Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Карантанія
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Каранта́нія, інша назва Хорута́нія (словен. Karantanija, Korotan) — держава словенців в басейні річки Мура і верхів'ях річки Драва в VII–XI ст.
Remove ads
Походження назви
Назва Карантанія, або Хорутанія (старо-словен. Korotan), можливо, походить від слов'янського кореня gora (гора) й індоєвропейського stan (будинок, країна). З іншого боку назва стародавнього кельтського племені, що жило в цьому регіоні, — карнів (лат. carni) — мабуть, перегукується з кельтсько-іллірійським словом carn (скеля). У кожному разі назва Карантанія характеризує гірський характер земель, населених предками словенців.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Слов'янські племена розселилися на східних схилах Альп і у верхній течії Мури, Драви і Сави після того, як лангобарди покинули територію для завоювання Італії у 568 році. Вже під 595 рік в «Історії ломбардів» Павла Диякона згадується Слов'янська провінція (лат. provincia Sclaborum), яка вважається початком утворення держави предків сучасних словенців. Слов'янське населення цього регіону було під владою Аварського каганату.
У 622 році, скориставшись війною аварів з Візантією, слов'яни (зокрема хорутани на чолі із Валуком) підняли повстання, на чолі якого став князь Само, який розгромив 623 року аварське військо. 631 року Валук відбив набіг франків. Держава Само представляла по суті союз слов'янських племен. Вже в 631 році згадується вендська марка (лат. marca Vinedorum), яка, ймовірно, була автономним князівством хорутанів (карантанців) у складі держави Само.
Після розпаду племінного союзу Само в 658 році «земля слов'ян» з центром у замку Крн на північ від сучасного Клагенфурта, яка вже почала називатися Карантанія, зберегла свою незалежність. Це також підтверджується запискою Павла Диякона, яка показує, що мешканці Карантанії були незалежними приблизно з 664 року.
У першій половині VIII століття Карантанією правив князь Борут, перший відомий представник однойменної династії, з якої походили всі наступні слов'янські князі Карантани. Близько 743 року Борут попросив баварського герцога Одилона про допомогу в обороні від аварів, які почали серйозно загрожувати їм у цей період. У 743 і 748 роках Карантанія зазнала нападів Аварського каганату. Після смерті Борута в 749 році, на прохання хорунтанів і з дозволу франкського короля, баварці відправили до Карантанії його сина Горазда, який на той час вже був християнином. З правлінням наступного князя Ґотімиря в 751 році розпочалася християнізація Карантанії, яку очолювали ірландські місіонери із Зальцбурга під керівництвом карантанського провінційного єпископа Модеста. Тим часом, між 741 і 752 роками, папа римський Захарій визначив, що Карантанія має належати Зальцбургу в церковному плані[1]. Християнізація спричинила три невдалі повстання. Перше почалося після смерті Модеста (763), друге - в 765 році, але князь швидко придушив обидва. Останнє повстання почалося після смерті князя Хотимира в 769 році та тривало до втручання баварського князя Тассілона III в 772 році. Протягом цього часу новим князем став Валтунк, і Зальцбурзька місія продовжилася. Саме з діяльністю місіонерів у Карантанії можна пов'язати появу слов'янських літургійних текстів, які пізніше (наприкінці X – на початку XI століття) були зафіксовані в Брессанонських пам'ятниках.
У 788—820 роках стала васальним князівством Франкського королівства; з 820 графством у складі Франкського королівства, із якого Карантанія відійшла до Східно-Франкського королівства. У 976 році імператор Оттон II з Карантанії й низки марок, у яких переважало слов'янське населення (Карантанська, Подравська та інші), створив герцогство «Велика Карантанія», яке на початку XI ст. розпалося на низку феодальних володінь: Каринтію, Крайну, Каринтійську марку (надалі Штирія) та інших.
Remove ads
Устрій
Узагальнити
Перспектива
На чолі стояв князь, що мав вищу політичну і військову владу. Князівство Карантанія особливо відоме своїм давнім обрядом встановлення карантанійських князів (протім герцогів), який продовжувався і після того, як Карантанія була включена до складу пізнішого герцогства Каринтія. Востаннє його проводили в 1414 році, коли Габсбург Ернест Залізний був інтронізований як герцог Каринтії. Церемонія відбулася на Княжому камені (нім. Fürstenstein), давньоримській капітелі колони в Крнському Граді (нині Карнбург), і проводилася словенською мовою вільним селянином, який, після обрання своїми ровесниками від імені народу землі, розпитував нового князя про його чесність і нагадав йому про його обов'язки.
Інтронізація каринтійських князів 9потім герцогів) складалася з трьох частин: спочатку біля княжого каменя відбулася церемонія словенською мовою; потім у соборі Богоматері відбулася меса; потім відбулася церемонія на герцогському троні (нім. Herzogsstuhl), де новий герцог склав присягу німецькою мовою, а також отримав честь маєтку. Герцогський трон розташований у долині Цольфельд, на північ від Клагенфурта в сучасній австрійській Каринтії.
Політична влада була обмежена вищою знаттю, що формувала князівську раду. Головним місце вирішення було загальне віче. У середині VIII століття князівська влада стала спадковою. Також князь виконував функцію верховного судді, а також спирався на власні військові сили. Існував також правовий інститут, як поєзда. Цей термін означав, що князь, який їздив з поселення до поселення, здійснював свою владу на місці. Утримання такого мандрівного двору мали забезпечувати мешканці, які жили в тій місцевості, де перебував князь.
Князівство поділялося на жупи, на чолі яких стояли жупани, що в управлінні спирався на 2 управителів.
З приходом франків у суспільстві Карантанії почав запроваджуватися франкський суспільний лад. Цей лад передбачав запровадження християнства, що, зокрема, торкнулося язичницьких жерців. Франки запровадили власну адміністративну систему, яка базувалася на запровадженні жупанійського управління, а жупанії очолювали вищі адміністратори - графи. Граф був військовим командиром, і водночас він також очолював збори вільних громадян. Вздовж кордонів франки створювали прикордонні графства (або області), які очолювали прикордонні графи. Східноальпійські слов'яни називали цих прикордонних графів своїм терміном, князі. Франкський король надсилав своїх королівських посланців (missi dominici) до прикордонних графств - одного для світських, а одного для церковних справ.
Remove ads
Суспільство
На вершині карантанського суспільства стояв князь з членами своєї родини, який разом з деякими іншими сановниками представляв привілейований клас – карантанську знать. Знать складалася з првакі (родова аристократія) і високі управителі — грофи (військова знать). Нижчі них розташовувалася шляхта — коси або косези, які відомі з середини VIII ст. Також важко визначити роль поганських жерців.
Більшість населення, до якого належали нащадки іллірійців, дудлебів та хорутанів, були вільними селянами. Цей найширший прошарок населення жив у межах жуп. У Карантанії також були відомі раби, які, ймовірно, походили переважно з лав військовополонених і зазвичай працювали при великих князівських дворах, але, можливо, також і при менших козеських дворах.
Remove ads
Військо
На чолі стояв князь, що очолював кінну дружину, що складалася з косів. Основу піхоти становили селяни.
Вірування
Тривалий час поклонялися горам, деревам, джерелам, річкам і тваринам, а також пророкували майбутнє. Археологічні дані підтверджують, що ці хорутани глибоко вірили в потойбічне життя. Значне місце займав сонячний бог Креснік, що є аналогом божества Сварожича. Про колишнє поклоніння Сварогу та Сварожичу у Словенії можуть свідчити такі топоніми, як Твароч, Сваре та Сварьє, а також назва поселення Сварошек. Ймовірно головним богом був Яровит[2]. Цілком ймовірно, що хорутани поклонялися Перуну, Велесу та Мокоші. Ім'я Велес, ймовірно, пов'язане зі "Свети Велько" зі словенської ритуальної пісні, а також збереглася казка про відьму Мокошку[3].
Культові місця утворювали кут 23–24° (нахил екліптики відносно екватора), де на одному кінці стояло культове місце небесного божества, на іншому – земного, а на третьому – жіночого божества[4].
З середини VIII століття в Карантанії почало утверджуватися християнство, але просувалося доволі повільно. У значній частині країни між IX та XI століттями затвердилося християнство. Поганські поховальні звичаї (спільне поховання дружини поруч з її померлим чоловіком) зберігалися до початку X століття[5].
Remove ads
Пам'ятки
Найдавнішими писемними пам'ятками Карантанії є Фрайзінгські уривки, написані давньословенською мовою.
Див. також
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads