Карпо Трушенко

Карпо́ Трушенко (Трущенко) (? — після 1681) — український військовик і дипломат доби Гетьманщини, сподвижник Богдана Хмельницького. Чигиринський полковник (1653—1655, 1657—1658).

Карпо Трушенко
Прапор Чигиринський полковник
липень 1653 — 1655
Попередник:	Яків Пархоменко
Наступник:	Антін Жданович
1657 — травень 1658
Попередник:	Григорій Білобровка
Наступник:	Ілляш Богаченко
Народження:	невідомо Київське воєводство, Річ Посполита
Смерть:	після 1681
Країна:	Річ Посполита → Гетьманщина
Релігія:	православний

Життєпис

Походив зі старожитнього козацького роду. Служив у Чигиринському реєстровому полку до 1648 року, був знайомий з Богданом Хмельницьким. Брав участь у раді на Січі в лютому 1648, що обрала Хмельницького гетьманом. За його дорученням вів перемови з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким^[1].

Керував полком козаків під час боїв 1648—1649 років^[2]. У Реєстрі 1649 року — знатний військовий товариш, мешканець чигиринський. У Чигирині тоді також козакували Данило та Іван Трушенки (брати ?)^[3].

1653 очолив Чигиринський полк замість Якова Пархоменка. На полковницькому уряді вперше згаданий 14 липня, коли взяв участь у перемовах у Чигирині з московськими послами Артамоном Матвєєвим і Іваном Фоміним. Одержав пару соболів у подарунок від царя. Був присутній на Переяславській раді 18 січня 1654 року^[4].

Не пізніше 1656 поступився урядом Антонові Ждановичу. 1657 вдруге обраний полковником. Залишився на уряді після обрання гетьманом Івана Виговського.

11 травня 1658 був учасником перемов у Чигирині з московським послом Іваном Апухтіним^[4]. Того ж місяця усунутий Виговським з полковництва через відмову брати участь у поході проти повстанців Пушкаря^[5].

Підтримував Юрія Хмельницького. У квітні 1660 за дорученням гетьмана їздив до Москви разом з Яремою Петрановським^[3]. Після складання Хмельницьким булави тривалий час не згадувався в історичних джерелах.

1681 року був наказним корсунським полковником у Юрія Хмельницького — «князя» і гетьмана Правобережної України під османським протекторатом. Вів бої з загонами гетьмана Івана Самойловича, що зганяли населення з Правобережжя^[2]. Подальша доля невідома.