Пермський період

Перм, пермський період, система ( англ. Permian system, Permian, нім. Perm n, Dyas f, Dyasformation f) — останній геологічний період палеозойської ери. Настав за кам'яновугільним періодом палеозою, передував тріасовому періоду мезозою. Тривав з 298,9 ± 0,15 до 252,17 ± 0,06 млн років тому (47 млн років)^[5]. Закінчився найбільш катастрофічним вимиранням біоти за всю історію Землі.

Пермський період
Хронологія	298,9 ± 0,15 — 252,17 ± 0,06 млн років тому
Середня концентрація кисню (O2) впродовж періоду	бл. 23 %[1] (115 % від сучасного рівня)
Середня концентрація вуглекислого газу (CO2) впродовж періоду	бл. 900 ppm[2] (у 3 разів більше доіндустріального періоду)
Середня температура поверхні впродовж періоду	бл. 16 °C[3] (на 2 °C вище сучасного рівня)
Рівень моря (вище або нижче сучасного рівня, в метрах)	Відносно стабільний рівень в +60 м в ранній пермі; падіння рівня впродовж середньої пермі до стабільних –20 м в пізній пермі.[4]

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Перм (значення).

Загальна характеристика

Пермський період характеризувався інтенсивним виявом тектонічних рухів і магматичною діяльністю. Продовжувалася і завершилася герцинська складчастість, що почалася в карбоні. Виникла Урало-Тянь-Шанська складчаста область, що включає Урал, Тянь-Шань, Алтай і Західно-Сибірську плиту. Утворилася герцинська складчаста область у Західній Європі, була виконана^{[прояснити]} Аппалацька геосинкліналь у Північній Америці. Завершилося злиття платформ Північної півкулі разом з прилеглими до них герцинідами в гігантську суперплатформу Лавразію. Збільшилися розміри Ґондвани. Сталося також значне скорочення Тетісу, що розділяв суперплатформи Лавразії і Ґондвани. Згідно з неомобілістською концепцією трапилося зіткнення і злиття цих суперконтинентів в єдину материкову брилу — Пангею, витягнуту в субмеридіональному напрямі від Південного і, майже, до Північного полюсів. Тоді ж сформувався єдиний океанічний басейн — Прото-Тихоокеанська западина.

Періодизація

Система/ Період	Відділ/ Епоха	Ярус/ Вік	Вік (млн років)
Тріас, T	Нижній/Ранній, T1	Індський(інші мови), T1i	молодше
Перм, P	Лопінгій, P3	Чангсінзький, P3c	251,902	254,14
		Вучапінзький(інші мови), P3v	254,14	259,1
	Гваделупій(інші мови), P2	Кептенський, P2c	259,1	265,1
		Вордійський(інші мови), P2w	265,1	268,8
		Роудський(інші мови), P2r	268,8	272,95
	Цисуралій(інші мови), P1	Кунгурський, P1k	272,95	283,5
		Артинський, P1art	283,5	290,1
		Сакмарський, P1s	290,1	295,0
		Ассельський, P1a	295,0	298,9
Карбон, C	Верхній/Пізній, C3	Гжельський, C3g	древніше
Підрозділи Тріасової системи наведені згідно МКС, станом на 2018 рік[6].
п о р

Біота

На початку пермського періоду панувала карбонова рослинність, проте уже до середнього перму відбулись суттєві зміни у видовому складі лісових екосистем. Деревоподібні плауноподібні, такі як сиґілярії, лепідодендрони, плевромеї тощо, цілковито витіснені зі складу рівнинних періодично затоплюваних тропічних дощових лісів, а їхнє місце зайняли насінні папороті та голонасінні: саговникові, ґнетові, гінкгові. Одночасно манґрові біоми, утворені каламітами, зайняли голонасінні — сцитофілюми, пахіптериси тощо. Панівне становище карбонової рослинності залишилось лише на ізольованих островах та архіпелагах в екваторіальній частині Землі, а на континентах вони збереглись як незначний реліктовий компонент лісів.

У наземній фауні хребетних панували синапсиди (від яких згодом пішли ссавці). Синапсиди виникли у карбоні і були представлені пелікозаврами, від яких у середині перму розвинулись диноцефали, а у пізньому — ґорґонопсиди, дицинодонти та цинодонти^[7].

Пермсько-тріасове вимирання

Докладніше: Масове пермське вимирання

Корисні копалини

У пермському періоді утворилося 26,8 % запасів вугілля, 20—30 % запасів газу й нафти. Сформувалися Печорський, Тунгуський, Кузнецький, Мінусінський вугільні басейни, вугленосні басейни у Східному Китаї (провінція Шаньсі) і в Індії (штат Біхар), у Південній Африці, Бразилії, Австралії. До пермських відкладів приурочені родовища нафти та природного газу в Дніпровсько-Донецькій западині (Шебелинське та ін.), в Тімано-Печорській, Волго-Уральській нафтогазоносних провінціях. Великі родовища вуглеводнів нижнього перму відкриті в Передмугоджарському прогині, в басейні Північного моря, у США, Австралії, в нафтогазоносному басейні Перської затоки. З пермськими відкладами пов'язані великі запаси кам'яної солі (в Україні — Слов'яно-Артемівський соленосний басейн та ін.), калійних солей, боратів. Родовища кам'яної та калійних солей пізньопермського (цехштейнового) віку є в ФРН і США. Фосфорити широко розвинені в пермі північно-західних штатів США.

Зміна тривалості доби

У зв'язку з притяганням Місяця, видимим проявом чого є припливи, швидкість обертання Землі поступово зменшується. За сторіччя тривалість земної доби збільшується приблизно на 2 мілісекунди.

Зміну довжини дня протягом геологічного часу було перевірено експериментально, завдяки підрахунку кільцевих ліній у викопних коралів. Корали відкладають на своєму зовнішньому скелеті у вигляді кілець карбонат кальцію; циклічність відкладення кілець пов'язана як з денним освітленням, так і з періодичними сезонними змінами: в 1963 році американський палеонтолог Джон Уеллс^[en] (1907—1994) відкрив, що з кільцевих утворень на епітеке коралів можна визначити кількість днів в році тієї епохи, коли ці корали жили. З огляду на зміну тривалості року й екстраполюючи назад в часі уповільнення швидкості обертання Землі завдяки впливу Місяця, можна також визначити тривалість доби в той чи інший геологічний період^[8][9]:

Час	Геологічний період	Число днів в році	Тривалість доби
Сьогодні	Четвертичний	365	24 год
100 млн л.т	Юра	380	23 год
200 млн л.т	Перм	390	22,5 годин
300 млн л.т	Карбон	400	22 год
400 млн л.т	Силур	410	21,5 год
500 млн л.т	Кембрій	425	20,5 год

Щоб дізнатися тривалість доби до епохи виникнення коралів, вченим довелося вдатися до допомоги синьозелених водоростей. З 1998 року китайські дослідники Чжу Шісін, Хуан Сюегуан і Синь Хоутянь з Тяньцзіньського інституту геології та мінеральних ресурсів проаналізували понад 500 копалин строматолітів віком 1,3 мільярда років, що росли колись біля екватора і похованих на горах Яньшань. Синьозелені водорості реагують на зміну світлого і темного часу доби напрямком свого зростання і глибиною кольору: вдень вони пофарбовані у світлі тони і ростуть вертикально, вночі мають темне забарвлення і ростуть горизонтально. За зовнішнім виглядом даних організмів, враховуючи швидкість їх росту і накопичені наукові дані по геології та кліматології, виявилося можливим визначити річний, місячний і щоденний ритми росту синьозелених водоростей. Згідно з отриманими результатами, вчені зробили висновок, що 1,3 мільярда років тому (у докембрійську добу) земна доба тривала 14,91-16,05 годин, а рік складався з 546-588 днів. Звіт про дослідження був опублікований у Journal of Micropaleontology та привернув велику увагу як у країні, так і за кордоном^[10][11].

Існують і противники цієї оцінки, що вказують що дані досліджень стародавніх приливних відкладень, субліторальних карбонічних фацій (тайдалітів), суперечать їй^[9].

Згідно з новим міжнародним дослідженням^[12], збільшення тривалості дня могло мати важливий вплив на характер і час насичення Землі киснем.

«Незмінне питання в науці про Землю полягає в тому, як атмосфера Землі отримала кисень і які чинники відбувалися під час оксигенації», - відзначив співавтор дослідження Грегорі Дік, геомікробіолог з Департаменту наук про Землю та довкілля Мічиганського університету (США).

Див. також

• Геохронологічна шкала