Коньков Анатолій Дмитрович

Анато́лій Дми́трович Конько́в (19 вересня 1949, Красний Луч, Ворошиловградська область, УРСР — 4 жовтня 2024) — український радянський футболіст, тренер, український тренер, голова Федерації футболу України з 2 вересня 2012 року по 23 січня 2015 року. В минулому захисник і півзахисник. Майстер спорту (з 1969), майстер спорту міжнародного класу (з 1975), заслужений майстер спорту СРСР (з 1982), Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (з 2011).

Анатолій Коньков
Анатолій Коньков
Особисті дані
Повне ім'я	Анатолій Дмитрович Коньков
Народження	19 вересня 1949(1949-09-19)[1]
	Красний Луч, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	4 жовтня 2024(2024-10-04)[2][3] (75 років)
	Київ, Україна[4]
Поховання	Байкове кладовище[5]
Зріст	180 см
Вага	73 кг
Громадянство	Україна
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1967—1968 «Авангард» (Краматорськ) 22+? (5) 1968—1974 «Шахтар» (Донецьк) 141 (20) 1975—1981 «Динамо» (Київ) 193 (10)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1971—1978  СРСР 47 (8) 1976 СРСР (олімп.) 2 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1982—1985 «Таврія» (Сімферополь) 1986—1989 «Шахтар» (Донецьк) 1990 «Зеніт» (Ленінград) 1993 Україна (мол.) 1995  Україна 1996—1997 Студентська збірна України 1998 «Миколаїв» 1998—2000 «Ворскла» (Полтава) 2000—2002 «Сталь» (Алчевськ) 2004—2006 «Інтер» (Баку)
Звання, нагороди
Нагороди	Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коньков.

Життєпис

Футболом почав займатися в Краматорську Донецької області. Перший тренер — Ю. І. Нестеренко. В 1968–1974 роках виступав за донецький «Шахтар».

У 1972 році виступав на чемпіонаті Європи, будучи гравцем першої ліги.

Наприкінці 1974 року разом з Євгеном Кананою потрапив у побутовий скандал (бійка в ресторані Донецька), обоє були дискваліфіковані довічно, але Лобановський зумів домогтись скасування покарання і переведення в «Динамо». В 1975–1981 роках грав у київському «Динамо». В складі збірної України призер Спартакіади 1979.

В європейських кубкових турнірах зіграв 39 матчів, забив 1 гол:

• Кубок чемпіонів — 22 матчі, 1 гол
• Кубок кубків — 5 матчів
• Кубок УЄФА — 10 матчів
• Суперкубок УЄФА — 2 матчі

Після кар'єри гравця став тренером, працював з «Таврією» (Сімферополь), «Шахтарем» (Донецьк), «Зенітом» (Ленінград), ФК «Миколаїв»,  «Сталлю» (Алчевськ), «Інтером» (Азербайджан), а також молодіжною та національною збірними України.

З кінця 2006 року президент дитячого ФК «Старт» імені Анатолія Конькова.

З 2008 — спортивний директор «Сталь» Алчевськ.

2 вересня 2012 року обраний Президентом Федерації футболу України.

18 грудня 2014 подав у відставку^[6][7], яка була прийнята виконкомом ФФУ 23 січня 2015^[8][9].

Помер 4 жовтня 2024 року на 75-му році життя^[10].

Досягнення

• Віце-чемпіон Європи: 1972
• Бронзовий олімпійський призер: 1976
• Чотириразовий Чемпіон СРСР: 1975, 1977, 1980, 1981.
• Володар Кубка СРСР: 1978.
• Володар Кубка володарів Кубків УЄФА: 1975.
• Володар Суперкубка УЄФА: 1975.
• Нагороджений орденом «За заслуги» III (2004)^[11], ІІ (2015)^[12] та І (2020)^[13] ступенів.