Буцики

Бу́цики — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області.

село Буцики
Герб Прапор
Церква Собору Пресвятої Богородиці Церква Собору Пресвятої Богородиці
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Гримайлівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61060110030060830
Облікова картка	Буцики
Основні дані
Перша згадка	1471
Населення	389
Територія	1,29 км²
Поштовий індекс	48214
Телефонний код	+380 3557
Географічні дані
Географічні координати	49°19′16″ пн. ш. 26°01′37″ сх. д.H G O
Водойми	р. Гнила
Найближча залізнична станція	Скалат
Місцева влада
Адреса ради	48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, селище Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8
Карта
Буцики
Буцики
Мапа
Буцики у Вікісховищі

Дорожній знак при в'їзді у село

Церква Собору Пресвятої Богородиці

Статуя Божої Матері

Автобусна зупинка

Назва

Назва походить, імовірно, від прізвища Буць, Буц чи великого букового лісу, що ріс на околицях поселення.

Розташування

Село розташоване на лівому березі річки Гнилої (права притока Збруча, басейн Дністра), за 11 км від найближчої залізничної станції Скалат. Через Буцики проліг автошлях Т 2002 Тернопіль — Гусятин — Жванець. Географічні координати: 49° 19´ північної широти 26° 02´ східної довготи. Територія — 1,29 кв. км.

Символіка

Затверджена 22 червня 2023 р. рішенням №3787 XVII сесії селищної ради VIII скликання. Автори - В.М.Напиткін, С.В.Ткачов.

Герб

Щит скошений справа на синє і чорне. У першій частині виходить золотий коронований лев, що тримає в лапах півмісяць з вписаною в нього шестипроменевою зіркою. В другій частині три золотих печива-буцики (герб є промовистим) в лівий перев'яз. Щит вписаний в золотий декоративний картуш, внизу якого написи "БУЦИКИ" і "1464", і увінчаний золотою сільською короною.

Герб символізує належність до Гримайлівської громади й водночас назву села.

Прапор

Квадратне полотнище поділене висхідною від древка діагоналлю на синю і чорну частини. В першій частині виходить жовтий коронований лев, що тримає в лапах півмісяць з вписаною в нього шестипроменевою зіркою. В другій частині три жовтих печива-буцики у висхідну діагональ.

Адміністративний устрій

Адміністративний поділ Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Унаслідок 1-го поділу Речі Посполитої Буцики від 1772 року належали до Монархії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської, з 1867-го Австро-Угорської імперій). З 1782 року входили до складу Тернопільського округу. Протягом 1863—1920 років село — Скалатського повіту Австро-Угорщини та ЗУНР.

У 1921—1939 роках село — Скалатського повіту Тернопільського воєводства.

1 серпня 1934 року село увійшло до складу новоутвореної сільської гміни Гримайлів^[1].

Від січня 1940 до березня 1959 року село — Гримайлівського району.

Від березня 1959 до грудня 1962 року село належало до Скалатського району, згодом до січня 1965 року — Підволочиського району. До 2020 входило до складу Гусятинського району.

Підпорядковувалося Гримайлівській селищній раді. Від грудня 2016 року ввійшло у склад Гримайлівської селищної громади.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади^[2].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Гусятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Чортківського району^[3].

Дворів — 143 (2014).

Історія

За археологічними даними, на території села було поселення часів давньоруської культури (XIII століття).

Перша письмова згадка про Буцики — 1464 року. Однак Єжі Воляньські в монографії "З історії Гримайлова" з посиланням на Jerzy Zaleski, "Nazwy miejscowe Tarnopolszczyzny", Wyd. PAN W-wa, 1987, пише, що поселення під назвою "Buczikov" згадується вже в 1422 р. В 1469 р. Буцики разом із селом Вікно Теребовельського повіту згадане як застава^[4]. Наступна — 1471 року, як власність Станіслава з Ходеча, коли Король Польщі Казимир IV Ягеллончик, дав дозвіл^[5] Руському воєводі, старості Кам'янецькому і Галицькому Станіславові з Ходеча викупити Буцики разом із сусідніми селами Вікно, Глібів, Борки (тепер Малі Бірки), Теребовлянського староства.

У 1564 році в селі — 27 господарств (Jabłonowski, Aleksander, "Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym", T.7 "Ziemie ruskie. Ruś Czerwona", Cz.А., s.98, Warszawa, 1902).

Дідичем села (також Гримайлова, Глібова та інших) був, зокрема, Мацей Людзіцький (пом. бл.1627 р.), який мав свою каплицю в латинській катедрі у Кам'янці: "Мацей, дідич Гримайлова, Глібова, Буциків та інших, уклав у 1600 р. договір з ротмістром Вонсовичем, …, вмер бездітним близько 1627 р.".^[6] 1634 року село, як і містечко Гримайлів, знищила власниця с. Калагарівки Анна з Лагодовських, яка вела земельні суперечки з власниками Гримайлова шляхтичами Людзіцькими^[a] гербу Гримала за успадкування майна свого першого чоловіка Миколая Малинського — родича Людзіцьких.

Під час Національно-визвольної революції українського народу середини XVII століття в ході військових дій 1649 року в Буциках знищено 49 господарств. 1759 року в селі проживало 73 родини.

У листопаді 1918 року в Буциках встановлена влада ЗУНР; восени 1920 року утвердилася польська влада.

Діяли філії «Просвіти» (1926—1939) та інших товариств.

Після 17 вересня 1939 року в Буциках проголошена радянська влада. Від 6 липня 1941 до 23 березня 1944 року — під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни в Червоній армії загинуло 18 жителів села.

10 серпня 1948 року в Буциках розклеєно агітаційні листівки із закликом до населення не їхати на примусово-добровільні роботи в Донбас. 17 вересня того ж року група партактиву з районного центру намагалася створити в селі колгосп. При цьому побито переселенця Михайла Якимюка на його зауваження, що до колгоспу люди мають вступати добровільно, а не під примусом. У ніч на 23 квітня 1949 року в Буциках і навколишніх селах Вікно, Глібів, Зелене, Лежанівка, Мала Лука впорядковано могили вояків УПА (закопано хрест та поставлено на могилі вінок «Героям Слава»). 25 квітня того ж року міліціонери Іван Соха та Роман Протасевич шантажем змусили Карпа Криницького зняти хреста з цієї могили.

За участь у національно-визвольній боротьбі українського народу середини XX століття репресій зазнали 15 жителів села, зокрема, було засуджено до 10–25 років ув'язнення 8 осіб (із них Петро Пилипишин (1916 р. н.) і Володимир Фішка (1922 р. н.) закатовані в концтаборі у Челябінській області); Івана Хрупала (1890 р. н.) за зв'язок з ОУН німецьке гестапо розстріляло в грудні 1941 року в Тернопільській тюрмі); депортовано в Сибір 7 осіб.

Політика

Парламентські вибори, 2019

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610204, розташована у приміщенні клубу.

Результати

• зареєстровано 278 виборців, явка 75,90%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 26,67%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 18,10%, за Радикальну партію Олега Ляшка — 15,71%.^[7] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 45,67%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 17,31%, за Володимира Бліхаря (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 9,62%^[8].

Релігія

1759 року в селі була дерев'яна церква.

У 1624 році споруджено дерев'яну церкву Втечі до Єгипту Пресвятої Діви Марії.

Новий мурований храм Пресвятої Діви Марії збудовано у 1860 році за кошти графів Пінінських.^[9]

Нині діє церква Собору Пресвятої Богородиці (1861; мурована). У храмі відбуваються почергові відправи громад УГКЦ та УПЦ КП^[10][11].

Є капличка (1998), стації Хресної дороги.

Пам'ятники

• споруджено пам'ятник^[d] полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967),
• насипана символічна могила УСС (1990).

Соціальна сфера

Діє клуб.

Населення

Чисельність населення, чол.
1900	1910	1921	1931	1938	1959	1970	1979	1989	2001	2003	2011	2013	2014	2015
										440[12]			391[13]	389[14]

Відомі люди

Народилися

• Степан Коціра (нар. 1958) — український господарник, громадський діяч^[15].
• Чорний Сергій Ігорович - учасник російсько-української війни, народився 7 березня 1994 року, загинув 17 червня 2023 року біля с.Благодатне, Донецької області^[16].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[17]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	438	99.77%
російська	1	0.23%
Усього	439	100%

Зауваги

1. так, а також Людзіськими називав їх Адам Бонецький → Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 15. — S. 111.; в українському джерелі їх називають Лудзецькими-Лудзінськими → О. Савчин, В. Уніят, В. Щавінський. Буцики… — С. 38–39.