Економіка шумерів

Економіка шумерів базувалася на контролі зрошуваних земель, централізованій системі розподілу продукції і широкому використанні писемних облікових записів. Виникнення клинопису було пов’язане саме з обліком врожаїв, ресурсів і плат за роботу – так, найдавніші таблички фіксують поставки ячменю та пшениці. Загалом шумерська економіка забезпечувала високий рівень надлишків: зерно і продукти тваринництва формували основне багатство держави^[1][2][3].

Найдавніша і найрозвиненіша урбанізована цивілізація Шумер існувала на півдні Межиріччя від епохи Урук (прибл. 4000–3100 рр. до н.е.) до падіння III династії Ура (прибл. 2000 р. до н.е.) і внесла значний вклад в формування інших цивілізацій^[2].

Сільське господарство

Серп жниваря, 3000 р. до н. е. Випалена глина. Ірак.

Поле зернових поблизу Євфрату на північному заході сучасного Іраку.

Фініковий гай біля річки Євфрат у Багдаді, Ірак.

Населення займалося мисливством, збиранням, а також поступово опановувало скотарство і вирощування злакових культур. Згодом люди дедалі більше покладалися на одомашнених тварин і хліборобство. Перші згадки про використання плуга з’являються лише наприкінці IV тис. до н.е. у вигляді піктограм на глиняних табличках з Урука. Це було рало — просте дерев’яне знарядя, яке прорізало борозну в ґрунті, не перевертаючи його. Такий плуг залишався майже незмінним упродовж всієї історії Месопотамії. Його тягли воли. Від 2300 р. до н.е. зустрічаються зображення насіннєвих плугів — з лійкою, через яку насіння одразу засівалося в борозну^[2].

Землеробство

Шумери успішно освоїли зрошуване землеробство в посушливому південному Межиріччі. Вирощували переважно ячмінь та пшеницю – основні зернові, а також просо, емер (полбу) та інші злаки. Перевагу надавали ячменю через його стійкість до солонцюватих ґрунтів і відносно більший врожай. Дослідження показали, що ячмінь краще себе почуває на низькородючому ґрунті та в умовах обмеженого поливу. До винайдення іригації, інтенсивне землеробство часто виснажувало ґрунти, спричиняючи деградацію земель і занепад господарств^[2][3][4][5].

Система поливних каналів та дамб дозволяла стабільно вирощувати ці культури, забезпечуючи утворення продуктового надлишку. Недавні археологічні дослідження показали, що навколо древнього храмового центру Еріду існувала складна мережа зрошувальних каналів – понад 200 великих каналів і близько 700 малих, що зв’язували сотні господарств. З часом ця мережа охоплювала значну частину південного Межиріччя, де через недостатню кількість опадів сільське господарство було можливим лише завдяки штучному зрошенню^[2][3].

Сільськогосподарський рік розпочинався наприкінці жовтня або в листопаді з оранки та сівби, коли очікували на зимові дощі. У разі затримки опадів виникала загроза голоду, тому чиновники регулярно звітували царю про стан врожаю та кількість опадів. Збір урожаю відбувався наприкінці квітня – у червні. Весняні повені, спричинені таненням снігів у горах, припадали на період дозрівання врожаю, тож надлишок води спрямовували в заболочені чи непридатні для обробітку землі^[5]. Більшість селян користувалися знаряддями праці з місцевих матеріалів — глини, каменю і дерева. Працівникам храмових і царських маєтків з III тис. до н.е. іноді видавали мідні або бронзові інструменти, а з I тис. до н.е. — залізні, хоча метал був цінним ресурсом і жорстко контролювався^[2][3].

Рослинництво

Рослинництво супроводжувалося культивацією плодових дерев, особливо фінікової пальми, а також овочів і бобових (горох, сочевиця, цибуля, часник, салат, ріпа, огірки тощо). Фінікова пальма була важливою культурою: з її плодів робили солодкий «пальмовий мед» (𒋭; шумер. lal), а також застосовували штучне запилення дерев^[2][3][6]. Згодом з'явилися й інші культури: буряк, груші, гранати, горіхи та різні трави^[4].

З приблизно 4000 р. до н.е. люди почали використовувати молоко овець, кіз і корів для виготовлення масла. М’ясо вживалося переважно заможними верствами — це була розкіш, доступна не кожному. Їли баранину, козлятину, яловичину, птицю, а також делікатеси — газелей, мишей і сарану. Значне місце в господарстві займали риболовля та заготівля риби через сушіння, соління і копчення. Вівці й кози були цінні не лише як джерело харчів, а й завдяки вовні й шерсті. До винайдення ножиць вовну не стригли, а вичісували. Стандарти з Ура (бл. 2600 р. до н.е.) демонструють, що вже тоді тварин цілеспрямовано розводили для отримання довгої вовни.

Тваринництво

Шумерська група з двох окремих фрагментів інкрустації з мушель, що утворюють тіло та голову вівці. Приблизно 27-24 століття до нашої ери.

Тваринництво було невід’ємною частиною господарства: розводили худобу (велику рогату – биків, волів і корів; і велику отару – овець, кіз) для м’яса, молока, шкіри та вовни. Також використовували молоко кіз і корів для виготовлення масла. М’ясо вживалося переважно заможними верствами — це була розкіш, доступна не кожному. Їли баранину, козлятину, яловичину, птицю, а також делікатеси — газелей, мишей і сарану. Вівці й кози були цінні не лише як джерело харчів, а й завдяки вовні й шерсті. До винайдення ножиць вовну не стригли, а вичісували. Стандарти з Ура (бл. 2600 р. до н.е.) демонструють, що вже тоді тварин цілеспрямовано розводили для отримання довгої вовни. Для перевезення вантажів і розорювання полів використовували ослів і бичачу тяглову силу: бик був головною робочою тягловою твариною, а осел – основним транспортом. Коні в Шумері з’явилися лише в пізніші часи, імовірно з півдня. Таким чином, аграрна діяльність («землеробство і скотарство») лежала в основі шумерської економіки і забезпечувала ресурсну базу для інших секторів^[1][2][3].

Ремесла та виробництво

Шумерські гончарні вироби. Галерея Стародавнього Близького Сходу, Музей Лувр, Париж, Франція.

Жіноча статуетка з чашею та браслетом, Хафаджа, 2650-2550 рр. до н. е.

Поряд із сільським господарством у шумерській економіці важливе місце займали ремесла і виробничі галузі. Ремісниче виробництво було організоване як у формі дрібних приватних майстерень, так і у великих централізованих господарствах, контрольованих храмами й царською адміністрацією. Ремісники часто працювали в межах палацових або храмових комплексів, отримуючи натуральну оплату за свою працю або частку від виробленого продукту^[2].

Гончарство

Шумери винайшли та широко використовували технологію гончарства. Саме в південному Межиріччі вперше з’являється гончарне колесо — винахід, що започаткував масове й стандартизоване виробництво кераміки (датується приблизно 3500–3200 рр. до н.е.). Завдяки цьому технологічному прориву зросла продуктивність праці та якість виробів. Археологічні знахідки в Урі, Лагаші, Ерідy, Уммі свідчать про велику різноманітність гончарної продукції: це зокрема амфори, чаші, глечики, миски, контейнери для зберігання зерна й рідини, а також фігурки людей і тварин, дитячі іграшки й численні циліндричні печатки. Часто гончарні вироби фарбували, щоб зробити їх привабливішими^[7][8][9].

Текстильне виробництво

Текстильна індустрія відігравала ключову роль у економіці Шумеру. В ранньому періоді (до середини III тис. до н.е.) домінував льон, проте з часом перевагу здобула вовна, що була легшою у виробництві, краще зберігалась і мала ширший спектр використання. До періоду III династії Ура (бл. 2112–2004 рр. до н.е.) частка лляного текстилю становила менш як 10% — більшість тканин виготовляли з вовни, яка надходила з великих храмових отар овець. З'являються масштабні ткацькі майстерні з десятками і навіть сотнями спеціалізованих працівників: прядильниць, ткачів, фарбарів та швачок^[10].

Шумери виробляли різноманітний текстиль: одяг (туніки, головні убори), килими, мішки, покривала й навіть ритуальні тканини для храмів. Лляні вироби залишались предметом розкоші, доступним переважно елітам. Їх імпортували або виготовляли у малих кількостях в межах окремих майстерень^[10].

Металургія

• 
  Статуетка бика, бронза, інкрустована сріблом. Рання III династія, Месопотамія.
• 
  Підставка для посудини у формі козерога. Мідний сплав з інкрустацією з перламутру та лазуриту.
• 
  Золоті предмети з Королівського кладовища в Урі.
• 
  Підвіски у формі тварин із золота, лазуриту та сердоліку з Ешнунни.
• 
  Реконструйований головний убір «пуабі», знайдений на Королівському кладовищі в Урі.

Металургія була високорозвиненою галуззю шумерського господарства. Мідь використовувалась у Південній Месопотамії ще з середини IV тис. до н.е., а з другої половини III тис. до н.е. з’являються перші зразки бронзи — сплаву міді з оловом, яке, ймовірно, імпортували з території сучасного Ірану або Центральної Анатолії. У текстах згадуються горни, де для плавки використовували спеціальні флюси, а повітря нагнітали за допомогою міхів і заслінок^[11][12].

Ремісниче виробництво металів було глибоко спеціалізованим. Існували загальні ковалi (𒌣; шумер. simug), фахівці з міді (𒌣𒍏; шумер. simug urudu), бронзники (𒌣𒌓𒅗𒁇; шумер. simug zabar), зброярі, виробники наконечників стріл і лез (𒁾𒉄; шумер. tibira), а також ювеліри. Майстерні були організовані переважно при храмах і палацах, проте деякі ремісники працювали незалежно. Металічні вироби — зокрема прикраси, зброя, інструменти, посуд — експортували до Еламу, Сирії, Анатолії, Леванту та навіть Єгипту, що засвідчує широкі торгові зв’язки^[11][12].

Інші види мистецтва

Глиняна табличка з планом будинку з Умми, період Ур III (близько 2100–2000 рр. до н. е.).

До інших важливих галузей виробництва належали^[11][12]:

• Шкіряне виробництво — виготовлення сандаль, сумок, ременів, бурдюків і бойових обладунків. Сировиною служили шкури овець, кіз, великої рогатої худоби.
• Корзиноплетіння — плели кошики, мішки, ящики для транспортування зерна і рідини. Часто використовували очерет і фінікове волокно.
• Деревообробка — з огляду на брак лісів у південному Межиріччі деревину (зокрема кедр, кипарис, дуб) імпортували з Загросу і Леванту. З дерева виготовляли меблі, двері, човни, інструменти.
• Будівництво — основним матеріалом була необпалена або обпалена глиняна цегла. Будівельники створювали як звичайні житла, так і складні архітектурні об’єкти: храми (зикурати), мури, канали.

Всі ці ремесла підтримували й забезпечували економічну самодостатність шумерських міст-держав. Особливо важливу роль у виробничій системі відігравали храмові господарства, які мали власних фахівців, сировинну базу і розгалужену мережу обміну продукцією^[11].

Торгівля

Торгівля була однією з ключових складових шумерської економіки, що забезпечувала міста-держави необхідними ресурсами, яких бракувало в природному середовищі південного Межиріччя. Систематичний обмін товарами, як у межах Шумеру, так і за його межами, сприяв економічній спеціалізації, зростанню урбанізації та інтеграції з іншими культурами стародавнього Сходу^[2].

Внутрішня торгівля

Модель теракотового човна. Гірсу, неошумерський період (бл. 2250-2000 рр. до н. е.).

Річкова система Євфрату й Тигру, а також мережа штучних каналів дозволяли ефективно переміщати товари між шумерськими містами. Водний транспорт відігравав провідну роль: модель човна доби Джемдет-Наср (бл. 3000 р. до н.е.), знайдена в Урі, засвідчує широке використання човнів у господарських цілях. Крім водних шляхів, активно використовувались сухопутні каравани — особливо для доставки товарів у віддалені регіони. Купці, яких часто фінансували або направляли храмові установи чи палаци, перевозили продукти сільського господарства (ячмінь, пшеницю), текстиль (вовняні тканини), вироби з металу, ремісничу продукцію, а також сировину (дерево, камінь, шкіру)^[2][13].

Внутрішній ринок був тісно пов’язаний із системою перерозподілу продукції через храмові та царські господарства. Міста часто обмінювались ресурсами відповідно до їхньої спеціалізації — наприклад, Лагаш, відомий текстилем, міг постачати вовняні тканини в обмін на зерно з Уру^[2][13].

Зовнішня торгівля

Барильєф Ур-Нанше, царя Лагаша: один з написів говорить: «човни з (далекої) землі Дільмун везли деревину (для нього)», що є найдавнішим відомим письмовим документом про Ділмуна та імпорт товарів до Месопотамії.

Зовнішня торгівля Шумеру почала набирати значного розмаху вже в період династії Гудеа (бл. 2144–2124 рр. до н.е.) і надалі тільки посилювалася. Морське узбережжя на півдні — з виходом до Перської затоки — перетворило шумерські порти (особливо міста Лагаш, Урук і Умма) на стратегічні центри транзиту. Шумери торгували з низкою культур і регіонів^[2][14][15]:

• Анатолія: постачала золото, срібло, свинець, лазурит і рабів;
• Ліван: був основним джерелом кедрового дерева — цінного будівельного матеріалу, недоступного в самому Шумері;
• Загрос і Елам: забезпечували міддю, напівдорогоцінним камінням (особливо діоритом, хлоритом), худобою та деревиною;
• Дільмун (сучасний Бахрейн): важливий транзитний пункт для товарів з південної Персії й Індії, а також постачальник деревини, фініків, можливо — перлів;
• Маган і Мелухха: Маган (ймовірно сучасний Оман) був джерелом міді, а Мелухха, з якою ідентифікують Індську цивілізацію (Хараппу), — екзотичних товарів, таких як слонова кістка, чорні породи дерева, спеції та мушлі.

Експортними товарами Шумеру були зерно, вовняні тканини, ремісничі вироби, метали (передусім бронзові знаряддя), циліндричні печатки й ювелірні прикраси. Особливу роль відігравав обмін цінних металів — срібла у формі злитків або вагових одиниць на сировину, продовольство чи елітні товари (наприклад, кедрові дошки або олії для храмів). У месопотамських текстах згадується термін tamkārum (𒁮𒃼; шумер. damgar) — торговельний агент або посередник, який міг подорожувати з товаром або діяти від імені храму чи міста^[2][14][15].

Вид на долину Кадіша в хмарах, Ліван.

Торгівельна інфраструктура і облік

Торгівля, як внутрішня, так і зовнішня, ретельно фіксувалась у клинописних текстах: на глиняних табличках містяться рахунки, інвентарі, боргові зобов’язання, відомості про товарообіг. Система ваг і мір була стандартизована: вага срібла або зерна часто визначала еквівалент цінності товарів. У палацах і храмах діяли централізовані сховища для імпортних ресурсів (наприклад, склади кедру чи міді), що перерозподілялись відповідно до державних або релігійних потреб^[2][14][15].

Торгівля забезпечила шумерські міста можливістю підтримувати високий рівень урбанізації, ремесел та культури в умовах природних обмежень їхнього середовища. Через свою торгівельну активність Шумер став першим великим економічним хабом стародавнього Близького Сходу^[2][14][15].

Адміністративна економіка та державний сектор

Архаїчна шумерська табличка: купівельний договір раба-чоловіка та будинку в місті Шуруппак. Близько 2600 р. до н. е.

Шумерські міські держави мали централізовану адміністрацію храмово-палацових комплексів, яка контролювала економічне життя. Храми богів та царські палаци володіли обширними земельними ділянками, що надавалися в тимчасове користування залежним селянам, ремісникам та іншим службовцям за роботу на цих землях. Управа храмів і палаців мала сотні чиновників та писарів, які вели облік врожаю, скотарства і чисельності робочих. Розподіл продуктів і матеріалів здійснювався згідно з планами, записаними на глиняних табличках, та внутрішньою системою розподілу (надання пайків, зерна, вовни тощо)^[2].

Попри сильну роль храмів, у Шумері існувала приватна власність і ринкові елементи: як вказує Крамер, зустрічаються численні документи про приватні продажі полів і будинків. Частина економіки була «ведена від імені божества» – церемоніальні блага, одяг священиків тощо, але від III тисячоліття до н.е. взаємовідносини між храмом, родиною і громадою регулювалися договорами і законами. У режимах 3-ї династії Ура центральний уряд намагався оптимізувати державні доходи: запроваджувалися обов’язкові податки (корвée) на працю та продукцію селян, а також різноманітні повинності на користь державних сховищ і будівництва^[2].

Податкова система та облік

У період III династії Ура (XXII–XXI ст. до н.е.) в Шумері була впроваджена система оподаткування, відома як «бала» (𒁄; шумер. bala — «обмін» або «черга»; також використовувалося на позначення певного періоду). Ця система передбачала регулярні внески від усіх виробників — зерна, худоби, ремісничих виробів — для забезпечення потреб царського двору, адміністрації, армії, храмів та громадських робіт, таких як будівництво іригаційних систем. Кожна провінція або місто-держава зобов'язувалася постачати певні товари відповідно до своєї спеціалізації та виробничих можливостей^[16].

Окрім основного податку, скотарі з підкорених територій сплачували додатковий податок, відомий як «гунмада» (𒄘; шумер. gun — «податок» та 𒈠𒁕; шумер. mada — «земельний»). Ці податкові надходження забезпечували утримання приблизно півмільйона осіб, які не були безпосередньо залучені до виробництва ^[16].

Грошова система та обмін

Два срібні кільця, що використовувалися як валюта в Стародавній Месопотамії, за вагою.

У шумерів не існувало монетної грошової системи, проте для обміну використовували срібло як універсальний еквівалент. Основною мірою багатства був зерновий еквівалент: зерно та інші продукти часто згадуються як натуральна платня за роботу чи повинність. При цьому в урбанізованих ринкових операціях застосовувалися срібні ваги як загальні одиниці вартості. Наприклад, крамарі продавали тканини чи меблі за контракти, записані в срібних гривнях, а значна частина ринкових угод фіксувалась у «міжнародній валюті» — стандартизованих срібних дисках або кільцях^[2][14][15].

Таким чином, формувався перший «валютний» стандарт: шумерські бухгалтерські норми зазвичай переводили товари й працю у монетизований еквівалент (срібло) для спрощення взаєморозрахунків. Натуральний обмін (зерно на тканину, худобу на дари храму тощо) доповнювався такими срібними коефіцієнтами обміну^[2][14][15].

Див. також

• Шумер