Місто-герой

Мі́сто-геро́й — почесне звання міст з часів існування СРСР, яке було надано 12 містам і одній фортеці. Це звання їм присвоєно після німецько-радянської війни. Положення про звання «Місто-герой» було затверджено 8 травня 1965 року^[1].

Київ. Галицька площа. Обеліск на честь Перемоги у німецько-радянській війні, 2009 рік

6 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський встановив аналогічну відзнаку «Місто-герой України»^[2].

Опис радянського почесного звання

Відповідно до «Положення про ордени, медалі, і почесні звання СРСР» 1979 року місто, нагороджене званням «місто-герой», одержувало найвищі нагороди СРСР — орден Леніна та медаль «Золота Зірка»^[1]. Чотири міста: Київ, Севастополь, Одеса та Керч, знаходяться в Україні; одне місто —Мінськ та Берестейська фортеця-герой — розташовані на території Білорусі; решта сім міст — в Росії.

Міста-герої в Україні

Міста-герої німецько-радянської війни

Севастополь: обеліск «Багнет-вітрило» на честь міста героя

1. Севастополь — з 1 травня 1945 (підтверджено 8 травня 1965)
2. Одеса — з 1 травня 1945 (підтверджено 8 травня 1965)^[3]
3. Київ — з 8 травня 1965
4. Керч — з 14 вересня 1973

Міста-герої російсько-української війни

Докладніше: Місто-герой України

6 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України встановив почесну відзнаку «Місто-герой України»^[4].

Почесну відзнаку присвоєно таким містам:

• Указом від 6 березня 2022 року:
  1. Волноваха;
  2. Гостомель;
  3. Маріуполь;
  4. Харків;
  5. Херсон;
  6. Чернігів.
• Указом від 24 березня 2022:
  1. Буча^[5];
  2. Ірпінь;
  3. Миколаїв;
  4. Охтирка.
• Указом^[6] від 30 вересня 2025 року:
  1. Баштанка;
  2. Вознесенськ;
  3. Гуляйполе;
  4. Дружківка;
  5. Костянтинівка;
  6. Краматорськ;
  7. Куп'янськ;
  8. Марганець;
  9. Нікополь;
  10. Оріхів;
  11. Павлоград;
  12. Покровськ;
  13. Слов'янськ;
  14. Старокостянтинів;
  15. Суми;
  16. Тростянець.

Міста-герої в інших країнах

Білорусь

1. Берестейська фортеця-герой — з 8 травня 1945 (підтверджено 8 травня 1965)^[7].
2. Мінськ — з 26 червня 1974^[8].

Росія

Обеліск «місту-герою» в Санкт-Петербурзі

1. Ленінград — з 1 травня 1945 (підтверджено 8 травня 1965).
2. Сталінград — з 1 травня 1945 (підтверджено 8 травня 1965).
3. Москва — з 8 травня 1965.
4. Новоросійськ — з 14 вересня 1973.
5. Тула — з 7 грудня 1976^[9].
6. Мурманськ — з 6 травня 1985^[10].
7. Смоленськ — з 6 травня 1985.

Югославія

«Орденом Народного героя» були нагороджені вісім міст: Любляна (7.05.1970), Дрвар (21.05.1974), Белград (20.10.1974), Загреб (7.05.1975), Цетинє (7.05.1975), Прилеп (7.05.1975), Новий Сад (7.05.1975) і Приштина (7.05.1975)^[11].

Італія

Від початку Італійської визвольної війни, що тривала з жовтня 1943 року проти німців та прибічників Беніто Муссоліні, державні нагороди «За військову доблесть» почали вручати не лише окремим бійцям — військовим чи партизанам, а також адміністративно-територіальним одиницям, громадам, населеним пунктам (муніципалітетам, містам, провінціям, автономним областям), житловим кварталам та університетам, роль яких у Визвольній війні була визнана важливою. Медалі «За військову доблесть» різних ступенів (золоті, срібні, бронзові та ін.) населеним пунктам і адміністративним утворенням в Італії вручаються до сьогодні, після обґрунтування фактів військового героїзму на їхній території. Лауреатами нагороди є 114 міст, 83 муніципалітети, 14 провінцій і 2 автономні області Італії^[11].

Галерея

Радянські поштові марки «Міста-Герої» (1965):

• 
  Брест
• 
  Волгоград
• 
  Київ
• 
  Ленінград
• 
  Москва
• 
  Одеса
• 
  Севастополь

Серія пам'ятних монет «Міста-герої України» (1995):

• 
  Місто-герой Київ
• 
  Місто-герой Одеса
• 
  Місто-герой Севастополь
• 
  Місто-герой Керч

Джерела та література

• Я. В. Верменич. Місто-герой [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 755. — ISBN 978-966-00-1028-1.