Йосафат (Булгак)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Булгак.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Йосафат.

Митрополи́т Йосафа́т Булга́к (біл. Ігнацій Іасафат Булгак, світське^[1] Ігна́тій Булга́к гербу Сирокомля, пол. Jozafat Ignacy Bułhak herbu Syrokomla, лат. Josaphat Bulhak; 20 квітня 1758., Берестейське воєводство Великого Князівства Литовського провінції Речі Посполитої території сучасної Білорусі — 25 лютого (3 березня) 1838^[2][1],Санкт-Петербург) — білоруський^[2] церковний діяч, ієрарх унійної церкви в Російській імперії, чернець ЧСВВ, предстоятель греко-католицької церкви, доктор теології та доктор канонічного права, останній греко-католицький київський митрополит перед ліквідацією унійної ієрархії в 1838 р. владою Російської імперії на Наддніпрянщині^[3].

Йосафат (Булгак) біл. Ігнацій Іасафат Булгак
Йосафат Булгак (1838 р., худ. Іван Хруцький)
Герб
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
27 січня 1817 — 23 лютого 1838
Обрання:	1817
Церква:	Українська греко-католицька церква
Попередник:	Григорій Коханович
Наступник:	Любомир Гузар
Архієпископ Полоцький
14 квітня 1833 — 23 лютого 1838
Єпископ Литовський
1828 — 1833
Попередник:	Яків Мартушевич
Єпископ Володимирський і Берестейський
12 жовтня 1798 — 1828
Попередник:	Симеон Млоцький
Наступник:	Лев Яворовський
Єпископ (спочатку як коад'ютор) Пінський і Турівський
24 квітня 1787 — 1795
Попередник:	Ґедеон Горбацький
Альма-матер:	Папська Урбаніанська колегія Пропаганди Віри
Діяльність:	католицький священник, католицький єпископ
Народження:	20 квітня 1758(1758-04-20) Велике Князівство Литовське, Берестейське воєводство (сучасна  Білорусь)
Смерть:	3 березня 1838(1838-03-03) (79 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Похований:	Сергієва приморська пустиньd
Священство:	27 березня 1785
Єп. хіротонія:	26 вересня 1790 від Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського
Нагороди:
Йосафат у Вікісховищі

Життєпис

Народився в шляхетній католицькій родині герба Сирокомля на теренах Берестейського воєводства Великого князівства Литовського^[1]. Після захоплення останнього Російською імперією його білоруська родина була записана як «польські» поміщики Слонімського повіту Гродненської губернії Російської імперії^[4].

У 1763—1774 рр. навчався у василіянській школі Свято-Успенського Жировицького монастиря Слонімського повіту Великого князівства Литовського^[2][1].

У 1774 р. Ігнатій Булгак вступив у чернечий орден василіян (ЧСВВ)^[2] та отримав ім'я Йосафат^[1]. Викладав у монастирських школах в районі Беразвеччя (зараз м. Глибоке) і у Жировичах^[1].

У 1782—1785 рр. здобув освіту в римській Папській Урбаніанській колегії Пропаганди Віри, де став доктором теологічних наук та доктором канонічного права^[2][1].

27 березня 1785 р. отримав пресвітерські свячення^[5][6]. Хіротонію на єпископство отримав з рук Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського.

Від 1786 р. — єпископ пінський^[3]. 24 квітня 1787 р. був офіційно номінований на єпископа^[5], турово-пінський вікарний єпископ^[4].

З 1789 р. — коад'ютор Пінської єпархії (пінсько-туровська дієцезія)^[1][2].

У 1790—1799 рр. — єпископ туровський (пінсько-туровська дієцезія)^[2][1].

У 1795 р. насильно усунутий Катериною II від церковного керівництва^[3]; вікаріатства російською владою були закриті з відправленням керівництва вікаріату на пенсію^[4].

У 1797 р. письмово звертався до папського нунція в Росії кардинала Лоренцо Літа^[pl] про факти релігійної дискримінації Російській імперії над греко-католиками Київської та Пінської єпархій^[3][1].

Від 12 жовтня 1798 р. до 1828 р. — єпископ берестейської дієцезії (з резиденцією в м. Новогрудок, а з 1810 р. — у Жировичах)^[1][2][3][5] (Володимиро-Берестейського єпископства).

У 1804 р. — призначений членом Римо-католицької колегії в Петербурзі^[4].

У 1814 р. — став адміністратором дієцезії Вільно^[5].

Від 1817 року — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (унійний «Київський митрополит»^[1] без права офіційного титулування повністю на теренах Російської імперії^[3], до 1838 р.); від 27 січня 1817 р. — адміністратор Києво-Галицької архидієцезії^[5]; затверджений Святим Престолом як «Апостольський делегат»^[3]. Номінований російською владою без згоди Святого Престолу на «уніатського митрополита для Російської імперії»^[7].

З 1818 р. — голова другого департаменту Римо-католицької духовної колегії, голова перетвореної цієї колегії з 1828 р. в окрему «особливу греко-уніатську колегію»^[2][1] (до 1838 р.^[7]). І з 1818 р. — єпископ дієцезії Вільно, від 22 серпня 1818 р. — архієпископ Києво-Галицької архидієцезії^[5]. У 1818 р. — призначений віце-президентом Російського Біблійного товариства й був причетний до популяризації перекладу Святого Письма на польську мову для римо-католиків.

З середини 1822 р. відбулося посилення тенденцій внутрішньої політики^[4] російських націоналістів з подальшою державною реформою щодо керування уніатською церквою 1828 р.^[1][2], що призвело до зменшення ролі уніатської єпархії та особисто Йосафата Булгака. Його оточили відступниками, котрих об'єднувала інтрига прихильності «зближення» і поступового «об'єднання» греко-католиків з Російською православною церквою Московського патріархату^[1][2].

У 1828 р. — єпископ дієцезії в Жировичах^[5]. У 1828—1933 рр. — єпископ Литви (Литовсько-Вільнюська єпархія^[7]).

Змушуваний був російською владою виступити публічно проти польського повстання 1830—1831 років, що прогнозовано підірвало його авторитет і вплив на католиків^[1][2]. Це його пастирське послання 16 грудня 1830 р. було розповсюджене у кількості 2000 копій.

Від 14 квітня 1833 р. до 1838 р. — архієпископ полоцький (архідієцезія Полоцька)^{[1][2][5][4][7]}.

6 грудня 1833 р. був нагороджений орденом святого Андрія Первозваного^[8].

Після відновлення російським імператором Павлом I Берестейської «греко-уніатської єпархії», здійснював протекцію на користь василіян, користувався великим впливом завдяки підтримці князя Олександра Голіцина^[4], повертав греко-католицькі парафії колись відібрані Російською православною церквою Московського патріархату^[1][2][9].

Після смерті в місті Санкт-Петербурзі був похований на православному цвинтарі «Сергієвої пустині^[ru]», біля Петергофу. За свого життя він протистояв тиску влади Російської імперії у справі ліквідації Берестейської унії^[7]: був проти знищення Білоруської греко-католицької церкви та Української греко-католицької церкви. Підозріло саме перед Полоцьким собором одночасно він помер разом з пінським вікарним єпископом Йосафатом Жарським, котрий також був противником насильного приєднання греко-католиків до російського православ'я^[10]. Його смерть зняла останню перешкоду для російської дискримінації релігії на теренах Білорусі та України^[2][1]. Одразу ж відбувся Полоцький собор, інспірований інтриганами (див. Уніатська церква в Російській імперії).