Газзаєв Валерій Георгійович

Вале́рій Гео́ргійович Газза́єв (рос. Вале́рий Гео́ргиевич Газза́ев, ос. Гæззаты Георгийы фырт Валери; * 7 серпня 1954, Орджонікідзе) — радянський та російський футболіст і тренер. Майстер спорту міжнародного класу (1980). Заслужений тренер Росії (1990). Володар Кубка УЄФА 2005 з ЦСКА (Москва). «Тренер року» за версією УЄФА (сезон 2004-05). Довірена особа Путіна на виборах 2024 року^[1].

Валерій Газзаєв
Валерій Газзаєв
Особисті дані
Повне ім'я	Валерій Георгійович Газзаєв Валерий Георгиевич Газзаев, Гæззаты Георгийы фырт Валери
Народження	7 серпня 1954(1954-08-07) (70 років)
	Орджонікідзе (Північна Осетія)
Зріст	173 см
Вага	69 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1970—1973 1974 1975 1976—1978 1979—1985 1986	«Спартак» (Орджонікідзе) СКА (Ростов-на-Дону) «Спартак» (Орджонікідзе) «Локомотив» (Москва) «Динамо» (Москва) «Динамо» (Тбілісі)	53 (9) 12 (1) 33(14) 72 (14) 197 (70) 14 (5)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1978—1980 1980—1983	СРСР СРСР (олімпійська)	8 (4) 11 (2)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1989—1991 1991—1993 1994—1999 1999—2001 2001—2003 2001—2002 2002—2003 2004—2008 2009—2010	«Спартак» (Орджонікідзе) / «Динамо» (Москва) «Аланія» (Владикавказ) «Динамо» (Москва) ЦСКА (Москва) Росія (до 21) Росія ЦСКА (Москва) «Динамо» (Київ)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Біографія

Кар'єра гравця

Вихованець «Спартака» (Орджонікідзе). Перший тренер — Муса Данилович Цаліков.

Батько футболіста, Георгій Христофорович, був будівельником і займався вільною боротьбою на любительському рівні. Валерій пішов до футбольної школи «Спартака» (Орджонікідзе) у 12-річному віці. Дебютував за основну команду в сезоні 1971, коли «Спартак» виступав у першій лізі СРСР. З наступного сезону став постійним гравцем основного складу, у 1973 році став найкращим бомбардиром команди за сезон (6 голів у 32 матчах). Чемпіонат 1974 провів у СКА (Ростов-на-Дону), де проходив строкову службу. У першості 1975 року забив 14 голів у 33 поєдинках, упевнено ставши найкращим бомбардиром «Спартака».

Сезон 1976 нападник розпочав у столичному «Локомотиві», куди Газзєва запросив головний тренер «залізничників» Ігор Волчок. У лінії нападу створив сильну зв'язку з Юрієм Сьоміним. У 1977 році «Локомотив» піднявся аж на 6-е місце у вищій лізі СРСР — найвища позиція клубу з початку 1960-х років. Значну роль в успіху команди відіграв і Валерій Газзаєв — у 1977 році під час закордонного турне «Локомотива» Газзаєва хотів купити турецький «Фенербахче», але на той час перехід футболіста із СРСР до закордонного чемпіонату був нереальним.

6 вересня 1978 року дебютував за національну збірну СРСР у товариській грі проти Ірану. Загалом у 1978—1983 роках провів за першу збірну СРСР 14 матчів, забив 4 м'ячі. За олімпійську збірну СРСР зіграв 11 матчів, забив 6 голів.

У 1979 році перейшов до московського «Динамо», куди його запросив Олександр Севідов. Наставник надав Газзаєву повну свободу дій на полі і підтримував яскравий індивідуалізм нападника. Відомий футбольний журналіст Аркадій Галинський писав: «Валерій Газзаєв як футболіст виявився зіркою замороженою, загрузлою в снігах Росії. На мій погляд, він був обдаровний не менше, ніж Стоїчков чи Ромаріо, але недооцінений. Народись він у Бразилії або якій-небудь країні Західної Європи, де особистість на першому плані, бути би йому зіркою першої величини…» Коли на самому початку сезону керівництво клубу несподівано вирішило звільнити Севідова, гравець одним з небагатьох привселюдно став на бік тренера, заявивши, що у випадку його відходу також покине «Динамо». Проте наставника усунули, а Газзаєва змусили залишитись в клубі.

У 1980 році став бронзовим олімпійським призером 1980.

Період у московському «Динамо» став найрезультативнішим у кар'єрі футболіста — нападник забивав щонайменше по 10 м'ячів за сезон, хоча критикували за деякі невдачі. У фіналі Кубка СРСР 1979 року проти «Динамо» (Тбілісі) перші 5 ударів серії пенальті не виявили переможця, а в серії до першого промаху Газзаєв не забив і москвичі програли. Валерій став лідером нападу «Динамо», часто брав гру на себе і заробляв важливі штрафні і пенальті. Попри результативну гру Газзаєва команда грала дедалі гірше, посівши 11-е місце у сезоні 1982, а наступного року — найнижче місце за всі роки існування клубу, 14-е.

Перед початком чемпіонату-84 керівництво «Динамо» (Москва) вирішило повернути Олександра Севідова на посаду головного тренера. Влітку того ж року було здобуто Кубок СРСР — цей трофей став єдиним союним трофеєм у кар'єрі Газзаєва як гравця. Основний час матчу проти «Зеніта» (Ленінград) завершився нульовою нічиєю, а в додатковому часі гол і результативний пас Газзаєва вирішили долю поєдинку — 2:0. Успіх дозволив москвичам стартувати у Кубку володарів кубків, де динамівці виступили вдало, діставшись до півфіналу турніру. Валерій Газзєв забив 5 голів у 6 поєдинках того розіграшу КВК. По завершенні сезону лідер московського «Динамо» став 4-м в опитуванні на найкрщого футболіста СРСР 1984.^[2]

У 1985 році Севідова знову відсторонили від роботи головним тренером — наставником став головний тренер збірної СРСР Едуард Малофєєв, який побажав мати більше тренерської практики, а оскільки входив до товариства «Динамо», то його призначено тренером «Динамо» (Москва).

Валерій Газзаєв — бронзовий призер Олімпійських ігор 1980 року, чемпіон Європи серед молоді 1976 і 1980 років, володар Кубка СРСР 1984 року. Двічі входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР (№ 2 у 1978 і 1981 роках).

У 1981 році Валерій Газзаєв закінчив Всесоюзний юридичний заочний інститут, у 1988 році — Вищу школу тренерів при Державному центральному інституті фізичної культури (нині Російська державна академія фізичної культури).

Тренерська діяльність

Після завершення кар'єри футболіста Газзаєв працював тренером в Спортивній дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву «Динамо» Москва (1986‑1988). У 1989 році очолив «Спартака» (Владикавказ), через два роки прийняв запрошення московського «Динамо», де працював головним тренером з 1991 по 1993 рік.

У 1993 році повернувся до рідного Владикавказа і в 1995 році привів «Аланію» до єдиної в її історії перемоги в чемпіонаті Росії.

З грудня 1999 по квітень 2001 року знову очолював «Динамо».

У грудні 2001 року Газзаєв став головним тренером ЦСКА і в перший же сезон (2002) привів команду до перемоги в Кубку Росії і срібних медалей першості. У 2003 році ЦСКА вперше з 1991 року став чемпіоном країни.

У 2001—2002 роках був головним тренером молодіжної збірної Росії. У 2002 році Газзаєв був призначений на пост головного тренера національної збірної Росії з футболу.

З 14 липня 2004 року Валерій Газзаєв знову став головним тренером ЦСКА, з яким у наступному році добився найбільшого успіху в історії клубу — Кубок УЄФА (у фіналі переможено «Спортінг» Лісабон — 3:1). У 2007 році він виграв з ЦСКА черговий Суперкубок Росії, перемігши московський «Спартак».

Валерій Газзаєв є єдиним тренером, який працював у всіх перших 16 чемпіонатах Росії.

«Динамо» Київ

29 травня 2009 року Валерія Газзаєва було призначено на посаду головного тренера київського «Динамо»^[3] після відходу Юрія Сьоміна. Команда тоді була на підйомі, дійшовши до півфіналу Кубка УЄФА та вигравши чемпіонат України.

Сезон 2009/2010 «Динамо» розпочало матчем за Суперкубок України, де перемогло полтавську «Ворсклу» (0:0, по пенальті 4:2).^[4] Це було першим і останнім успіхом тренера Газзаєва у команді.

Сезон 2009/10 для «Динамо» почався чудово — в перших двох матчах чемпіонату кияни розгромили одеський «Чорноморець» (5:0) та сімферопольську «Таврію» (6:0). В Лізі Чемпіонів команда стартувала відразу з групи як чемпіон України. В першому матчі «біло-сині» перемогли казанський «Рубін» з рахунком 3:1, хоча ще після першого тайму програвали.

Наступний матч в групі «Динамо» програло на «Камп Ноу» іспанській «Барселоні» з рахунком 2:0.

Третій, знову виїзний, матч проти «Інтернаціонале» став піком київського клубу з Газзаєвим — на думку багатьох спеціалістів, «динамівці» показали висококласну гру, не використавши кілька стовідсоткових шансів. У підсумку — нічия 2:2 і друге місце в групі після першого кола.

Проте друге коло для «біло-синіх» виявилось невдалим. В четвертому, домашньому, матчі проти того самого «Інтернаціонале» кияни до 86 хвилини вигравали 1:0, проте в кінці гри «россонері» використали помилки захисників і воротаря Станіслава Богуша, перемогли 1:2 і піднялись з останнього, четвертого місця, куди опустилось київське «Динамо».

П'ятий матч з «Рубіном» в Казані закінчився «сухою» нічиєю.

Останній матч вдома проти «Барселони» «динамівці» почали голом зі штрафного, але далі «Барса» завалоділа ініціативою і спочатку на 33 хвилині зрівняла рахунок, а в кінці матчу Ліонель Мессі забив переможний гол, який залишив «Динамо» за бортом єврокубків.

В другій половині сезону кияни боролись лише за чемпіонський титул, оскільки в Кубку України «Динамо» вилетіло в 1/4 фіналу від донецького «Шахтаря». Перед «весняною» частиною чемпіонату «динамівці» мали 7-очкову перевагу над «Шахтарем». Проте «біло-сині» грали невпевнено, почали втрачати очки і проти середняків чемпіонату. В березні команда осоромилася, програвши в Ужгороді головному аутсайдеру чемпіонату —— «Закарпаттю» з рахунком 1:0. Після поразки 1:0 в Львові від «Карпат» «Шахтар» обійшов киян в турнірній таблиці. У вирішальному матчі в Донецьку київський клуб програв «гірникам» (знову 1:0), не допомогло навіть взяте воротарем Олександром Шовковським пенальті в другому таймі. В підсумку донецький клуб достроково оформив чемпіонство.

У наступному сезоні 2010-11 головний тренер не зміг вивести киян до групового етапу Ліги чемпіонів, поступившись на вирішальному етапі плей-оф голландському «Аяксу». Перші матчі у Лізі Європи виявилися знов невдалими. Уперше подав у відставку 17 вересня 2010 — наступного дня після нічиєї 2:2 з БАТЕ в матчі Ліги Європи. Президент клубу Ігор Суркіс відхилив її. Удруге подав у відставку 1 жовтня 2010 — наступного дня після поразки 0:2 проти «Шерифа» також у матчі Ліги Європи і президент клубу задовольнив прохання про відставку^[5].

Загалом за 16 місяців роботи в Києві ведене Валерієм Газзаєвим «Динамо» провело в усіх турнірах 58 матчів^[6].

Турнір	Матчів	Перемог	Нічиїх	Поразок	М'ячі
Чемпіонат України	41	29	8	4	80-26
Кубок України	4	3	0	1	4-3
Ліга Чемпіонів УЄФА	10	3	3	4	15-13
Ліга Європи УЄФА	2	0	1	1	2-4
Суперкубок України	1	0	1	0	0-0
Всього	58	35	13	10	101-46

Тренерські досягнення

• Чемпіон Росії ‑ 1995, 2003, 2005, 2006;
• Срібний призер чемпіонату Росії: 1996, 2002, 2004, 2008;
• Бронзовий призер чемпіонату Росії — 1992, 2007;
• Володар Кубка Росії ‑ 2002, 2005, 2006, 2008;
• Володар Суперкубка Росії ‑ 2006, 2007;
• Володар Кубка УЄФА — 2005.
• Володар Суперкубку України - 2009
• Срібний призер чемпіонату України: 2010;
• Член символічного «Клубу Григорія Федотова» (117 голів)
• Лауреат премії «Стрілець» найкращому тренерові року (1995).
• Нагороджений Орденом Дружби (1995), орденом «Спортивна слава Росії» I ступеня (2005).
• Лауреат міжнародної премії Андрія Первозванного «За віру і вірність» ‑ «За видатний внесок в становлення російського спорту і зміцнення престижу країни» (2005).
• Майстер спорту міжнародного класу, Заслужений тренер РРФСР.
• Найкращий тренер колишнього СРСР (2000—2010)^[7]

Є автором декількох автобіографічних книг.

Шана

У 2006 році у серії «Жизнь замечательных людей. Биография продолжается» (яка є продовження відомої серії «Жизнь замечательных людей») вийшла книга «Газзаєв» (автор — Анатолій Житнухін).