Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Повітряні сили КНДР
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Військово-повітряні та протиповітряні сили Корейської народної армії (кор. 조선인민군 항공 및 반항공군, 朝鮮人民軍航空및反航空軍) — один з видів Збройних сил КНДР. Були сформовані 20 серпня 1947 року, у 1948 — 2012 рр. — Військово-повітряні сили Корейської народної армії. Перше бойове застосування відбулося 25 червня 1950 року. Літаки Північної Кореї брали участь у Корейській війні (1950 — 1953). Основу технічного парку становлять радянські літаки та вертольоти (або їх китайські копії), переважно, 50-х-70-х років випуску. Однак, на озброєнні знаходяться і сучасніші літаки, такі як МіГ-29.
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |
КНДР має приблизно 1100 військових літаків і гелікоптерів[1].
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Формування та Корейська війна
Формування північнокорейських військово-повітряних сил розпочалося за кілька місяців після звільнення Кореї від японських окупаційних військ. Цей процес ускладнювався тим, що авіабази та авіаремонтні підприємства японської авіації розташовувалися, в основному, у Південній Кореї, а корейці, які служили у ВПС Японії, вважалися зрадниками Батьківщини. Таким чином, підготовка кадрів для авіації проводилася на базі авіаклубів у Пхеньяні, Сінджі, Чхонджині. Технічне оснащення авіаклубів та інструкторів їм надавали радянські війська, які розташовувалися після війни біля Північної Кореї. Першими літаками, на яких навчалися корейські льотчики, були По-2, УТ-2, Як-18. Проблема кваліфікованих кадрів вирішувалася також рахунок створення змішаних радянсько-корейських підрозділів[2]. До авіаклубів та створених пізніше військово-авіаційних училищ комуністи намагалися залучати найбільш грамотних юнаків та дівчат, насамперед із числа студентів. Пізніше льотно-технічний персонал навчався у СРСР та Китаї.
Після початку Корейської війни ВПС КНДР забезпечували підтримку з повітря танкових і піхотних з'єднань, що наступали на південь. За бої в районі Теджона звання "Гвардійський Теджонський" удостоївся і 50-й винищувальний полк ВПС КНДР[2] звання зберіг і після війни). Однак, після втручання у війну армії США та їх союзників, більша частина авіації КНДР була знищена, а залишки ВПС перелетіли на територію Китаю[2]. До 21 серпня 1950 року авіація КНА все ще мала у своєму складі 21 боєготовий літак (20 штурмовиків і 1 винищувач). Взимку 1950-51 років активно діяв полк нічних бомбардувальників, який літав спочатку на По-2, потім на Як-11 і Як-18, і завдавав американцям досить серйозних ударів. Пізніше до нічної роботи підключили пару ескадрилій з 56-го винищувального авіаполку та деякі китайські, які літали переважно на Ла-9 / Ла-11.
Післявоєнний час
Після 1956 на озброєння ВПС надійшли кілька десятків винищувачів МіГ-17 Ф, вертольоти Мі-4 і Мі-4ПЛ. У 1958 році корейці отримали з СРСР винищувачі-перехоплювачі МіГ-17 ПФ, після підписання Договору про взаємодопомогу та оборонну співпрацю між СРСР і КНДР ВПС КНДР отримали в 1961-62 роках надзвукові винищувачі МіГ-19 С і зенітно- 2 Беркут», після 1965 року — винищувачі МіГ-21 Ф та зенітно-ракетні комплекси С-75 «Двіна».
Шістдесяті – сімдесяті роки для ВПС КНДР стали часом численних прикордонних інцидентів за участю ВПС:
- 17 травня 1963 р. наземними засобами ППО над територією КНДР було збито американський вертоліт OH-23 8-ї армії. Обидва пілоти були взяті в полон і були звільнені через рік[3].
- 19 січня 1967 р. сторожове судно Tang Po (PCE-56) ВМС Південної Кореї було атаковано північнокорейськими кораблями (за іншими даними — береговими батареями) на північ від демаркаційної зони, і потім потоплено винищувачами МіГ-21.
- 23 січня 1968 р. північнокорейськими моряками за підтримки з боку двох МіГ-21 у територіальних водах КНДР було затримано та відбуксовано до порту Вонсан розвідувальне судно ВМФ США «Пуебло» (USS Pueblo)[4].
- 15 квітня 1969 р. два МіГ-17 ВПС КНДР збили літак далекого радіолокаційного виявлення ЄС-121 ВМС США. Літак із 31 військовослужбовцями на борту впав у Японське море[3].
- 14 липня 1977 р. літаки МіГ-21 збили американський гелікоптер СН-47 Chinook у повітряному просторі КНДР. Через два дні пілота, що вижив, і тіла трьох інших членів екіпажу видали США[3].
- 17 грудня 1994 р. з ПЗРК «Wha-Sung» було збито американський вертоліт OH-58 D, що заглибився на 4 милі у повітряний простір КНДР. Один пілот загинув, другий був узятий у полон і звільнений за 13 днів.
