Новий Сонч
місто на правах повіту Польщі З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Новий Сонч[4][5][6][7], Новий Санч[8][9][10][11][12], (давніше іноді Новий Сянч[13], у XIII—XIX століттях Новий Сандеч[14][15] (пол. Nowy Sącz) — місто на півдні Польщі. Туристичний центр. Третє за кількістю населення місто Малопольського воєводства. Лежить у Лемківщині — українській етнічній території, на котрій здавна жила етнографічна група українців — лемки[16].
| Новий Сонч (Новий Санч) Nowy Sącz | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
 | |||||
| Основні дані | |||||
| 49°37′ пн. ш. 20°41′ сх. д. | |||||
| Країна |
 Польща | ||||
| Регіон | Малопольське воєводство | ||||
| Столиця для | Новосандецький повіт, Nowy Sącz countyd і Новосондецьке воєводство | ||||
| Засновано | 1292 | ||||
| Магдебурзьке право | 1292 | ||||
| Площа | 57,58 км² | ||||
| Населення | 84290 (2011)[1] | ||||
| · густота | 1 467 осіб/км² | ||||
| Висота НРМ | 281 м | ||||
| Міста-побратими | Нетанья (30 жовтня 1994)[2], Вранє, Ґаброво (21 травня 2005), Ельблонг, Kiskunhalas Subregiond, Нарвік, Пряшів, Шверте, Стара Любовня, Стрий, Тракай (1998)[3], Тарнів, Кішкунгалаш, Масса, Сучжоу, Смолян | ||||
| Телефонний код | (48) 18 | ||||
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | ||||
| Номери автомобілів | KN | ||||
| GeoNames | 763534 | ||||
| OSM | ↑224459 ·R (Малопольське воєводство) | ||||
| SIMC | 0959435 | ||||
| Поштові індекси | 33-300 до 33-308, 33-310, 33-320 | ||||
| Міська влада | |||||
| Мер міста | Ludomir Handzeld | ||||
| Вебсайт | nowysacz.pl | ||||
| Мапа | |||||
 | |||||
|
| |||||
|
| |||||
 Новий Сонч (Новий Санч) у Вікісховищі | |||||
.svg)
Місто розташоване між містами Горлицями й Лімановою, неподалік від кордону зі Словаччиною.
Найвища точка — пагорб Майдан — 387 м над рівнем моря.
Найнижча точка — Вєльополе — 272 м над рівнем моря.
Довжина периметру — 42,3 км.
Довжина всіх вулиць — 230 км.
Довжина річок — 18 км.
У місті річка Домбрувка Польська впадає в Дунаєць.
Завдяки непоганому автобусному, залізничному та міському сполученню можна досить легко дістатися до принадних місць, розташованих неподалік, у Бескидах, разом із такими відомими курортами як Криниця, Мушина та Північна. Налічується 45 міських та приміських автобусних ліній. Автобусні перевезення PKS забезпечують приємну та легку подорож, а також прямі сполучення до Варшави, Любліна, Лодзі, Кракова, Катовиць, Рибника, Ряшева, Перемишля, Закопаного та Бардіїва (Словаччина). У місті є два злітно-посадкових поля для гелікоптерів (біля лікарні та в Бєгоніце).
Місто лежить на перехресті двох головних шляхів: Вадовиці — Перемишль № 28, і Краків — Криниця № 75 (з гілкою до Північної — № 87).
Має пряме залізничне сполучення з найбільшими польськими містами Варшавою, Краковом, Гдинею, а також із Будапештом (Угорщина) та Кошицями (Словаччина). Квитки можна придбати в залізничних касах, розраховуючись картками AE, MC або VISA.
Новий Сандеч (лат. Nova Sandecz[14], започатковано 8 листопада 1292 року королем Вацлавом II. Місто завдячує своєму швидкому розвитку численним привілеям і своїм місцем на торговому шляху до Угорщини. У XIV столітті, за короля Казимира III, побудовано замок і оборонні стіни. Виникло в міжгірській долині як вузол доріг на торговельному шляху з Польщі (Краків) до Угорщини. Було оборонним центром (нагадують руїни замку). З XVI ст. мало право складу. Центр міста має німецьку планувальну структуру[17].
У 1770 році, після першого поділу Польщі, Австрія анексувала Спиш, Новий Торг і Новий Сандеч, внаслідок чого Новий Сандеч став частиною імперії Габсбургів у Галичині, та отримав німецьку назву нім. Neu Sandez (тогочасна вимова: [нойзандец]). У 1876 р. було проведено гілку залізниці з Тарнова та утворені залізничні майстерні. У 1877 році лінія з'єдналася з містом Тарнув-Лелюхувські, а в 1880 р. лінія з'єдналася з містом Хабзько.
3 липня 1893 року Ян[pl] і Станіслав Поточек[pl] створили в місті першу політичну селянську організацію в Європі — Асоціацію селянської партії[pl] (ZSCh).
На зламі XIX—XX століть під проводом Петра Лінинського і Василя Яворського активізувалась українська громада міста — засновані Лемківський банк, Українська бурса та філії товариства «Просвіта», побудовано греко-католицьку церкву.
У 1889 році місто поділили на гміни. На початку XX ст. в місті діяли дві гімназії (пізніше — 3-я), декілька бібліотек, музей Новосандеччини в Ягеллонському замку. 1912 році у місті побудували першу власну електростанцію в рекордні терміни. 11 березня вперше запалили електричні лампи.
У 1910 р. кількість мешканців — близько 25 000 осіб, місто було типовим єврейсько-польським осередком західної Малопольщі.
Фундатором збору та школи аріян у місті був Станіслав Менжик, який у місцевому гродському суді надав посади одновірцям, віддав для обрядів замкову каплицю, поширював аріянство серед міщан, використовуючи примус[18].
Під час Першої світової війни, у 1914—1915 роках, місто було окуповане росіянами, потім знову зайняте військами центральних держав.
19 жовтня 1918 року, після створення в українських етнографічних землях Австро-Угорщини (Галичина та Володимерія, Буковина) Української держави (з 19 листопада — ЗУНР), український синьо-жовтий штандарт був піднятий над українізованою військовою частиною в місті. Підрозділи польських легіоністів змогли захопити ці частини[19].
28 жовтня 1918 року в місті було створено ліквідаційний комітет. 31 жовтня 1918 року в місті вперше в незалежній Польщі оркестр офіційно виконав Мазурку Домбровського, яка згодом стала національним гімном.
21 червня 1934 року на «Старому цвинтарі» був похований Міністр внутрішніх справ генерал Броніслав Пєрацький (один з провідних діячів режиму Санації, керівник політики «пацифікації», 15 червня вбитий за рішенням ОУН). У цей день Польське радіо провело першу пряму трансляцію з церемонії поховання.
6 вересня 1939 року Новий Сонч був окупований німецькими військами. Під час війни в місті діяв Український допомоговий комітет[20]. Під час німецької окупації, через місто до Угорщини прямували бійці польської армії, загони яких пізніше формувалися у Франції, а потім у Британії. 20 січня 1945 року, після трьох днів бойових дій, у місто ввійшли загони 38-ї армії 4-го Українського фронту на чолі з генерал-полковником Кирилом Москаленком. За рішенням Президії Національної ради від 6 вересня 1946 року місто нагороджено орденом Грунвальдський хрест 3-го класу за масову участь населення в підпіллі під час окупації німців.
6 квітня 1945 року Міністерство громадської безпеки створило трудові табори для колишніх вояків Армії Крайової та підпільників. У місті створено трудовий табір № 143.
До 1945 р. в місті були філія товариства «Просвіта», греко-католицька парафія Мушинського деканату, до якої належали також Залубинці, Старий Сонч, Цигановичі, Завада, Поремба Мала і Ліманова[21].
У 1951 році Новий Сонч був визнаний повітовим містом. У 1975 році після адміністративної реформи було створено Новосондецьке воєводство, а після поділу 1998 року місто залишилось повітовим та опинилося в складі Малопольського воєводства.
"Шведська" каплиця
Руїни королівського замку
Руїни королівського замку
Центральні вулиці
Синагога, 1746
Кам'яниця резиденції Любомирських, Сандецька публічна бібліотека
Сецесійна будівля залізничного вокзалу
Неоготичний костел св. Казимира, 1908-1912 р.
Будинок польського товариства "Сокіл"
Львівська 3, готична кам'яниця, музей
Будинки ансамблю площі
Дім з пам'ятником королю Ягайлу
_Kapliczka_"Szwedzka".jpg)
_руїни_Замку_Королівського.jpg)
_руїни_Замку_Королівського,_14_сторіччя.jpg)
,_вулиці_міста.jpg)
_Synagoga_w_Nowym_Sączu,_zwana_również_Grodzką.jpg)
_Кам'яниця_резиденції_Любомирських,_Sądecka_Biblioteka_Publiczna.jpg)
,_сецесійний_вокзал.jpg)
_Kościół_św._Kazimierza_w_Nowym_Sączu.jpg)
,_дім_Сокіл.jpg)
_Dom_Gotycki.jpg)
,_будинки_на_площі.jpg)
_дім_з_пам'ятником_Ягайлу.jpg)
У місті є 25 мікрорайонів: Барські, Бєгоніце, Центр, Хрусліце, Домбрувка, Фалькова, Голомбковіце, Гожкув, Хелена, Кадук, Кілінського, Кохановського, Миленіум, Навойовська, Пйонткова, Поремба Мала, Пшетаковська, Пшидворцове, Шуйського, Вестерплатте, Войска Польського, Вулькі, Забелче, Старе Място і Завада.
Лелюхів — Цирц (універсальний, автомобільний), Північна — Мнішек над Попрадом (автомобільний), Мушинка — Куров (місцевий транспорт, автомобільний), Півоварувка — Пілхов (місцевий транспорт, автомобільний), Мушина — Плавець (універсальний, залізничний).
- Міська ратуша — збудована у 1895—1897 рр., у стилі неоренесанс та необароко;
- Міська площа Ринок (пол. Rynek) — найбільша, після площі у Кракові, у Малопольскому воєводстві: 19200 м², 160 м завдовжки та 120 м завширшки;
- Ковальська башта (пол. Baszta Kowalska) — руїни замку XIV сторіччя. Зведена на кошти короля Казимира III (пол. Kazimierz III);
- Готичний дім (пол. Dom Gotycki), також відомий як канонічний — збудований на межі XV та XVI століть (головне відділення Окружного музею (пол. Muzeum Okręgowego), вул. Львівська 3);
- Резиденція Любомирських (пол. Rezydencja Lubomirskich) — перша половина XVII століття, (головне відділення округу), вул. Францисканська 11; зараз тут розташована публічна бібліотека Нового Сонча (Sądecka Biblioteka Publiczna);
- Давня Синагога (пол. Dawna Synagoga) — від 1746 р., молебний дім євреїв Нового Сонча, вул. Берка Йоселевича 12; тепер — філія Окружного музею (пол. Muzeum Okręgowego)
- Міські укріплення (пол. Fortyfikacje miejskie) датовані XIV і XV ст.;
- Будинки у стилі модерн — (вул. Ягеллонська, міська площа, початок вул. Львівської);
- Пам'ятник королю Владиславу Ягайлу (пол. Posąg króla Władysława Jagiełły) — на розі вул. Ягеллонської і вул. Шведської;
- Залізнична станція — стилю модерн, 1908—1909 рр.;
- Білий монастир (пол. Biały Klasztor) — Непорочні сестри, датований XIX ст., вул. Понятовського 7;
- Старе поселення (пол. Stara Kolonia) — найдавніше у Польщі поселення робітників, яке досі зовсім збереглося.
- Базиліка св. Маргарити (пол. Bazylika św. Małgorzaty) — датована XIII та XIV століттям, на головному вівтарі — образ Преображення Господнього, Нерукотворний Образ, що має велику історичну цінність. Це східна версія полотна св. Вероніки, пл. Колегіацька.
- Костел Святого Духа, Єзуїтський монастир (пол. Kościół Św. Ducha, Klasztor Jezuitów) — зведено на кошти короля Ягайла (1410 р.), з дивовижними образами Діви Марії Утішниці (1569 р.), вул. Пйотра Скарги 10.
- Євангельська церква та Францисканський монастир (пол. Kościół Ewangelicki i Klasztor Franciszkanów) — засновано 1297 р., поряд — каплиця Преображення та надгробний камінь Яна Добки Ловчовського, вул. Піярська 19.
- Костел св. Казимира (пол. Kościół św. Kazimierza) — початок XX ст., з Хресним Шляхом Владислава Хазіора[джерело?] та багатьма патріотичними прикрасами, вул. Длугоша / вул. Костюшка
- Костел св. Єлизавети (пол. Kościół św. Elżbiety) — від 1898 р., відомий як «Залізничний костел» (пол. Kościół kolejowy), зведений на згадку про трагічну смерть австрійської імператриці Елізабет «Сіссі», ал. Баторія / вул. Зигмунтовська.
- Костел Непорочної Матері Господньої — церква була збудована як подяка за 700-річну історію Нового Сонча, має найбільші двері серед інших європейських церков (архітектор Владислав Хром), вул. Королеви Ядвіги 44
- Костел св. Роха (пол. Kościół św. Rocha) — на Домбрувці[pl], датована 1595—1608 рр. (Шлях Дерев'яної архітектури)
- Костел св. Олени[pl] (пол. Kościół św. Heleny) — вул. Святої Гелени 44 (пол. ul. Świętej Heleny 44), датована 1686 р. (Шлях Дерев'яної архітектури)
- Шведська каплиця (пол. Kapliczka Szwedzka) від 1771 р., вул. Ягеллонська 20.
- Старе кладовище (пол. Stary Cmentarz) датоване XVIII/XIX ст., каплиця 1814 р., Мавзолей героїв Нового Сонча, ал. Вольності / вул. Ягеллонська
- Kirkut Єврейське кладовище (пол. Cmentarz Żydowski) — з надгробним каменем цадика Хаїма Гальберштама (помер у 1875 р.), нащадок видатних ребе Ашкеназі, вул. Рибацька.
- Загальне кладовище — кладовище, засноване наприкінці XIX ст., з могилами солдатів, що загинули під час повстань та Першої і Другої Світових війн, вул. Рейтана.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][22]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 40339 | 8368 | 27715 | 4256 |
| Жінки | 43951 | 8069 | 26405 | 9477 |
| Разом | 84290 | 16437 | 54120 | 13733 |
Народились
- Юзеф Анквич (1782–1791) — каштелян.
- Галечко Софія (1891–1918) — хорунжа УСС, перша українська жінка-офіцер.
- Кубійович Володимир (1900–1985) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель».
- Савчак Дем'ян — громадський діяч Лемківщини.
- Катажина Учерська (нар. 1992) — польська актриса.
- Якуб з Нового Санча — маляр у Кракові, Бардїєві (1443—1474), з 1443-го — міщанин Кракова[23].
Проживали, навчались
- Андрій Андрейчин — відомий друкар-літограф, художник-гравер, видавець та громадсько-культурний діяч західноукранських земель[24].
- Василь Яворський — український громадський діяч, посол Райхсрату Австро-Угорщини. Проживав з 1907 р., його зусиллями було організовано філію та читальню «Просвіти», Український банк, Лемківський союз, розпочато будівництво церкви (заходи значного успіху не мали через нечисленну громаду та відірваність від Лемківщини)[25].
- Еугеніуш Ромер — визначний польський географ, навчався тут[25].
- Броніслав Перацький — навчався в І-й гімназії.
- Якуб з Нового Санча (?—між 1431/1434) — професор теології, ректор Ягеллонського університету[26].
Парламентські посли, які представляли місто
- Трохановський Симон — селянин, посол до Галицького сейму 1-го скликання[27].
Почесні громадяни міста
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
