Вугільний ліс

Вугільні ліси були величезними територіями болотних угідь, які покривали значну частину Землі у тропічних районах суші протягом пізнього Карбону (Пенсильваній) і Пермського періоду.^[1][2] У міру розпаду рослинної речовини з цих лісів накопичувалися величезні родовища торфу, який згодом перетворився на вугілля.

Офорт із зображенням деяких з найбільш значних рослин карбону.

Значна частина вуглецю в торф'яних родовищах, що сформувалися з вугільних лісів, походить від фотосинтезу.^[3]

Середовище

Вугільний ліс з папоротеподібних та плауновидних дерев, у художньому виконанні 1906 року

Вугільні ліси росли у рівнинних низинних болотистих місцевостях.^[4] Вони були багаті різноманітною флорою з багатьма видами дерев, кущів, ліан тощо. Зарості Каламітів (Calamites) росли по краях озер і водних шляхів. Плауновидні спеціалізувалися на різних ролях: Паралікоподити (Paralycopodites) як піонери на нещодавно замулених озерах, досить мілководних для сухоземної рослинності; Діафородендрон (Diaphorodendron) заселялися пізніше, коли земля стала торфом, Синхісідендрон (Synchysidendron) і Лепідодендрон (Lepidodendron) на мінерально-ґрунтових територіях та Лепідофлоїс (Lepidophloios) на торф'яних ділянках. Кордаїти (Cordaites) могли рости на більш сухих районах болота. Сігільярія, ймовірно, росла у проміжних районах між місцем водорозділу та болотом. У пізнішій частині цього періоду деревоподібні папороті витісняли плауновидні дерева.

Деякі з характерних рослин вугільних лісів були:

• Сигілярія
• Лепідодендрон
• Каламіти
• Птеридосперми

Див. також

• Neuropteris
• Азолова подія