Еламська мова

Ела́мська мова — мова еламітів, поширена на території Еламу, як мінімум, в III—I тис. до н. е. Була ізолятом, але існують гіпотези про спорідненість з дравидськими або афразійськими мовами. Спочатку записувалась оригінальною писемністю, згодом — клинописом. Вважається, що еламська мова вимерла до IV століття до н. е., але, можливо, й зберігалась до Середньовіччя.

Еламська мова
Поширена в	Елам (південний захід Ірану)
Носії	мертва мова з IV ст. до Р. Х.
Писемність	протоеламське письмо, клинопис, еламське лінійне письмо
Класифікація	ізольована мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1	—
ISO 639-2	elx
ISO 639-3	elx
IETF	elx

За граматичною будовою еламська мова аглютинативна й ергативна. Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок).

Щодо назви

Самі еламіти називали Елам Ḫa-tam₅-ti або Ḫal-tam₅-ti, що, певне, походить від слова hal «земля». У вавилонських текстах ця назва передавалася як ᴷᵁᴿe-lam-mat. Стародавні перси називали Елам (h)ūja, (h)ūvja, звідки походить назва Хузестан. У науковий оборот назва «еламська мова» увійшла зі шумерських й акадських текстів (шум. eme Elama). Раніше використовувалися також назви «сузька», «анзанська», «ахеменідська мова другого роду», «туранська», «мідійська», «скіфська»^[1][2].

Питання класифікації

Найдавніший текст Еламською мовою: договір між Нарам-Суеном і Хітою

Еламська мова є ізолятом, існують гіпотези про її спорідненість з дравидськими (висунута в 1856 р Р. Колдуеллом) або афразійськими мовами (висунута в 1992 р В. Блажек)^[3][4]. Г. С. Старостін на підставі лексико-статистичних підрахунків висунув припущення, що еламська є «мостом» між ностратичними і афразійськими мовами, будучи поряд з праностратичною і праафразійською мовами нащадком праєвразійської мови^[5].

Були також різні спроби порівняння з уральськими, алтайськими, хуритською, каситськими, мідійськими та кавказькими мовами, але вони або ненаукові, або непереконливі^[6].

Лінгвогеографія

Поширення

Область поширення еламської мови

Еламіти населяли південь і південний захід сучасного Ірану (Хузестан і Фарс)^[7].

Говори

В силу нестатку збереженого матеріалу виявити діалектне членування еламської мови неможливо. Проте існують підстави вважати, що в основу еламської мови ахменідської епохи ліг інший говір, ніж той, що засвідчено за середньоламської доби^[7].

Писемність

Зразок Еламського клинопису

На території поширення еламської мови засвідчено три види писемності^[8][9][10]:

• протоеламське письмо — збереглося близько 1600 текстів, висхідних до епохи близько 3100-2900 рр. до н. е., мало піктографічний характер, не дешифровано, тому невідомо, чи була мова цих написів еламською;
• лінійне еламське письмо — розвинулося з протоеламского до XXIII в. до н. е, зафіксовано у вигляді 19 написів (10 вибито на камені, 7 видавлено на глині, 1 видряпана на штукатурці, 1 викарбувано на сріблі), носило фонетичний характер з вкрапленнями логограм. Близько 10 знаків були дешифровані у першій половині 20 ст, але далі дешифровка довго не просувалася. У 2020 г. з'явилися публікації про його дешифровку, схвально сприйняті лінгвістами;
• клинопис  (на базі аккадського) — повністю витісняє лінійне еламське письмо починаючи з близько 2200 р. до н. е.

Еламський клинопис використовував близько 140 знаків^[11]. У ахеменідську епоху кількість знаків зменшилася до 113 (з них 25 — логограми)^[12].

Еламський клинопис включав як фонетичні знаки, так і детермінативи та логограми, що виражали тільки значення кореня, дійшовши з шумерської (шумерограми) мови, а також цифри. Аккадограми відсутні, хоча запозичення з аккадської в еламському є. Фонетичні знаки є силабограмами структури V, CV, VC і CVC (де C — приголосний, а V — голосний). Писали зліва направо та зверху вниз. Поділ на слова був відсутній^[13].

У латинській транслітерації логограми передаються великими літерами, детермінативи пишуться над рядком, а фонетичні знаки — малими літерами, при цьому склади відокремлюються один від одного дефісом^[14].

Історія мови

Істахрі

Щодо мови їхньої (мешканців Хузістану),
то простий народ їхній говорить по-перськи
і по-арабськи, але в них є інша мова,
хузійська, не тотожня ні з єврейською,
ні з сирійською, ані з перською

Книга шляхів і країн^[15]

Історію еламської мови ділять на чотири періоди^[8][16]:

• староеламський (2600—1500 рр. до н. е.);
• середньоеламський (1500—1000 рр. до н. е.);
• новоеламський (1000—550 рр. до н. е);
• ахеменідський (550—330 рр. до н. е).

Починаючи з рубежу II і II тисячоліть до н. е. носії іранських мов починають тіснити еламітів^[17]. Після завоювання Еламу Імперією Ахеменідів VI століття до н. е. давньоперська мова витісняє еламську, яка зберігається у вживанні ще принаймні два століття, можливо, довше. Так, арабський географ Істахрі в «Книзі шляхів і країн» (X ст. н. е.) Згадує, що в провінції Хузистан окрім арабською і перською населення говорило також хузійською мовою. Залишається невідомим, чи крилася під цією назвою еламська мова або одна з іранських^[7].

Величина корпусу — 20 000 табличок і їхні уламки; більшість відноситься до ахеменідської епохи, це переважно господарські записи^[11].

Лінгвістична характеристика

Фонетика і фонологія

Голосні

Можна не сумніватися, що в еламській були голосні a, i і u, можливо, також e та o. Дифтонгів і протиставлення по довготі-стислості не було^[18][19].

Приголосні

Приголосні не протиставлялися за ознакою глухості-дзвінкості. На це вказують передача запозичень і вживання клинописних знаків для глухих і дзвінких без особливої різниці. У той же час еламські писарі використовували такий прийом, як подвоєння приголосних, що, на думку Е. Райнера, відображало протиставлення напружених і ненапружених проривних^[20].

Еламські приголосні^[21]:

За способом утворення		За місцем утворення
		Губно-губні	Губно-зубні	Зубні	Середньоязикові	Задньоязикові	Гортанні
Шумні	Проривні	b/p		d/t		g/k
		pp		tt		kk
	Африкати			ʒ/c
	Щілинні		v/f	z/s zz	(ž/š šš)		h
Сонорні	Носові	m mm		n nn
	Бокові			l ll
	Дрижачі			r rr
	Апроксиманти				j

Просодія

Непрямі дані дозволяють припустити, що наголос в еламській був, ймовірно, ініційним (ставився на перший склад слова)^[22][23].

Морфологія

Іменник

Іменник розрізняє категорії числа (однина і множина) та іменного класу (одухотворений або активний і неживий або інактивність). Показником одухотвореного в однині був -r (sunkir «цар»), у множині -p (sunkip «царі»), а неживого класу — -me (sunkime «царство»)^[24][25].

Іменники узгоджувалися з дієсловоом в особі^[26]:

Особа	Прирорсток	Приклад	Переклад
1-ша особа (локутив)	-k	sunki-k	«я, цар»
2-га особа (аллокутив)	-t	sunki-t	«ти, цар»
3-тя особа (делокутив) одн.	-r	sunki-r	«він, цар»
3-тя особа (делокутив) мн.	-p	sunki-p	«вони, царі»

Відмінкової системи з самого початку не існувало, проте в ахеменідській еламській іменники доповнювалися енклітиками, що мали відмінкове значення^[27].

Числівники

Оскільки числівники завжди записувалися цифрами, їхня вимова невідомо. Винятком є тільки ki(r) «один», mar «два», ziti «три». Порядкові утворювалися від кількісних за допомогою форманта -ummemana і -edana^[28][29].

Займенники

Серед займенників виділяють особові, присвійні, вказівні, анафоричні, питальні, невизначені, відносні, поворотні, означальні, видільні та емфатичні^[29].

Особові займенники^[30]:

	староеламська	середньоеламська	ахеменідська
«я»	u	u	u
«ти»	ni	ni/nu	nu
«ми»	nika	nika	nuku
«ви»	num(i)	num(i)	num(i)

Як займенник третьої особи використовувалися вказівні займенники^[30].

Вказівні займенники розрізняли два ступені віддаленості: hu/hi/i «цей», ap/api «ці», hupe «той, ті»^[31].

Дієслово

Категорія часу у дієслова виражалася в протиставленні минулого і непройшовшого часів^[32].

Виділяють три відмінювання: відмінювання перехідних дієслів в минулому часі (I відмінювання), неперехідних дієслів у минулому часі (II відмінювання) і відмінювання теперішнього часу (III відмінювання)^[32].

Способів дієслова було чотири: дійсний, наказовий, бажальний і заборонний. У значенні наказового способу використовувалися форми другої особи однини дійсного способу (hapti «чуєш», «почуй(те)»). В ахменідську добу імператив став висловлюватися основою дієслова з факультативним додаванням суфікса -š (mida «піди», halpiš «порази»). Заборонний спосіб виражався поєднанням форм III відмінювання з часткою ani/anu, іноді I відмінювання з часткою ni. Бажальний спосіб виражався поєднаннями форм I або II відмінювання з частинкою -en/-ni/-na (huttahši-ni «нехай вони зроблять»).

З безособових форм дієслово мав форми інфінітиву (утворювався за допомогою форманта -n(a)), активно-транзитивного дієприкметника (збігався з чистою основою дієслова) та пасивно-нетранзитивного дієприкметника минулого часу (утворювався за допомогою форманта -k).

Суфікси у дієслівній формі розташовувалися у певному порядку^[33]:

Положення	Морфема
1	основа
2	суфікс прямого об'єкта чи суб'єкта стану
3	суфікс виду
4	суфікс дієприкметника
5	показник особи суб'єкта дії чи стану
6	суфікс способу

Зіставлення еламського клинопису Бегістунського напису з давньоперсидської і вавилонської: «Це Ґаумата, чародій. Він брехав, кажучи: „Я Смердіс, син Кіра, я цар.“»

Синтаксис

Еламська була мовою з розщепленою ергативністю^[34].

Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок)^[35]. Визначальне слово ставилося після визначного (ruhur rišarra «велика людина», дослівно: «людина велика»)^[36].

Лексика

В еламській є багато аккадських запозичень (зокрема шумеризмів, які пройшли через аккадське посередництво), наприклад, zubar «мідь» < акк. siparru < шум. zabar. За ахеменідський період до еламської мови потрапило багато запозичень з давньоперської, як-то baziš «податок, данина» < bāziš^[37][38].

Історія вивчення

Початок вивченню еламської мови було покладено розшифровкою XIX століття Бегістунського напису. Піонерами дослідження еламської мови були Ф. Вайсбах, Ф. Борк і Г. Хюзінґ, в більш пізній час еламською займалися В. фон Бранденштейн, Й. Фрідріх, В. Хінц і Р. Лабате. Корпуси текстів становили Ф. В. Кеніґ, М.-Ж. Стевія, Ф. Мальбран-Лабан, Дж. Камерон і Д. Хеллок. Словник еламської мови було створено В. Хінце і Х. Кохом. Описи граматики було зроблено Р. Дабатом, Х. Х. Пейпером, Е. Райнером, І. М. Дьяконовим, Ф. Ґрійо-Сусіні, М. Л. Хачикяном і М. Столпером. У СРСР еламською мовою також займався Ю. Б. Юсіфов.