Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Нова Каракуба

село Старомлинівської сільської громади у Волноваському районі Донецької області З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Нова Каракубаmap
Remove ads

Нова́ Караку́ба (у 1945—2024 роках — Кра́сна Поля́на; в минулому — Но́во-Караку́ба, Гончари́ха) — село Старомлинівської сільської громади Волноваського району Донецької області України.

Коротка інформація село Нова Каракуба, Основні дані ...

З початку березня 2022 року знаходиться під російською окупацією.

Раніше село було адміністративним центром:

З 2020 року — центр Новокаракубського (до 2024 року — Краснополянського) старостинського округу Старомлинівської сільської громади.

Remove ads

Географія

Узагальнити
Перспектива

Село розташоване у південно-західній частині Волноваського району.

Площа території села — 823,1 га.

Через село тече річка Мокрі Яли (басейн Дніпра), вздовж якої, обома її берегами, воно розташоване. На території села в Мокрі Яли впадають дві притоки: лівий — Сухі Яли та правий — Тарама (часто пересихає).

Відстань від центру села до районного центру — 32 км, до найближчої залізничної станції — 13 км. Cелом проходить автошлях Т 0518 «Багатир — Микільське».

Найближчі населені пункти:

На захід від південного краю села розтошований ботанічний заказник місцевого значення «Мокроялинський» площею 189,6 га, створений у 2017—18 роках[1][2].

Remove ads

Населення

За даними всеукраїнського перепису населення (від 5 грудня 2001 року) в Красній Поляні мешкало 4’606 осіб[3].

Рідною мовою, за даними перепису, зазначили[4]:

  • російська — 80,26 % (3’697 осіб);
  • українска — 12,44 % (573 особи);
  • грецька — 7,1 % (327 осіб);
  • німецька — 0,11 % (5 осіб);
  • білоруська — 0,04 % (2 особи);
  • інші мови — 0,04% (2 особи).

На початок 2014 року, за розрахунковими даними Госстату України, населення села скоротилося до 3’828 осіб. Щільність населення складала 465,1 осіб/км2.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

Ново-Каракуба

Село Ново-Каракуба засноване у 1787 році переселенцями з села Каракуба (пізніше — Велико-Каракуба), створеного у 1779 році греками-румеями, що були виведені з Криму. Кара-Коба у перекладі з кримськотатарскої означає «чорна печера» — так звалася південно-східна (християнська) частина села Аргин у Криму, з якого у 1778 році переселилися греки, що заснували наступного року село Каракубу на березі Кальміусу. Через деякий час частина мешканців Каракуби переселилася на захід, заснувавши села Бугас та Ново-Каракуба[5].

Іноді назва Ново-Каракуба передавалася як Нова Каракума. Альтернативною назвою села, що зустрічається у довідково-статистичних виданнях та на картах XIX — початку XX століть, було Гончариха.

У 1859 році казенне село Нова Каракуба (Гончариха) при річці Ялах входило до 2-ї частини Маріупольського грецького округу Олександрівського повіту Катеринославьскої губернії. Було 170 дворів, у яких мешкало 1’156 осіб (593 чоловічої статі та 563 жіночої статі), православний молитовний дім[6].

За станом на 1886 рік у грецькій колонії Ново-Каракуба Старо-Керменчицької волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії налічувалося 260 дворів и 1’518 мешканців. Діяли православна церква та молитовний дім, школа. У селі працювали 5 лавок і 2 винні погреби.[7].

За даними першого всероссійського перепису населення 1897 року, у Ново-Каракубі мешкало 2’438 осіб (1’248 чоловіків та 1’190 жінок). З них 2’402 мешканця були православного віросповідання[8].

У 1902 році у Ново-Каракубі проживало 2’346 осіб (1’168 чоловіків та 1’196 жінок), налічувалося 348 дворів[9].

