Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Валерія Тарновська
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Валерія Тарновська (пол. Waleria Tarnowska; 9 грудня 1782, Горохів[4] (нині — районний центр Горохівського району Волинської області) — 23 листопада 1849, Тарнобжег) — польська художниця та колекціонерка.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Валерія Тарновська була донькою Валеріана Стройновського (1753—1834) та Олександри Тарновської. 7 вересня 1800 року Валерія вийшла заміж за родича матері Яна Фелікса Тарновського (до родини якого належали Ян Тарновський, Станіслав Тарновський, Владислав та Станіслав Тарновський (білий)[5][6]. Вона отримала домашню освіту, але крім гувернантки, її вчителями були археолог та історик Ваваржинець Суровецький та Анджей Снядецький[7]. З 1810 року вона керувала літературно-мистецьким салоном у Варшаві[8].
Колекціонування
Разом зі своїм чоловіком Валерія Тарновська зібрала колекцію картин, ескізів, скульптур, книг та антикваріатів у Дзікуві, до якої увійшли твори таких майстрів як Лоренцо Лотто, Герчіно, Гвідо Рені, Рембрандт, Аннібале Карраччі, Сальватор Роза, Ганс Гольбейн-молодший, ван Дейк, Антон Рафаель Менгс, Берніні, Антоніо Канова. Багато з них передали твори під час подорожі Валерія Тарновська до Італії у 1803—1804 роках, коли вона познайомилася з Анжелікою Кауфманн та Антоніо Кановою, від яких вона отримала скульптуру Персея. Валерія також успадкував кілька картин від дядька Єпископа Героніма Стройновського, ректора Вільнюського університету, серед інших Реманд Лісовчик[9].
Навчання мистецтву
Спочатку Валерія Тарновська вчилася живопису в своєму рідному місті Горохові з Константіно Віллані, мініатюристом де Хофлізе[10] потім у Вінсенті Лессера, спочатку в Дзюкові, де він часто перебував у 1800—1803 роках, а з 1810 року також у Варшаві[11][12][11][12][13]. Потім працювала з мініатюристкою Терезою Марон, уродженою Менґс та її чоловіком[14] (донькою саксонського придворного мініатюриста Ісмаїла Менгса та сестрою Антона Рафаеля). Також давала уроки малювання студенту Антоніо Черубіні в Римі, потім вона вчилася в гостьовому будинку Доменіко дель Фрат, який до 1806 року також малював портрети членів її сім'ї та зображення Діви Марії для каплиці в Дзюкові[8]. Наступним вчителем Валерії був Філіппо Джакомо Ремондіні, який також був придворним живописцем Курландійської герцогині в Жагані[15]; а потім протягом певного часу в Парижі, у 1824—1826 рр.[16][17]. Марія Зіентара вважає, що художня освіта Валерії «наслідувала приклад королівського двору»[18].
Картини та малюнки
Валерія була мініатюристкою, вона малювала портрети та картини на релігійну тематику[11]. Вона часто підписувала свої роботи: «VT»[19] малювала мініатюри на слоновій кістці, зазвичай аквареллю, іноді гуашшю та аквареллю або лише гуашшю[20]. Картини Валерії часто є мініатюрними копіями картин інших художників або портрети членів родини[8].
- Мадонна в білому покривалі (можливо, копія відсутньої картини Джованні Батісти Сальві Сассоферрато)[21].
- Мадонна в блакитному шарфі[22].
- Олександра Стройновська, роду Тарновських (мати Валерії)[23].
- Ян Богдан Тарновський (син Валерії в дитинстві)[24].
- Ks. Джуліан Антонович (чоловік-духівник і товариш обох подружжя)[25].
- Маріанна Тарновська Scipio del Campo[26].
- Розалія Тарновська (1803—1804, дочка Валерії)[27].
- Портрет Ганни нашої Раковської яскравий (близько 1805 року)[28].
- Портрет Йоани Грудзіньської (дружини о. Костянтина)[29].
- Портрет Яна Фелікса Тарновського (кілька мініатюр із зображенням чоловіка)[30]
- Портрет Валеріана Стронновського (батька Валерії)[31].
- Портрет жінки з книгою (копія картини з голландської школи у колекції Dzików)[32].
- Король Стефан Баторій[33].
- Костянтин Іванович, отець Острозький (Тесть Софії, дочка гетьмана Яна Тарновського)[34].
- Наполеон I (як консул, мініатюра з 1804 р. За мотивами портрета Дж. Б. Ісабея, позиченого Валерії Летицею Бонапарт, яка сподобалась мініатюрі, тому вона подарувала замок медальйону разом із сином)[35].
- Юзефіна де Бохерна (дружина Наполеона)[36].
- Покаяна Магдалена (з черепом і пергаментом)[37][38].
- Марія Магдалена (з книгою та контейнером для бальзаму)[39]
- Zofia Zamoyska née Czartoryska[40].
- Ізабела ні Флемінг Чарторийський[41].
- Портрет Яна Тарновського (гравюра на міді Яна Лігбера на мініатюрі)[42].
- Антоніна Анна Красіньська (бабуся Зігмунта Красіньського; авторство приписується Валерії, іншим кандидатом на автора є Т. А. Дін)[43].
- Портрет Криглерова іспанською мовою[44].
- Юзеф Чарнецький[45].
- Чистота Юзефа (від Карло Каньяччі)[46].
- Малювання пророка[47].
- Станіслав Ловкевський (малюнок у рамці дерева тис)[48].
- Сен-Бернар[49].
- Христос (Сальватор Мунді) (копія зображення Гвідо Рені)[50].
- Психіка та купідон[51].
- Дизайн пам'ятника увінчаний шоломом (1824 р.)[52].
До другої світової війни картини Валерії Тарновської перебували у колекціях за межами Німеччини, родина Валерії Тарновських мала чималі колекції в резиденціях Тарновських у Дзікуві, Хожелуві, Рудніку, Снятинці; а також у Вісьньовей, що належить Мисельським[53]. Після другої світової війни частина колекції знаходилась у Музеї в Рапперсвілі[54], частина пересувалась різними музеями та бібліотеками Польщі: Національний музей у Кракові та Варшаві, Музей палацових інтер'єрів у Пщині та Ягеллонській бібліотеці у Кракові (малюнки)[8].
Мемуари
Родина
У Валерії Тарновської було декілька дітей: Казімір (1801—1803), Розалія (1803—1804), Ян Богдан (1805—1850), Марія Феліція (1807—1870) з чоловіком Малаховським, Валеріан Шпицимир (1811—1861) та Розалія Вікторія (1814) –1815), Анна (1816—1893) та Тадеуш Антоні (1819—1890)[5][6]. Її та її чоловіка дуже пригнітила смерть їхніх перших дітей. Вони частково знайшли відраду у вихованні дітей-сиріт протягом декількох років, про освіту та майбутнє благополуччя яких вони піклувались[57]
Валерія Тарновська померла 23 листопада 1849 року через 17 днів після інсульту[58]. Її поховали в Тарнобжегі[59].
Remove ads
Посилання
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads