Аргеніда
книга / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
«Аргені́да» (лат. Argenis) — алегоричний роман шотландського поета Джона Берклі, написаний латиною. Робота над текстом йшла з 1617 року в Римі, перше видання побачило світ незабаром після смерті автора в 1621 році. Твір відноситься до популярного в епоху бароко жанру «роману з ключем», породив численні продовження і наслідування і сильно вплинув на розвиток французької преціозної літератури (включаючи романи мадам де Скюдері і «Пригоди Телемака» Фенелона). Аллегорико-політичні романи латиною публікувалися після цього до середини XVIII століття. В історіографії ведуться суперечки про приналежність роману до англійської або французької літературної і культурної традиції, в роботах дослідників кінця XX—XXI століть все частіше лунають заклики вважати Джона Берклі представником інтернаціональної «Республіки вчених».
Аргеніда | ||||
---|---|---|---|---|
лат. Argenis | ||||
Форма | роман | |||
Автор | Джон Беркліd | |||
Мова | латина | |||
Опубліковано | 1621 | |||
| ||||
Цей твір у Вікісховищі |
Джон Берклі (латиною Ioannes Barclaius) народився у Франції, і його матір'ю була француженка, але поет вважав себе шотландцем і успадкував від батька — Вільяма Берклі — прихильність до абсолютної монархії. Замисливши викласти її апологію, він написав алегоричний роман, який своїми ідеями і легкістю латинського стилю і досконалістю віршів завоював величезну популярність[1]. Історія створення роману досить добре документована листами самого Берклі. Роман був присвячений французькому королю Людовику XIII[2]. Публікація була здійснена завдяки «князю Республіки вчених» — абату Фабрі де Пейреску, з яким Берклі листувався з 1606 року[3]. У латинському оригіналі роман витримав понад 50 видань і регулярно перевидавався аж до кінця XVIII століття, був переведений практично на всі європейські мови, включаючи польську (Вацлав Потоцький, 1697) і російську (Василь Тредіаковський, 1751). Роман цінували Гуго Гроцій, кардинал Рішельє, Готфрід Лейбніц, Йоганн Гете і Семюел Кольрідж. Потім «Аргеніда» була на довгий час забута, науковий інтерес до тексту проявився в кінці XIX століття, на рубежі XX—XXI століть було випущено кілька факсимільних видань. Наукове видання латинського тексту з паралельним англійським перекладом під редакцією Марка Райлі і Дороті Прітчард Хьюбер було зроблено в 2004 році.
Бароковий роман мав складний сюжет, основна фабула якого, хоча і поміщена в Античність, була заснована на подіях реальної історії Франції XVI століття — боротьбу короля, гугенотів і Ліги. Роман був збудований за авантюрною схемою з багатьма вставними епізодами, що ускладнюють дію. Схема сюжету зводиться до наступного: сицилійський цар Мелеандр після важкої боротьби переміг могутнього бунтівного вельможу Лікогена, до партії якого приєдналися гіперефаняни (тобто кальвіністи); придворний науковець Нікопомп (alter ego автора) безперервно дає поради Мелеандру і проповідує йому правоту монархічного принципу. Лікогену вдалося віддалити від двору вірного цареві вельможу Поліарха; після поразки Лікогена Поліарх, який давно закоханий в Аргеніду, доньку Мелеандра, отримує її руку, і роман закінчується тріумфом вірного кохання, з яким зливається тріумф царя над бунтівними феодалами[1].