі міста Вознесенська) Миколаївської обл. — 4 листопада 1982, Київ) — український актор, педагог. Народний артист УРСР (1969). Протягом 35 років — провідний актор Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки (1947—1982).

Франько Дмитро Васильович
Зображення
Народився	25 жовтня 1913(1913-10-25) Вознесенськ, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	4 листопада 1982(1982-11-04) (69 років) Київ, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Громадянство	Російська імперія →  УНР →  УРСР
Діяльність	актор
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
IMDb	ID 0291605
Нагороди та премії

Життєпис

Народився 25 жовтня 1913 р. у с. Натягайлівка (тепер у складі міста Вознесенська) Миколаївської обл.

Могила Дмитра Франька, Байкове кладовище

Протягом 1934-38 років навчався в Київському національному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

Протягом 1938-47 років працював в театрі Київського військового округу. Учасник Німецько-радянської війни.^[1]

З 1947 року — актор Київського театру російської драми ім. Лесі Українки. Відтоді ж — педагог інституту імені Карпенка-Карого. Протягом 35-ти років зіграв близько 85-ти ролей в театрі.

В кіно почав зніматися з 1953 року.^[2] Знявся в таких фільмах як: «Сон», «Вечір на Івана Купала», кіноепопеї «Звільнення» та ін.

Помер 4 листопада 1982 р. в Києві^[3]. Похований на старій частині Байкового кладовища (ділянка № 3), неподалік від могили Лесі Українки, разом з дружиною та колегою по театру Ганною Пекарською (1918—2010).

Фільмографія

Актор

• 1953 — «Команда з нашої вулиці» — тренер
• 1955 — «Пригоди з піджаком Тарапуньки»
• 1957 — «Далеке і близьке» — Пікатій
• 1957 — «Дорогою ціною» — офіцер з вусами
• 1957 — «Кінець Чирви-Козиря» — Гунявий
• 1957 — «Круті сходи» — Морозов
• 1957 — «Правда» — керуючий пана Чубатенко
• 1957 — «Шельменко-денщик» — Лопуцьковський
• 1958 — «Місто запалює вогні» — поранений в госпіалі
• 1958 — «Вогненний міст» — Горбенко
• 1959 — «Чорноморочка» — старшина Терентій Тарасович Бодяга
• 1962 — «Десь є син» — Ігор Карпов
• 1962 — «Квітка на камені»— Павло Чмих
• 1963 — «Юнга зі шхуни «Колумб»» — Ковальчук
• 1964 — «Сон» — Василь Жуковський
• 1964 — «Сторінка життя» — Тарас Шевченко
• 1966 — «Два роки над прірвою» — епізод
• 1967 — «Непосиди» — начальник відділу кадрів
• 1968 — «Вечір на Івана Купала» — Терентій Корж
• 1968 — «Розвідники» — полковник Євсюков
• 1968-71 — «Звільнення» — Павло Рибалко
• 1969 — «Варькина земля» — міліціонер
• 1969 — «Серце Бонівура» — полковник
• 1970 — «Море у вогні» — Приходько
• 1971 — «Всього три тижні…» — бухгалтер
• 1971 — «Інспектор карного розшуку»— сусід Зої
• 1973 — «Ринг» — Федір Попов
• 1973-74 — «Високе звання» — командувач армією Павло Максимович Гайдабура
• 1974 — «Літо в Журавлиному» — Семен Міронець
• 1974 — «Совість» — Григорій Максимович Осипов, участковий
• 1974 — «Юркові світанки» — регістратор в РАКСі
• 1975 — «Я водолаз-2» — Федір Артемійович Кулик
• 1976 — «Два капітани» — епізод
• 1976 — «Звільнення Праги» — Павло Рибалко
• 1978 — «Будьте напоготові, Ваша високосте!» — Михайло Борисович
• 1978 — «Незручна людина» — Євгеній Олександрович Бекташев
• 1979 — «Круте поле» — Кочкарин
• 1979 — «Мій генерал» — Інокентій Євлампієвич, дідусь Кєшки
• 1979 — «Пробивна людина» — Микола Петрович
• 1979 — «Скляне щастя» — никифор Дзякун
• 1980 — «Пора літніх гроз» — Лев Лукич Ушанов
• 1980 — «Приватна особа» — Ігнат Петрович Барабулька, дільничний
• 1981 — «Тривожне літо» — сторож човневої станції
• 1981 — «Дівчина і море» — дідусь Федір
• 1981 — «Ранок вечера мудріше» — Тарас Тимофійович Доценко
• 1982 — «Стратити неможливо» — епізод
• 1982 — «Ніжність до рищащого звіра» — Аким Іванович
• 1982 — «Подолання» — Матвєєч
• 1983 — «Щастя Никифора Бубнова» — Прокіп Максимович

Озвучення мультфільмів

• 1969 — «Пригоди козака Енея»

Відгуки сучасників

Михайло Резнікович, український режисер, Герой України:

Індивідуальність Франько була чудова насамперед тим, що поєднувала в собі зовнішню помітність людини з народу і внутрішню тонкість та вразливість особистості. Контраст цей надавав характерам обсяг, збільшував амплітуду докладання зусиль артиста, і, якщо бути відвертим, це рідкісна властивість дарування не була затребуване театром до кінця

Євген Балієв, український радянський актор, народний артист УРСР^[4]:

Можна позаздрити працездатності актора, його величезній енергії! Вимогливий до себе він нетерпимий до будь-яких компромісів у творчості, у байдужості. І за все це йому шана і любов!

Відзнаки

• Народний артист УРСР (з 1969 року)
• Заслужений діяч мистецтв Дагестанської АРСР (1974)
• Орден Трудового Червоного Прапора.