|провідні_ролі=
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Кадочникова.
Коротка інформація Кадочникова Лариса Валентинівна, Народилася ...
Закрити
Лари́са Валенти́нівна Ка́дочникова ( 30 серпня 1937(19370830), Москва) — радянська і українська акторка театру і кіно, лауреат Державної премії України ім. Тараса Григоровича Шевченка (1991). Народна артистка України (1992). Член Національної Спілки кінематографістів України.
Народилася в родині художника та режисера Валентина Івановича Кадочникова і акторки Ніни Улянівни Алісової. Батько помер 1942 року в Алма-Аті від запалення легенів. Мама — лауреат Сталінської премії, заслужена артистка РРФСР. Молодший брат — кінооператор Вадим Алісов, народний артист Росії[4].
1955 року поступила на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. Займалася у майстерні Ольги Пижової і Бориса Бібікова.
1959 року дебютувала у кіно, зіграла у фільмі «Василь Суриков» дружину художника.
1961 року завершила навчання і несподівано потрапила до театру «Современник», допомагала знайомому показати етюд. Галина Волчек відмовила актору, а Ларису Кадочникову взяли до трупи Олега Єфремова.
1963 року знялася у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (роль Марічки).
З 1964-го — актриса Київського театру російської драми імені Лесі Українки (нині «Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки»).
Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук[5].
- 1959 — Василь Суриков — Єлизавета Августівна Сурикова, дружина художника
- 1960 — Мічман Панін — Жозефіна
- 1960 — Воскресіння — Дячиха [джерело?]
- 1963 — Вулиця Ньютона, будинок 1 — Лариса, працівник бібліотеки
- 1964 — Тіні забутих предків — Марічка
- 1965 — Часе, вперед! — Катя
- 1965 — Криниця для спраглих — Соломія
- 1968 — Вечір на Івана Купала — Підорка
- 1969 — Комісари — Шура, вчителька
- 1971 — Білий птах з чорною ознакою — Дана
- 1972 — Наперекір усьому — Бояна
- 1973 — Червоний агат — Ганнуся [джерело?]
- 1974 — Мріяти і жити — Марія, актриса
- 1974 — Важкі поверхи — Віра [джерело?]
- 1975 — На край світу… — лікар
- 1976 — Час — московський — Ганна
- 1976 — Припустимо — ти капітан... — мати
- 1978 — Море — Віра
- 1979 — Зліт — Варвара Євграфівна, дружина Ціолковського
- 1980 — Червоне поле — Кіра Миколаївна
- 1980 — Чорна курка, або Підземні жителі — матінка
- 1981 — Історія одного кохання — Анна Олексіївна
- 1981 — Нехай він виступить — Маргарет Чалмерс, дочка Ентоні Старкуетера, дружина Томаса Чалмерса, мати Томмі
- 1988 — Блакитна троянда — епізод
- 1992 — Київські прохачі [джерело?]
- 2005 — Дідусь моєї мрії [джерело?]
- 2006 — Сьоме небо [джерело?]
- 2008 — Сюрприз [джерело?]
- 2010 — Мама напрокат [джерело?]
- 2012 — Наречена мого друга
- 2012 — Політ метелика [джерело?]
- 2012 — Порох і дріб [джерело?]
- 2013 — Шеф поліції [джерело?]
- 2013 — F63.9 Хвороба кохання — пані з таксою
- 2014 — Турецький транзит [джерело?]
- 2015 — Офіцерські дружини [джерело?]
- 1991 — Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка у галузі кінематографії — за художній фільм «Тіні забутих предків» Київської ордена Леніна кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка (у складі колективу)[6] Розповідь актриси про картину, 17.08.2022 року.
- 1992 — Народна артистка України
- 1996 — «Київська пектораль»
- Номінація в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі» («Вдови»)
- 1997, 19 серпня — Орден «За заслуги» III ступеня — за визначні досягнення у праці, що сприяють економічному, науково-технічному і соціально-культурному розвиткові України, та з нагоди шостої річниці незалежності України[7]
- 2004 — Народний артист Росії
- 2007, 20 серпня — Орден «За заслуги» II ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 16-ї річниці незалежності України[8]
- 2010 — Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття» — відзнака у номінації «Знакова постать» (2010)
- 2013, 27 березня — Орден «За заслуги» I ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру[9]
- 2017 — Перша Національна кінопремія «Золота дзиґа» — Премія за внесок у розвиток українського кінематографа
- 2018 — «Київська пектораль» — Визначний внесок у театральне мистецтво
- Биография Ларисы Кадочниковой [Архівовано 15 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- «Кіномистецтво України в біографіях»
- Актеры советского кино. Вып. 9-й, Москва, 1973. — С. 120—236, 299. (рос.)
- Kino, Riga, 1980
- Спілка кінематографістів України, Київ, 1985. — С. 67.
- Кино: Энциклопедичиский словарь. Москва, 1987. — С. 163.
- Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 848 с. . — ISBN 5-88500-042-5. — С. 283.
- Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 281.
- Хто є хто в Україні, Київ, 1997. — С. 198—199.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія, Київ, 1999. — С. 589—590.
- На сайті про акторів радянського кіно. [Архівовано 20 січня 2008 у Wayback Machine.]
- Лариса Кадочникова. 1. Мадонна над Черемошем. Укрінформ. Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 14 березня 2021.
- Лариса Кадочникова. 2. Я — не служниця часу. Укрінформ. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 14 березня 2021.
- Кадочникова Лариса Валентинівна. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 21 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.