Алмазів Олекса Дмитрович

Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зів (рідше Алма́зов) (6 січня 1885(18850106), с. Володимирівка^[1], Херсонська губернія, Російська імперія, нині Баштанський район, Миколаївська область — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919).

Коротка інформація Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов, Загальна інформація ...

Remove ads

Життєпис

Узагальнити

Перспектива

Народився 6 січня 1885 року (за юліанським календарем) в у с. Володимирівка, волосному центрі Херсонського повіту, де його батько служив помічником лісника скарбового лісництва. Тепер — це село Володимирівка Казанківського району Миколаївської області, а колишнє скарбове лісництво — державний заказник «Володимирська дача». Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.

19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.

1-ша світова війна

З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.

З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.

З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).

В українській армії

З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.

15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.

За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська.

1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.

Улітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині.

Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста.

У липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований.

3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Цивільне життя

1923 р., після перебування в таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн».

12 квітня 1923 року у м. Кракові, в церкві Окремого кінно-гірського дивізіону Святого Спаса, Олекса Алмазов взяв шлюб із німкенею Терезею Кохель – сестрою-жалібницею зі свого дивізіону. Того ж року на таборовому майдані Лобзова відбувся останній військовий парад Окремого кінно-гірського дивізіону, організований генералами О. Алмазовим та М. Кратом.^[2]

1926 р. переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.

1930 р. переїхав до Луцька (тоді у складі Польщі). Працював інженером-гідротехніком у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.

Активний учасник українського національного руху. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні^[3]^[4].

Помер та похований у Луцьку (могила збереглася, за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник, знаходиться на території старого кладовища, навпроти гімназії № 4).

Remove ads

Вшанування пам'яті

Вулиці

Ім'ям Олекси Алмазова названо вулицю у Шевченківському районі м. Львова (вулиця Генерала Алмазова).
Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Центральному районі м. Херсона (вулиця Генерала Алмазова)^[5].
Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Печерському районі м. Києва^[6].
Також на його честь названо вулицю у Винниках.
Вулиця Олекси Алмазова у місті Луцьк.
Вулиця Олексія Алмазова у місті Суми.
У місті Миколаїв вулицю Генерала Карпенка перейменували на вулицю Генерала Олекси Алмазова.^[7]
У місті Дніпро вулицю Новошахтинську перейменували на вулицю Генерала Алмазова.^[8]