Мамчур Юлій Валерійович

Ю́лій Вале́рійович Ма́мчур (нар. 15 серпня 1971, Умань, Черкаська область, Українська РСР) — український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України, командир 204-ї бригади тактичної авіації. Учасник російсько-української війни. Народний депутат України (з 10 листопада 2014) за списком блоку Петра Порошенка (№ 6 у списку)^[1].

Мамчур Юлій Валерійович
Полковник
Загальна інформація
Народження	15 серпня 1971(1971-08-15) (53 роки) Умань, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Alma Mater	Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Повітряні сили
Рід військ	Тактична авіація
Формування	204 БрТА
Війни / битви	Вторгнення Росії в Україну
Командування
2013—2014 204-а бригада тактичної авіації
Нагороди та відзнаки
Ювілейна медаль «25 років незалежності України» Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України) Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України) Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України) Іменна вогнепальна зброя

Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Картка на сайті Верховної Ради України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мамчур.

Життєпис

Юлій Мамчур служив у Озерненському гарнізоні^[2]. На початку 2013 року льотчика 1-го класу полковника Мамчура було призначено на посаду командира 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь». На той час його загальний наліт становив понад 900 годин^[3].

3 березня 2014 року під час російсько-українського конфлікту на півострові Крим глава медіа-центру Міноборони в Криму Владислав Селезньов навів його слова: «Особовий склад бригади тактичної авіації в Бельбеку вірний народу України й Військовій присязі, зі зброєю в руках готовий до захисту територіальної цілісності України»^[4]. Ця заява з'явилася після ультиматуму «невідомих» військових, що носили російську амуніцію, з вимогою до українських військових перейти на їхню сторону до 16 годин 3 березня.

4 березня українські військові провели «психологічну атаку» — без зброї, під бойовим стягом Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна та Державним прапором України, співаючи гімн України, вони рушили в бік озброєних вояків, що блокували прохід до військової частини, при цьому «невідомі формування» стріляли біля ніг українських льотчиків та у повітря^[5]. В результаті переговорів протягом дня частину вдалося частково перебрати під український контроль.

12 березня на захопленій російськими спецпідрозділами території аеродрому Бельбек (військова частина А-4515) сталася пожежа, загасила її українська пожежна команда. Сайт військової частини А-4515: «Дзвінка від „марсіан“ з цього приводу не надходило. У напрямку пожежі в терміновому порядку було відправлено пожежну машину у супроводі командира бригади Юлія Мамчура. За годину до цих подій було відключення електроживлення на території адміністративних будівель частини»^[6].

22 березня 2014 року, не отримавши підтримку Збройних сил України, 204-та бригада тактичної авіації на чолі з Ю. В. Мамчуром самостійно здійснювала оборону військової частини А-4515. У зв'язку з не рівним співвідношенням бойових сил та бездіяльністю керівництва міністерства оборони України на чолі з І. Й. Тенюхом, військова частина А-4515 була захоплена російськими окупаційними військами та невідомими озброєними особами. Особовий склад 204-ї бригади тактичної авіації був вимушений покинути військову частину. За повідомленнями ЗМІ, після штурму військової частини полковника Юлія Мамчура було викрадено російськими військовими. У повідомленні на офіційному сайті військової частини А-4515, командира Мамчура «насильно викликали на переговори в штаб ЧФ РФ». Командир встиг зателефонувати дружині і повідомити про те, що його захопили. За словами Лариси Мамчур, дружини полковника, її чоловіка повезли до севастопольської військової в'язниці. Разом з тим, підлеглі Мамчура заявили, що не залишать захоплену російськими військами базу, доки Мамчур не повернеться^[7].

26 березня 2014 року полковник Мамчур разом з 5 іншими захопленими українськими офіцерами у супроводі російських автоматників залишив територію Криму^[8]. Після повернення з полону полковник повідомив, що його 3,5 доби утримували в одиничній камері, здійснювали психологічний тиск, намагаючись переконати перейти на сторону російської армії:

Три з половиною дні мене тримали в одиночній камері. Перший день зі мною постійно розмовляли невідомі російські військові — намагалися переконати зрадити військовій присязі народу України, перейти на службу в російську армію. Потім був просто психологічний тиск — не давали спати, стукали прикладами по дверях. Самопочуття хороше, настрій бойовий. Що робитиму далі? Спочатку прийму душ, потім буду ухвалювати рішення. Слава Україні![9]

Того ж дня в.о. Президента України Турчинов заявив, що всі звільнені з полону офіцери, «які проявили стійкість і мужність» будуть нагороджені і підвищені по службі^[10][11].

Після передислокації з Криму військова частина Юлія Мамчура перебазувалася до Миколаєва^[12].

Одружений. Дружина Лариса. Має доньку Дарину та онуку.

Нагороди

• Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку^[13]
• Іменна вогнепальна зброя (3 вересня 2015) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, багаторічну бездоганну службу, зразкове виконання військового обов'язку та виявлені при цьому честь і доблесть^[14][15][16]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.^[17]
• Медаль «15 років Збройним Силам України»
• Медаль «За сумлінну службу» I ст.
• Медаль «За сумлінну службу» II ст.
• Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)^[18]
• 11 квітня 2014 року у Вінниці нагороджений відзнакою міського голови «За честь і мужність». Почесну нагороду та грошову премію до неї вручено його доньці Дарині Мамчур^[19].
• Орден святого архістратига Михаїла ІІ ст. (ПЦУ, 2019) — за заслуги перед Українською державою та помісною Православною Церквою^[20].