Сербохорватська мова
одна з південнослов'янських мов / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Сербохорватська мова?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Сербохорватська, або сербськохорватська мова[2] (також хорвато-сербська, босно-хорвато-сербська, БХЧС (босно-хорвато-чорногоро-сербська), хорватсько-сербська мовна діасистема) — плюрицентрична південнослов'янська мова, основна мова сербів, хорватів, чорногорців та босняків[2]. Відповідно існує чотири стандартизовані варіанти цієї мови: сербський, хорватський, боснійський і чорногорський, які є взаємнозрозумілими.
Сербохорватська мова | |
---|---|
Srpskohrvatski jezik, Српскохрватски језик | |
Етнополітичні варіанти сербохорватської мови, або сербохорватська система діалектів (станом на 2006) | |
Поширена в | Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Косово[1] |
Регіон | Європа |
Носії | 21 млн (2011)[джерело?] |
Писемність | гаєвиця, сербська кирилична абетка, кирилиця і латинське письмо |
Класифікація |
Індоєвропейська Балтослов’янська Слов’янська Південнослов’янська Західно-південнослов'янська |
Офіційний статус | |
Державна |
Боснія і Герцеговина (як боснійська, сербська, хорватська) Косово[1] (як сербська) Сербія (як сербська) Хорватія (як хорватська) Чорногорія (як чорногорська) Європейський Союз (як хорватська) |
Коди мови | |
ISO 639-1 | sh |
ISO 639-2 | scr; scc |
ISO 639-3 | hbs |
SIL | SRC |
Південнослов'янські діалекти історично сформували континуум. Складна історія регіону, зокрема тривале панування тут Османської імперії, призвела до заплутаності в діалектних і релігійних відмінностях. Внаслідок міграції населення штокавський діалект став найпоширенішим на Західних Балканах і продовжив поширюватися далі на захід, де переважали чакавський і кайкавський діалекти (які далі на північний захід переходять у словенську мову). Босняки, хорвати та серби мають різні релігії й історично часто належали до різних культурних сфер, хоча велика частина цих народів жила на змішаних територіях поруч одне з одним під іноземним пануванням. У ті часи мову називали різними іменами, такими як "іллірійська", "славонська", "далматинська", а також залежно від регіону — "боснійська", "сербська", "хорватська".
Сербохорватську стандартизувала в середині 19 століття Віденська літературна угода, укладена хорватськими та сербськими письменниками і філологами. Спочатку різниця між сербським і хорватським літературними стандартами була майже непомітною, оскільки обидва базувалися на тому самому східногерцеговинському штокавському піддіалекті. У 20 столітті сербохорватська була офіційною мовою Королівства Югославії, а згодом — однією з офіційних мов Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Розпад Югославії вплинув на мовні підходи, тож соціальні концепції мов розділилися на етнічному і політичному ґрунті. З часу розпаду Югославії боснійська отримала офіційний стандарт у Боснії та Герцеговині, а вже у 2010-х роках на міжнародному рівні було визнано окремий чорногорський стандарт. Таким чином про сербохорватську говорять здебільшого використовуючи етнічні назви сербської, хорватської, боснійської та чорногорської мов.
Як і решта південнослов'янських мов сербохорватська має просту фонологію з системою у п'ять голосних і двадцять п'ять приголосних. У граматиці збереглася складна система відмінювання, зокрема сім відмінків іменників, займенників і прикметників. Дієслова мають доконаний і недоконаний вид із помірно складною системою часів. Порядок слів у реченні є гнучким, але здебільшого використовують підмет-присудок-додаток. На письмі використовують два алфавіти — кириличний і латинський (гаєвицю), правопис є фонетичним.