З 1866 року Ново-Каракуба разом з урумським селом Старо-Керменчик входила до Старо-Керменчицької волості. Між 1902 и 1908 роками зі складу останньої була виділена нова Ново-Каракубська волость. У довіднику «Список населених місць Маріупольського повіту Катеринославської губернії» 1902 року Ново-Каракуба ще рахується у складі Старо-Керменчицької волості, а у такому ж довіднику 1911 року (складеного за даними на 1908 рік) вона вже віднесена до Ново-Каракубської волості.

На початок 1908 року в Ново-Каракубі було 465 дворів (господарств). Населення складало 3’531 осіб, у т. ч. 1’779 чоловіків та 1’752 жінок. Землі села були розділені на 543 наділи по 21,7 десятин. у володінні громади знаходилося 12’584,1 десятин землі (у т. ч. 11’762,1 десятин зручної землі та 822 десятини незручної)[10].

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього універсалу Української Центральної Ради, село увійшло до складу Української Народної Республіки[11].

У роки Громадянської війни в селі діяв партизанський загін, командиром якого був Д. Л. Тишлек, а начальником штабу — С. М. Коссе. В січні 1919 року, під натиском переважаючих сил білогвардійців, загін був змушений відступити з села. На чолі повстанського загону, у який входили й мешканці сусідніх сел, встав В. Ф. Тохтамиш. Повстанці діяли на территорії Ново-Петриківської волості. У лютому загін увійшов до складу 9-го Грецького полка 1-ї Задніпровської дивізії. Для организації боротьби з денікінцями повітовий партійный комітет послав у Ново-Каракубу П. К. Романова, який організував тут комуністичний осередок. Комсомольський осередок у селі був сформований у 1923 році[12].

7 березня 1923 року, постановою Президії ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Донецької губернії, створення округ та районів», ліквидувалися існуючі повіти та волості, замість яких створювалися округи та райони. Ново-Каракубська волость Маріупольського повіту була перетворена на Краснополянську сільську раду Олександро-Невського району Маріупольської округи[13].

30 квітня 1925 року, постановою ВУЦІК «Про створення на території Мариупольської округи Донецької губернії Люксембурзького району з переважним німецьким населенням», Олександро-Невський район був перетворений на національний Люксембурзький німецький район. При цьому, Ново-Каракубьска сільрада була передана до складу Старо-Керменчицького району[ru][14].

У тому ж 1925 році Ново-Каракубі був наданий статус грецького населеного пункту[15].

18 серпня 1925 року, протоколом засідання Маріупольського окрвиконкому «Про перейменування районів», райцентр Ново-Керменчицького району був перенесений до села Ново-Каракуба, а район був перейменований на Ново-Каракубський[16].

1 липня 1927 року, згідно протоколу засідання Центральної адміністративно-територіальної комісії, центр Ново-Каракубського району з села Ново-Каракуба був повернений до села Старо-Керменчик, а району було повернено колишню назву — Старо-Керменчицький[17].

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років у селі було організовано три колгоспи, об’єднані у 1958 році в один колгосп «Світанок»[12].

У ході Великої Вітчизняної війни 10 жовтня 1941 року село Ново-Каракуба та хутір Блюменталь були захоплені німецько-фашистськими військами. За період окупації фашистами були розстріляні 8 мешканців села. 12 вересня 1943 року в ході Донбаськой наступальної операції Ново-Каракуба та Блюменталь були визволені частинами 4-го гвардійського механізованого корпусу[ru] 3-го Українського фронту у складі КМГ під командуванням генерал-майора І. О. Плієва[18]. У боях за село загинули 48 радянських воїнів; у їх складі капітан Оськін, старший лейтенант Войцих, лейтенант Садовий, имена яких тепер носять вулиці Нової Каракуби. На фронтах войны воювали 466 мешканців села, 214 з них загинули, 272 — нагороджені орденами та медалями СРСР. У селі встановлений пам’ятник односельцям, загиблим у роки Громадянської та Великої Вітчизняної війн[12].

Елізабетдорф / Єлісаветполь / Блюменталь

У 1825 році 35 родинами переселенцев-лютеран з Бадена, Гессен-Дармштадта й Ельзаса у 3 верстах північно-західніше Ново-Каракуби на лівому березі річки Мокрі Яли була заснована німецька колонія № 19, пізніше отримавша назву Елізабетдорф (також були в побуті інші назви — Єлізаветівка та Елізабетталь)[19].

З часу заснування колонія входила до Маріупольського колоністського округу, розташованого в 3-му стані Олександрівського повіту Катеринославьскої губернії. У 1872 році Маріупольский колоністський округ був скасований, а в наступному році був відновлений Маріупольський повіт. Елізаветдорф увійшовдо складу Людвигстальської волості новоствореного повіту.

У 1859 році в Елізабетдорфі мешкало 407 осіб (238 чоловіків и 169 жінок). Налічувалося 35 дворів. Працювали 2 заводи[20].

У 1890-х годах колонія Елізабетдорф була перейменована на Єлісаветполь, а Людвигстальська волость — на Романівську волость.

За даними першого всеросійського перепису населення 1897 року, в Єлісаветполі мешкали 522 особи (252 чоловіка та 270 жінок), у їх складі 453 протестанта[21].

У 1902 році у Єлісаветполі було 63 двора. У колонії налічувалося 508 мешканців (243 чоловіка та 265 жінок)[22].

К 1908 року населення Єлісаветполя складало 382 особи (194 чоловіка та 188 жінок), у колонії налічувалося 65 дворів. У віданні громади знаходилося 2’179,5 десятин землі (2’094,4 десятин зручної та 85,1 десятин незручної), розділеною на 197 наділів (по 10,8 десятин на наділ)[23].

7 березня 1923 року, при проведенні адміністративно-територіальної реформи, були ліквідовані Маріупольський повіт та Романівська волость. Колонія Елисаветполь увійшла до складу Карло-Лібкнехтівської сільської ради Олександро-Невського району Маріупольськоїо округи (колишній волостний центр — колонія Романівка — була перейменована на Карл-Лібкнехт ще у 1919 році)[24].

22 вересня 1923 року, наказом Маріупольського окрвиконкому «Про перейменування населених пунктів на ознаменування 6-ї річниці Жовтневої революції» колонія Єлісаветполь (у документі — Єлізаветпілля) була перейменована на Блюменталь («квіткова долина» німецькою мовою)[25].

30 квітня 1925 року Олександро-Невський район був перетворений на Люксембурзький німецький район, у склад якого увійшли Карло-Лібкнехтівська сільрада та колонія Блюменталь[14].

У 1929 році в Блюменталі був створений колгосп імені Тельмана[12].

20 лютого 1939 року, постановою Політбюро ЦК ВКП(б), Люксембургський німецький район був перетворений з національного на звичайний з перейменуванням його на Розівський район. При цьому колонії Блюменталь Карло-Лібкнехтівської сільради був змінений статус на хутір, який був переданий до складу Ново-Каракубської сільської ради Старо-Керменчицького району[26].

Післявоєнний час

15 серпня 1945 року, указом Президії Верховної Ради УРСР, село Ново-Каракуба було перейменовано на село Красна Поляна, Ново-Каракубська сільрада — на Краснополянську сільську раду, а хутір Блюменталь цієї сільради — на хутір Садовий[27].

7 червня 1946 року, указом Президії Верховної Ради УРСР, районний центр — село Старо-Керменчик — отримав назву Старомлинівка, а Старо-Керменчицький район став іменуватися Старомлинівським[28].

З 1956 року, у зв’язку з переводом усіх хуторів на Україні до разряду сел чи селищ, хутор Садовий став зватися селом Садове.

10 вересня 1959 року, указом Президії Верховної Ради УРСР «Про ліквідацію Ольгинського, Старомлинівського та Ямського районів Сталінської області», Старомлинівський район був ліквидований з передачею його території до складу Великоновоселківського та Волноваського районів. 14 вересня того ж року, рішенням Сталінського облвиконкому «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі області у зв’язку з скасуванням Ольгинського, Старомлинівського и Ямського районів», Краснополянська сільська рада була включёна до складу Великоновосілківського району[29].

17 липня 1964 року, рішенням Донецького облвиконкому (сільського) «Про уточнення облікових даних адміністративно-територіального поділу районів області», село Садове та село Красна Поляна Краснополянської сільради Великоновосілківського району, що з’єдналися на той час своєю забудовою, були об’єднані в один населений пункт — село Красна Поляна[30].

17 липня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 710-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області»[31] та постановою Верховної Рады України № 807-IX від 17 червня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»[32], Великоновосілківський район був скасований, уся його територія увійшла до складу укрупненого Волноваського району, а село Красна Поляна було включено до Старомлинівської сільської громади цього району[33]. На території колишньої сільради у якості низового органу місцевого самоврядування був створений Краснополянський старостинський округ[34].

Російська окупація

Під час російського вторгнення на Україну 9 березня 2022 року російські війська на великоновоселківському напрямку встановили контроль над селами Красна Поляна та Степне[35].

З 12 березня 2022 року на захопленій частині Донецької області, раніше підконтрольній Україні, був повернений адміністративний поділ та найменування населених пунктів, яке існувало станом на 11 травня 2014 року[36]. Таким чином, з точки зору влади ДНР, Красна Поляна повернулася до складу відновленого Великоновосілківського району.

8 травня 2022 року село Красна Поляна було включене окупаційною владою до зони впливу та відповідальності Адміністрації міста Донецька у зв’язку з тим, що районний центр Велика Новосілка залишався під контролем України[37].

10 квітня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування села на Нова Каракуба[38].

19 вересня 2024 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про перейменування окремих населених пунктів та районів», згідно якій селу Красна Поляна було повернено історичну назву — Нова Каракуба[39].

Remove ads

Мовні дослідження

Говори (діалекти) саме 3-ї групи румейської мови (каракубсько-бугаські діалекти) за мовознавцями І. І. Соколовим і А. О. Білецьким стали основою для румейсько-російсько-новогрецького словника (укладачка — Рімма Харабадот) 2006 року (близько 6’360 слів).

Економіка

На початку 1980-х років у Красній Поляні знаходилися центральні садіби колгоспів «Світанок» та имені Тельмана, за якими було закріплено 9’172 га землі (у т. ч. 8’246 га пахітної землі й 379 га поливної). Господарства займалися вирощуванням зернових культур і м’ясо-молочним тваринництвом. Працювали машинобудівний завод (що випускав скребкові транспортери й запчастини для сельськогосподарських машин), майстерні «Сільгосптехніки», автоколона. Поблизу села знаходився піщаний кар’єр[12].

Remove ads

Соціальна інфраструктура

У 1980-х роках у селі функціонували дві школи (середня та восьмирічна), чотири дитячих садка, будинок культури на 600 місць, клуб на 300 місць, 5 бібліотек з книжковим фондом у 30 тисяч томів, лікарня на 50 ліжок, фельдшерський та медичний пункти, відділення зв’язку, ощадкаса, дім побуту, їдальня на 90 місць, ресторан на 50 місць[12].

Відомі уродженці

  • Касьянов Анатолій Васильович (03.03.1939—12.01.2025) — радянський та український державний діяч, голова Ворошиловградського (1987—1990) і Луганського (1991—1992) облвиконкому, народний депутат СРСР (1989—1991).
  • Стремовський Георгій Якович (народ. 05.02.1944) — радянський та український звукорежисер, член Національної спілки кінематографістів України.
  • Фонотов Михаїл Савич[ru] (народ. 03.09.1937) — радянський та російський журналіст, письменник, краєзнавець Південного Уралу, член Спілки журналістів СРСР (с 1964), заслужений працівник культури РРФСР (1989).
  • Чех Максим Сергійович (народ. 03.01.1999) — український футболіст, чемпіон світу 2019 року серед юнаків до 20 років, гравець футбольних клубів «Шахтар» (Донецьк), «Маріуполь» (Маріуполь), «Сабаїл» (Баку), «Карпати» (Львів), «Оболонь» (Київ).
Remove ads

Примітки

Джерела та література

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads