Арбатська (станція метро, Арбатсько-Покровська лінія)

55°45′08″ пн. ш. 37°36′22″ сх. д.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Арбатська (станція метро).

Арбатська
Московський метрополітен Арбатсько-Покровська лінія
Загальні дані
Тип	Пілонна трисклепінна
Глибина закладення	41 м
Кількість	1
Тип	Острівна
Форма	Пряма
Дата відкриття	5 квітня 1953 року
Архітектор(и)	Л. М. Поляков[ru], В. В. Пелевін[ru], Ю. П. Зенкєвич
Архітектор(и) вестибюлів	Л. М. Поляков, Ю. П. Зенкєвич
Інженер(и)-конструктор(и)	А. И. Семенов(рос.), А. М. Пирожкова, П. Пашин
Пересадка на	Бібліотека імені Леніна, Олександрівський сад Боровицька А: 144, м1, м2, м3, м6, м27, н2, н11
Виходи до	Воздвиженка
Час відкриття	5:30
Час закриття	1:00
Код станції	044

Арбатсько-Покровська лінія

п о р Легенда Оборотні тупики Щолковська Первомайська Ізмайловська Первомайська ТЧ-3 «Ізмайлово» Партизанська Семеновська Електрозаводська Бауманська Курська  ССГ до Замоскворіцької лінії Площа Революції ССГ до Філівської лінії Арбатська Смоленська Київська Оборотні тупики Парк Перемоги ССГ до Солнцевської лінії Слов'янський бульвар Кунцевська ССГ до Філівської лінії Молодіжна Оборотні тупики Крилатське Тунельний об'єкт «Станція Д» Троїце-Ликово Строгіно Оборотні тупики М'якініно Митинський метроміст через р. Москву Волоколамська Митино Оборотні тупики П'ятницьке шосе ТЧ-16 «Митино»

«Арбатська» — станція Арбатсько-Покровської лінії Московського метрополітену. Розташована між станціями «Площа Революції» і «Смоленська».

Відкрита 5 квітня 1953 у складі черги «Площа Революції» — «Київська». Станція має статус виявленого об'єкта культурної спадщини^[1]. Назву отримала по вулиці Арбат, як і однойменна станція Філівської лінії.

Технічна характеристика

Конструкція станції — пілонна трисклепінна (глибина закладення — 41 м).

Колійний розвиток

Станція без колійного розвитку.

Вестибюлі й пересадки

В 1980-х роках вестибюль було вбудовано в нову будівлю Генерального штабу Міністерства оборони СРСР (пізніше — Міністерства оборони РФ). В 1986 споруджено перехід з центру залу на станцію «Боровицька».

Станція входить до складу найбільшого в Москві пересадного вузла і має переходи на станції: «Бібліотека імені Леніна» Сокольницької лінії, «Олександрівський сад» Філівської лінії і «Боровицька» Серпуховсько-Тимірязєвської лінії. Пересадка на Сокольницьку і Філівську лінії здійснюється через ескалаторний нахил в східному торці вестибюля (також звідти можна вийти в місто до Олександрівського саду і Мохової вулиці). У 1986 в центрі залу споруджені сходи, використовувані для переходу на Серпуховсько-Тимірязівську лінію. Далі розташований місток над коліями у бік «Щолківської», потім — перехід і міжповерхових ескалатор вгору виводить у північний торець «Боровицької»^[2][3].

Пересадки

• До метростанцій:
  • Бібліотека імені Леніна
  • Олександрівський сад
  • Боровицька
• Автобуси: 144, м1, м2, м3, м6, м27, н2, н11

Оздоблення

Вестибюль складається з двох прямокутних залів — касового і ескалаторного^[4]. Склепіння ескалаторного залу спирається на чотири взаємно пересічні параболічні арки. На стіні навпроти ескалаторної арки спочатку був встановлений портрет І. В. Сталіна, виконаний Г. І. Опришко в техніці флорентійської мозаїки з використанням яшми і порфіру^[5]. У 1955 році мозаїка була розібрана за рішенням Радянського уряду.

Внутрішнє оздоблення станції відноситься до стилю «московського бароко», сформованого в результаті синтезу російської архітектури XVII століття з елементами ордерних композицій. Розташування станції в безпосередній близькості до Кремля визначило характер її архітектури в стилі російського зодчества. Архітектори застосували прийом переплетення параболічних арок, які перекинуті поперек станції і несуть на собі всю тяжкість склепінь з малими арками.

Центральний зал має величезну протяжність, і в ньому відсутня замкнута перспектива. Пілони оброблені внизу червоним мармуром «саліеті» і прикрашені виконаними з кераміки букетами квітів. Підлога викладена сірим, червоним і чорним гранітом у вигляді килимового малюнка. Колійні стіни облицьовані глазурованою керамічною плиткою, білою вгорі і чорною внизу. Станційний зал освітлюється підвісними двома рядами люстр у позолоченій бронзовій оправі, декорованих орнаментом^[4]. Стіни підхідних коридорів облицьовані сірувато-білим плямистим мармуром з цоколем з червоного мармуру^[4]. Біля кожного пілона з боку бічного залу і з боку центрального залу знаходяться лавки.

Ресурси Інтернету

• Арбатська. Офіційний сайт Московського метрополітену. Архів оригіналу за 10 лютого 2013. Процитовано 4 лютого 2013.(рос.)
• Арбатська на www.metro.ru [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
• Арбатська на news.metro.ru [Архівовано 13 серпня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Історія станції «Арбатська» [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
• «Арбатська» на сайті програми «Подземка» (Радио801)(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• «Арбатська» на KartaMetro.info [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.] Міський транспорт, виходи в місто і схема станції на супутниковій мапи Москви.