Loading AI tools
стратегічні й тактичні ядерні сили Ізраїлю ізраїлю З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Я́дерна збро́я Ізра́їлю — ядерна зброя, що, ймовірно, є у розпорядженні Ізраїлю, який потенційно є однією з країн, що володіють повноцінною стратегічною ядерною тріадою. Згідно з низкою оцінок, Ізраїль є шостою за кількістю ядерних боєголовок ядерною державою світу[1].
Ізраїль | ||||
Історія | ||||
Початок ядерної програми | Невідомо (оцінюється приблизно 1948—49рр) | |||
---|---|---|---|---|
Перший термоядерний вибух |
Невідомо
| |||
Поточна кількість боєголовок (придатних та ні) | Невідомо (оцінюється приблизно 80—400 боєголовок) | |||
Макс. відстань доставки | Невідомо (оцінюється до 11,5 тис. км) | |||
Участник ДНЯЗ | Ні |
Офіційно Ізраїль про наявність у нього ядерної зброї ніколи не повідомляв: не підтверджував і не спростовував наявність; при цьому Ізраїль не підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї[2].
Питаннями ядерної програми Ізраїлю займається створена в 1952 році Ізраїльська атомна енергетична комісія (ІАЕК).
З початку 1960-х років діють Ядерний дослідницький центр «Нахаль Сорек» та Ядерний дослідницький центр у Димоні[3].
Згідно з доповіддю Служби зовнішньої розвідки РФ за 1993 рік, для напрацювання ядерних матеріалів збройової чистоти в Ізраїлі використовуються, у першу чергу, тяжководний реактор і установка для перероблення опроміненого палива, що перебувають поза контролем МАГАТЕ. Їхньої потужності достатньо для виготовлення 5–10 ядерних боєзарядів у рік. Реактор потужністю 26 МВт було введено в дію у 1963 році з допомогою Франції і модернізовано в 1970-ті роки. Після збільшення його потужності до 75–150 МВт виробництво плутонію могло зрости з 7–8 кг подільного плутонію на рік до 20-40 кг. Установка для перероблення опроміненого палива була створена приблизно в 1960 році також за сприяння французької фірми. На ній можна отримувати від 15 до 40 кг подільного плутонію на рік[2].
Ізраїльські спецслужби звинувачують у таємних закупівлях та розкраданні ядерних матеріалів у інших країнах: США, Великій Британії, Франції, ФРН. Так, у 1986 році в США було виявлено зникнення понад 100 кг збагаченого урану на одному з заводів у штаті Пенсильванія, які, ймовірно, були переправлені до Ізраїлю. Ізраїль також визнав факт незаконного вивезення зі США на початку 1980-х років крайтронів — важливого елемента в створенні сучасних видів ядерної зброї[2][4].
У 1986 році за розголошення відомостей про ізраїльську ядерну зброю було викрадено в Італії і потім засуджено до 18 років ув'язнення колишнього співробітника дослідницького центру в Дімоні Мордехай Вануну.
Оскільки наземна ядерна зброя Ізраїлю, після вдосконалення Іраном та іншими країнами регіону своєї ракетної зброї в 1990-х роках, стала вразливою для ворожої атаки, то стратегічною альтернативою стало використання підводних човнів із ядерною зброєю на борту. У середині 1990-х років Ізраїль замовив у Німеччині три підводні човни типу «Дольфин», які були доставлені в Ізраїль у 1999. і 2000. роках. Про їхнє оснащення ракетами з ядерними боєголовками вперше стало відомо в червні 2002. року з книги, опублікованої видавництвом «Фонд Карнеґі за міжнародний мир».
Про проведення Ізраїлем випробувань ядерної зброї достеменно нічого не відомо. 22 вересня 1979 року в Південній Атлантиці, поблизу Острова Принс-Едуард, над пустельним океаном (47° пд. ш. 40° сх. д.) американським супутником «Vela» 6911[5] була зафіксована серія світлових сплесків, характерних для ядерного вибуху потужністю 2–3 кілотонни. Широко поширена думка про те, що це було ізраїльське ядерне випробування (можливо, спільно з ПАР).
У статті двох експертів у області поширення ядерної зброї (Hans M. Kristensen і Robert S. Norris), опублікованій у британському профільному виданні «Bulletin Of The Atomic Research» на початку вересня 2013 року, стверджується, що Ізраїль має у своєму розпорядженні близько 80 ядерних боєзарядів, маючи при цьому розщеплювальні матеріали, необхідні для виробництва від 115 до 190 боєголовок. Ці дані приблизно відповідають оцінками експертів РУМО США, які називали цифру 80 боєзарядів ще у 1999 році. На думку авторів статті, з 1967 по 2004 роки Ізраїль щорічно виробляв по 2-3 ядерних боєзаряди. До початку Війни Судного дня (1973) у розпорядженні Ізраїлю було 15 ядерних боєголовок, до часу вторгнення до Лівану (1982) — 35, до початку іракської війни — 56, до 2003 року — 78. У 2004 році виробництво ядерних боєзарядів було заморожено[6].
Як США, Росія і КНР, Ізраїль має на озброєнні засоби доставки ядерної зброї у трьох природних середовищах[7]. Згідно з деякими даними, Ізраїль потенційно міг провести в період 1970-1980-х років до 20 ядерних боєзарядів, а до 1993 року — від 100 до 200 боєзарядів[2]. За різними оцінками, у 2006 році в арсеналі Ізраїлю було близько 200 ядерних зарядів. Так, на думку колишнього президента США Джиммі Картера, висловлену в травні 2008 року, їхня кількість становить «150 або більше»[8]. Ядерними боєголовками, як передбачається, оснащені ізраїльські ракети «Єрихон». На думку Федерації американських учених (FAS), на озброєнні ЦАХАЛ є близько 60 ракет з моноблочним ядерним зарядом[9]. Для доставки ядерних бомб і ракет із ядерними боєголовками можуть також бути використані літаки F-15 і F-16.
Основним засобом доставки наземного базування, можливо, є 16 ракет «Єрихон-3». Як повідомляє ізраїльська преса, розробку цієї моделі було завершено в 2005 році. «Єрихон-3» є розвитком ракети «Єрихон-2»[10].
Дві ескадрильї — 18 винищувачів-бомбардувальників F-15I Ra'am (Грім) — модифікація F-15E Strike Eagle ВПС Ізраїлю з двома крилатими ракетами Gabriel можуть представляти собою повітряний компонент ізраїльської ядерної тріади.
Системи допрацьовані на підприємствах ізраїльського ВПК.
На думку експертів, дизель-електричні підводні човни типу «Дольфин», що стоять на озброєнні ВМС Ізраїлю, можуть нести крилаті ракети, оснащені ядерними боєголовками. Три таких субмарини були передані Німеччиною ізраїльським ВМС у 1998–99 роках і пізніше оснащені спеціальними контейнерами для запуску крилатих ракет, а в грудні 2004 року ВМС Ізраїлю уклали контракт про купівлю ще двох таких же підводних човнів. Зазначені ракети, за однією інформацією, є модернізованим варіантом американської крилатої ракети «Гарпун», а згідно з іншою — є власною ізраїльською розробкою[12].
Торпедні апарати забезпечені гідромеханічними катапультуючими пристроями для примусового викиду ПКР «Саб-Гарпун» та мін.
При дальності автономного плавання 8 000 миль, підводні човни оснащені крилатими ракетами «Габріель-3», дальність польоту яких дорівнює 950 милям. За даними «Military Technology», ці ракети можуть споряджатися і ядерними боєголовками.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.