Карабаський конфлікт
конфлікт між Вірменією та Азербайджаном / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Карабаський конфлікт?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Карабаський конфлікт (вірм. Արցախյան գոյամարտ, азерб. Qarabağ müharibəsi) — багаторічний етнічний та територіальний конфлікт між вірменами та азербайджанцями за контроль над Нагірним Карабахом.
Карабаський конфлікт | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
Сторони | |||||||
Вірменська РСР → Вірменія
Постачання зброї: За підтримки: |
Азербайджанська РСР → Азербайджан За підтримки: | ||||||
Командувачі | |||||||
Нікол Пашинян Серж Саргсян Сейран Оганян Бако Саакян |
Ільхам Алієв | ||||||
Втрати | |||||||
28 000–38 000 загиблих (1988—1994)[18] 3 000 загиблих (1994—2009)[19] 547+ загиблих (2010—2016) 7 968 загиблих (2020) 304—885 загиблих (2022) |
На початку ХІХ ст. території сучасних Вірменії та Азербайджану опинилися у складі Російської імперії[20]. В період перебування Нагірного Карабаху у складі Російської імперії він був територією постійних конфліктів вірмен та азербайджанців, які доходили до збройних сутичок[21]. На початку XX століття вірмени складали близько 85 % населення регіону[22]. У 1918 році в умовах Першої світової війни та розпаду Російської імперії на Закавказзі утворилися три республіки: Грузинська, Вірменська та Азербайджанська[21][23]. При цьому статус Нагірного Карабаху залишався невизначеним[21]. За контроль над Карабахом та низкою інших регіонів починається вірмено-азербайджанська війна[20][21]. Але у ході наступу Червоної армії і Вірменія, і Азербайджан потрапляють під владу більшовиків[20][23].
У 1921 році після складних суперечок у радянському керівництві Нагірний Карабах був переданий Азербайджанській РСР[24][25]. У 1923 році у складі Азербайджанської РСР була утворена Нагірно-Карабаська автономна область[25]. Вірмени стверджують, що за часів радянської влади керівництво Азербайджанської РСР переслідувало та дискримінувало вірмен, тоді як азербайджанська сторона заявляє, що саме азербайджанці в НКАО зазнавали утисків, а вірменське населення користувалось привілеями від Москви[25]. Протягом радянського періоду керівництво Вірменської РСР неодноразово зверталось до керівництва СРСР з проханням передати Нагірний Карабах до складу Вірменії, але отримало відмову[24]. Проте в цілому радянська влада десятиліттями придушувала будь-які націоналістичні чи релігійні виступи[23]. З початком Перебудови ситуація у регіоні різко змінюється[26].
У 1987 році у Нагірному Карабасі проходять мітинги з вимогою включити регіон до Вірменської РСР[27]. 20 лютого 1988 року Рада Нагірно-Карабаської автономної області звертається до Верховної ради СРСР з проханням включення регіону до Вірменії, але ЦК КПРС засуджує це звернення[21][27]. 22 лютого 1988 року починаються збройні сутички між вірменами і азербайджанцями у Нагірному Карабаху[27]. 27-29 лютого 1988 року в азербайджанському місті Сумгаїт відбувається вірменський погром, внаслідок якого загинули десятки людей[27]. Через чисельні зіткнення азербайджанці починають тікати з Вірменії та Нагірного Карабаху, а вірмени — з Азербайджану[27].
У березні 1988 року Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов заперечив можливість змін кордонів між республіками[27]. Але спроби радянського керівництва заарештувати лідерів національних рухів у Вірменії, Азербайджані й Нагірному Карабасі лише підсилювали їхню популярність серед населення[28]. У серпні 1989 влада Азербайджану починає блокувати залізничне сполучення між Вірменією і Нагірним Карабахом[27]. У Вірменії зароджується масовий опозиційний рух, який вимагав незалежності країни та приєднання Карабаху[en][29]. 1 грудня 1989 року Верховна Рада Вірменської РСР[en] разом з Радою депутатів НКАО оголошують про включення Нагірного Карабаху до складу Вірменії[30]. Між Вірменською РСР та Азербайджанською РСР починаються артилерійські обстріли[30]. У Азербайджані формується потужний опозиційний рух Народний фронт Азербайджану, який звинувачував керівництво Азербайджанської РСР у тому, що воно нездатне захистити кордони республіки[27][31]. 13 — 20 січня 1990 року у Баку відбуваються масштабні вірменські погроми[en][30], після чого Москва вводить до Баку радянські війська, які вбивають сотні цивільних людей[28]. З обох сторін конфлікту утворюються збройні формування, які починають нападати на цивільне населення та силовиків з метою помсти[30]. У квітні 1991 року радянська влада проводила у Нагірному Карабаху операцію «Кільце»[en] щоб роззброїти вірменські збройні формування, що призвело до збройних сутичок і жертв серед цивільного населення[27].
З розпадом СРСР конфлікт виходить на новий рівень[28]. 30 серпня 1991 Азербайджанська Республіка оголошує незалежність[21]. 2 вересня 1991 року проголошена незалежна Нагірно-Карабаська Республіка, але Баку оголосив цей акт незаконним[21][30]. Починається повномасштабна війна між Вірменією і «силами самооборони Нагірного Карабаху» з однієї сторони, та Азербайджаном з іншої[24]. Особливо жорстокі бої тривали у 1992—1993 роках[28]. У лютому 1992 року вірменські сили атакували населене азербайджанцями місто Ходжали у Нагірному Карабасі та вчинили різанину цивільного населення[27]. З 1992 року Мінська група ОБСЄ на чолі з Францією, Росією та США вела перемовини про мир[28][32]. У травні 1994 року сторони конфлікту підписують Бішкекський протокол про припинення вогню, але періодично у регіоні відновлювались обстріли[30].
За результатами війни вірменські сили взяли під контроль не лише більшу частину території НКАО, але й захопили території ще сімох азербайджанських районів[en]: Лачинського, Кельбаджарського, Кубатлинського, Джебраїльського, Зангіланського, Фізулінського та Агдамського[20]. Разом ці території складали близько 20 % площі Азербайджану[25]. Близько одного мільйона азербайджанців були вимушені залишити свої домівки в Карабаху та навколишніх окупованих районах[en][33].
Але Нагірно-Карабаська Республіка так і залишилась невизнаною державою[20]. Хоча Вірменія надавала НКР військову та фінансову підтримку, вона так і не наважилась ні визнати незалежність НКР, ні включити її до своєї території[20][26]. Мирні перемовини про статус Нагірного Карабаху, які тривали багато років, так ні до чого й не призвели, і з 1994 року Карабаський конфлікт став «замороженим»[33]. Але з 1994 року періодично виникали прикордоні сутички[34].
У квітні 2016 року у Нагірному Карабасі відбулись масштабні збройні зіткнення, які стали відомі як «Чотириденна війна»[23][35].
27 вересня 2020 року розпочалась Друга карабаська війна[36]. Азербайджан вирішив силою повернути втрачені території та розпочав наступ[37]. За півтора місяця азербайджанські сили змогли прорвати вірменську оборону і повернути дві третини територій, втрачених після Першої карабаської війни[36]. Нагірно-Карабаська Республіка стала відрізаною від Вірменії[38]. У регіон були введені російські «миротворці»[en][39]. Після підписання Заяви про припинення вогню в Нагірному Карабасі, за якою Вірменія зобов'язалася передати частину територій Азербайджану, у Єревані спалахнули масові протести[36][39].
Але після Другої карабаської війни мир у регіоні так і не настав[36]. У вересні 2022 року на фоні російського вторгнення в Україну відбулись азербайджансько-вірменські зіткнення, в ході яких війська Азербайджану обстрілювали територію Вірменії[40]. Хоча Вірменія звернулась до Росії та інших країн ОДКБ про допомогу, однак підтримки вона так і не отримала[40].
18 квітня 2023 року прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян визнав територіальну цілісність Азербайджану включно з Нагірним Карабахом, натомість заявивши: «ми очікуємо, що Азербайджан зробить те саме, визнавши всю територію колишньої Вірменської РСР Республікою Вірменія»[41].
Наприкінці 2022 року Азербайджан розпочав блокаду Нагірного Карабаху[en][42][43]. 19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав повномасштабні бойові дії у Нагірному Карабаху[43][44]. Після доби боїв Нагірно-Карабаська Республіка капітулювала[45]. 28 вересня 2023 року влада НКР оголосила, що Нагірно-Карабаська Республіка припиняє своє існування з 1 січня 2024 року[45].
Після капітуляції НКР вірменське населення почало масово залишати Нагірний Карабах[45][46].