На початку 80-х відбулася чергова модернізація ВПС. На додаток до 150 МіГ-21, що були раніше, на бойову службу вступають 60 винищувачів-перехоплювачів МіГ-23 П і фронтових винищувачів МіГ-23МЛ, а з КНР — 150 штурмовиків Q-5 Nanchang. Поповнився список гелікоптерів: ще 10 Мі-2 та 50 Мі-24. У травні-червні 1988 року в КНДР надійшли перші шість МіГ-29, до кінця року завершилася передача всієї партії з 30 літаків і ще 20 штурмовиків Су-25 К. Наприкінці 80-х через треті країни було придбано 87 американських гелікоптерів Hughes MD- 500 (цивільної модифікації), їх як мінімум 60 було перероблено на бойові[5].
Розвал соціалістичного табору
З розвалом соціалістичного табору наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років військова авіація КНДР почала відчувати значні труднощі. Літаки радянського та китайського виробництва, що знаходилися на озброєнні ВПС КНДР, у своїй масі фізично та морально застаріли, а їх екіпажі, що навчаються за застарілими методиками та в умовах гострого дефіциту палива, справді мають мало досвіду. Водночас північнокорейські літаки надійно приховані в підземних ангарах, а злітно-посадкових смуг для них є з надлишком. У КНДР побудовано багатокілометрові шосе з бетонним покриттям та арочними залізобетонними тунелями (наприклад, автострада Пхеньян-Вонсан), які у разі війни можуть використовуватись як військові аеродроми. Виходячи з цього можна стверджувати, що знищити північнокорейську авіацію першим ударом навряд чи вдасться. Потужна система ППО, яку американська розвідка вважає «найщільнішою системою протиракетної та протилітацької оборони у світі», налічує понад 9 тисяч зенітних артсистем: від легких зенітно-кулеметних установок до найпотужніших у світі 100-мм зенітних знарядь, а також самохідні зенітні -57 та ЗСУ-23-4 «Шилка». Є кілька тисяч пускових установок зенітних ракет - від стаціонарних комплексів С-75, С-125, С-200 та мобільних " Куб " і " Стріла-10 " до переносних установок. Для навчання льотного складу до початку 90-х років було більше 100 поршневих літаків CJ-5 та CJ-6 (китайська модифікація Як-18), 12 реактивних L-39 чехословацького виробництва, а також кілька десятків навчально-бойових МіГ-21, МіГ -23, МіГ-29 та Су-25 . На них, насамперед, літають льотчики елітних 50-го гвардійського та 57-го винищувальних авіаполків, озброєних літаками МіГ-23 та МіГ-29; вони базуються поблизу Пхеньяну та здійснюють прикриття столиці КНДР з повітря. Чималий досвід нагромадили й інструктори, які навчали авіафахівців у багатьох країнах «третього світу». ВПС Північної Кореї на сьогоднішній день є досить великою силою, з якою змушені вважатися ймовірні противники.
Наші дні
Наприкінці 90-х років. почалися розробки в області БПЛА: при Кім Чен Ірі було придбано невизначене число радянських безпілотників Ту-143, а за Кім Чен Ина — кілька американських літаків-мішеней MQM-107 Streaker, переобладнаних в ударні[6][7][8].
У 2000-ті роки. керівництво КНДР намагалося купити сучасні види бойових літаків: у 2001 та 2003 роках. — у Росії, 2011 р. — у Китаї (J-10, J-11), проте всі ці прохання були відхилені. З подібною метою - закупівлею сучасних видів озброєння - імовірно був у Росії в 2011 році незадовго до своєї смерті Кім Чен Ір[9]. У 2013 році державні ЗМІ КНДР показали кадри застосування під час військових навчань об'єкта, схожого на БПЛА, що врізається в гору, повідомлялося про застосування «високоткових безпілотників»[10]. Дещо раніше об'єкт, що нагадує БПЛА, був показаний на військовому параді в Пхеньяні.
У той же час, аналітики, негативно оцінюючи постачання всіх типів авіаційної техніки з боку Росії та Xi'an JH-7 — з боку Китаю, не виключають постачання КНДР винищувачів сімейства J-11[11]. У 2012 р. ВПС КНА були об'єднані з військами протиповітряної оборони та перейменовані на Військово-повітряні та протиповітряні сили КНА.
Remove ads
Структура
Станом на 1996 рік, ВПС КНДР складалися з шести авіадивізій (трьох бойових, двох військово-транспортних та однієї навчально-тренувальної), які перебували у прямому підпорядкуванні Національного авіаційного командування[5].
Пункти базування
Узагальнити
Перспектива
Згідно з супутниковими знімками, Північна Корея має 24 діючі аеродроми і 3 вертолітні майданчики для базування своєї авіації[12], а також велику кількість окремих злітно-посадкових смуг. Загальна кількість військово-повітряних баз сягає 70.
Примітка: вказані повітряні судна, помітні на космічних знімках. Повітряні судна, які перебували в ангарах або в польоті під час зйомки, не враховувалися.
Вертолітні майданчики ВПС КНДР
Remove ads
Техніка та озброєння
Узагальнити
Перспектива
ВПС КНДР є одними з найбільш численних у світі та мають на озброєнні близько 1600 літальних апаратів. Офіційна статистика про ВПС КНДР є недоступною, тому оцінки чисельності літаків на озброєнні є приблизними.
.jpg)
.jpeg)
.jpg)
Remove ads
Розпізнавальні знаки
Розпізнавальний знак ВПС КНДР
Прапорець на кіль
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads