Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Географія Туреччини
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Туреччина — західноазійська країна, що знаходиться на крайньому заході Азії, на півострові Мала Азія (Анатолія), а частиною (Східна Фракія) на Балканському півострові Європи 
. Загальна площа країни 783 562 км² (37-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 769 632 км², а на поверхню внутрішніх вод — 13 930 км²[1]. Площа країни приблизно на ¼ більша за площу України.
Remove ads
Етимологія
Офіційна назва — Турецька Республіка, Туреччина (тур. Turkiye Cumhuriyeti, Turkiye)[2]. Назва країни походить від етноніму турків, народу, що її населяє, і означає Землю турків[3]. Власне turk означає усі тюркомовні народи, а не тільки ті, що мешкають на території сучасної Туреччини. Суфікс привласнення може бути латинського (-ia), арабського (-iyye) або турецького (-iye) походження. Уперше етнонім тюрк згадується під 177 роком до н. е. китайцями щодо народів, які жили на південь від Алтаю. Перший запис терміну тюрк або турук в якості екзоніму зафіксований в давньотюркській рунічній писемності (орхоно-єнісейська писемність) Центральної Азії у добу Тюркського каганату близько VIII століття.
Remove ads
Історія дослідження території
Географічне положення
Узагальнити
Перспектива
Туреччина — західноазійська країна, що межує з вісьмома іншими країнами: на сході — з Вірменією (311 км), Азербайджаном (спільний кордон — 17 км), Грузією (273 км), на заході — з Болгарією (223 км) і Грецією (192 км) і Іраном (534 км), на південному сході — з Іраком (367 км) і Сирією (899 км)[1]. Загальна довжина державного кордону — 2816 км[1]. Туреччина на півночі омивається водами Чорного, на заході — Мармурового і Егейського, на півдні Середземного морів Атлантичного океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 7200 км[1].
- Карта Туреччини від ООН (англ.)
Порівняння розмірів території Туреччини та США
Регіональне положення Туреччини (фр.)
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 6 морських миль в Егейському морі і 12 морських миль в Чорному і Середземному[5]. Виключна економічна зона встановлена лише в Чорному морі в узгодженні з морськими кордонами колишнього Радянського Союзу[1][6].
Крайні пункти
Час
Час у Туреччині: UTC+2 (той самий час, що й у Києві)[7]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.
Геологія
Тектонічні розломи та землетруси
Схема тектонічних розломів
Землетруси Туреччини, 1900-2023 роки
Сейсмічність
Вулканізм
Рельєф
Узагальнити
Перспектива
Середні висоти — 1132 м; найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м); найвища точка — гора Арарат (5166 м). Більша частина території Туреччини розташована в межах Анатолійського плоскогір'я (на заході) і Вірменського нагір'я (на сході). Переважають висоти від 800 м на заході до 2000 м на сході. На півночі розташовані Понтійські гори (до 3937 м), на півдні — хребти системи Тавра (до 3726 м). Найвища вершина Туреччини — згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м) на Вірменському нагір'ї. Інші вулкани: Сюпхан, Немрут, Ерджіяс.
Рельєф Туреччини
Гіпсометрична карта Туреччини
Боспорська протока з космосу
Супутниковий знімок поверхні країни
Карта країни (англ.)
Орографічно територію Туреччини можна розділити на 5 областей:
- Причорномор'я (Понтійські гори). Гірська система на півночі Туреччини. Включає в себе Західно-Понтійські гори, гори Джанік та Східно-Понтійські гори. Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000 км. На сході вони доходять до кордону з Грузією, на заході — до рівнини в низов'ях річки Сакарья. Середня ширина гірського хребта становить 130 км.
- Узбережжя Егейського і Мармурового морів (Егейська Анатолія). Цій області властиві значно менші висоти, ніж Причорномор'ю. Її прибережна смуга сильно порізана, ускладнена численними затоками і кам'янистими півостровами і включає безліч островів, глибокі бухти. Узбережжя перетинають гірські кряжі, відкриті в бік Егейського моря, між якими лежать низькі плоскі алювіальні долини. Загалом гірські гряди нижче на заході області (300—450 м). На сході вони підіймаються в середньому до 1500—1850 м, окремі вершини досягають 3050 м. Міжгірні западини зайняті широкими плоскими долинами річок (Гедіз і Великий Мендерес). Ґрунти низовин дуже родючі.
- Середземноморські берегові рівнини і гори Тавр. Ландшафти, що тягнуться від порту Фетхіє на заході до околиць міста Малатья на сході. У рельєфі цієї території панують хребти Західний і Центральний Тавр (вершини якого досягають 3700 м). Безпосередньо до узбережжя примикають рівнини. На сході області здіймаються ланцюги Антитавр (до 3000 м). Поблизу північно-східного краю Середземного моря розташована алювіальна Аданська рівнина (Чукурова), утворена річками Сейхан і Джейхан, що стікають з гір Тавр і Антитавр. Це один з провідних сільськогосподарських районів Туреччини.
- Анатолійське плоскогір'я займає внутрішні райони центральної частини країни. Плоскогір'я, підняте в середньому на 900—1500 м, оточене горами, які підносяться над ним, крім його західної периферії, на 600—1200 м. Безстічне озеро Туз лежить на висоті 900 м. На півночі плоскогір'я — скидові гори і долини річок, що течуть до Чорного моря. Рельєф різноманітять вулканічні конуси із застиглими лавовими потоками. Зі зростанням середніх висот в східному напрямі на 300 м Анатолійське плоскогір'я поступово переходить у Вірменське нагір'я, яке починається поблизу міста Сівас.
- Плоскогір'я і гірські системи сходу (Вірменське нагір'я) відрізняються особливо складним орографічним малюнком. Хребти сполучаються на крайньому сході країни з гірськими ланцюгами Загроса і Азербайджану. Вінчає дане скупчення гір вулканічний конус Великого Арарату (5137 м). Плоскогір'я займає вузьку смугу території, велика частина поверхні якої похована під товстим шаром лави, і включає декілька улоговин тектонічного походження з відносно пологим рельєфом. В одній з них, на висоті 1720 м, розташоване солоне озеро Ван. У східній частині Туреччини, де підносяться декілька гірських піків, що досягають 3700-4300 м, беруть свій початок такі річки, як Тигр, Євфрат і Аракс.
Арарат надвечір з Єревана
3D-модель Арарату
Гора Ерджіяс у центральній Анатолії
Ландшафти Кападокії
Долини Понтійських гір
Низовини Туреччини:
- Чукурова низовина,
- Нижньофракійська низовина.
Узбережжя
Острови
Remove ads
Клімат
Узагальнити
Перспектива
Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний. Територія країни лежить у субтропічному кліматичному поясі[8]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[9]. Центральна Туреччина це континентальний тип клімату з холодною сніжною зимою і спекою влітку. На західному і південному узбережжі країни майже весь час тепло — субтропічний середземноморський клімат. Купальний сезон на узбережжі Егейського і Середземного морів починається в квітні і закінчується в листопаді. На північному узбережжі країни морський клімат вологий і помірний. У західній половині випадає понад 1000 мм опадів на рік, в східній половині в середньому 2500 мм опадів на рік.
В той же час, станом на осінь 2023 року, температура довкілля Туреччини різко зростає. Так, наприклад, 4 листопада 2023 року, за даними Головного департаменту метеорології Туреччини, до 15:00 температура повітря в місті Бурсі прогрілася до +31,7°C, що стало абсолютним рекордом листопада з 1928 року. У Стамбулі того ж дня стовпчики термометрів піднялися до +26,7 °C — цей показник майже зрівнявся з рекордом листопада 1950 року, коли було +27 °C. В Ізмірі спека також встановила новий рекорд за 64 роки метеоспостережень: там повітря прогрілося до +30,2 °C, а в передмісті — +32 °C, при цьому середня температура листопада у місті зазвичай становила близько +14 °C[10].
Сонячна радіація (англ.)
Кліматична карта Туреччини (за Кеппеном)
Кліматограма Анкари (центр країни)
Кліматограма Антальї (південь країни)
Кліматограма Стамбула (захід країни)
Туреччина є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[11].
Remove ads
Внутрішні води
Гідрографічна мережа Туреччини
Річка Кизилирмак в Аваносі
Береги озера Ван
Льодовики і сніжники Арарату з космосу
Річки
Річки країни належать басейнам Чорного (північ), Мармурового і Егейського (захід), Середземного (південь) морів Атлантичного океану. На південному сході — басейну Перської затоки Індійського океану — басейни річок Евфрат і Тигр. У горах Вірменського нагір'я беруть початок великі річки Тигр, Євфрат, Кура, Аракс. Основні річки Анатолійського плоскогір'я — Кизил-Ірмак, Сакар'я. Присутні безстічні області — озера Туз, Ван.
Озера
На внутрішніх плоскогір'ях Туреччини лежать великі безстічні солоні озера Ван і Туз.
Болота
Льодовики
Ґрунтові води
Remove ads
Ґрунти
Ґрунти Туреччини доволі різноманітні. У внутрішніх її районах переважають сірі та світло-бурі ґрунти напівпустель. Тут також поширені каштанові ґрунти сухих степів. У прибережних районах розпросторені коричневі ґрунти. На крайньому північному сході на узбережжі Чорного моря поблизу грузинського кордону трапляються червоноземи вологих лісів. У сухих степах Вірменського нагір'я є ділянки чорноземних ґрунтів.
Remove ads
Рослинність
Серед рослинних формацій на більшості території країни переважають степи і напівпустелі.
Тваринний світ
Зоогеографічно територія країни належить до Середземноморської провінції Середземноморської підобласті Голарктичної області[9].
Стихійні природні явища
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: помірні землетруси, особливо на півночі дуги від Мармурового моря до озера Ван; помірна вулканічна активність, сплячі вулкани Арарат, Немрут-Даг, Тендурек-Дагі, які не вивергались з XIX сторіччя[1].
Природні ресурси
Мінеральні ресурси
Надра Туреччини багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, залізну руду, мідь, хром, сурма, ртуть, золото, барит, борати, целестіт (стронцій), корунд, польовий шпат, вапняк, магнезит, мармур, перліт, пемзу, пірит (сірку), каолін[12].
Водні ресурси
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 211,6 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 52,15 тис. км² зрошуваних земель[1].
Земельні ресурси
Земельні ресурси Туреччини (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 49,7 %,
- орні землі — 26,7 %,
- багаторічні насадження — 4 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 19 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 14,9 %;
- інше — 35,4 %[1].
Охорона природи
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- забруднення вод хімікатами і детергентами;
- забруднення повітря у великих містах;
- знеліснення;
- нафтові плями в протоці Босфор від інтенсивного судноплавства.
Туреччина є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:
- Конвенції про транскордонне забруднення повітря (CLRTAP),
- Договору про Антарктику,
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
- Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
- Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[13].
Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD)[1].
Фізико-географічне районування
У фізико-географічному відношенні територію Туреччини можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
Див. також
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads