Ніколаєв Іполит Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніколаєв.

Іполит Володимирович Ніколаєв (23 травня 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія — не раніше 1937, Данія) — українсько-російський архітектор і педагог, працював переважно у Києві^[1], син Ніколаєва Володимира.

Ніколаєв Іполіт Володимирович
Ніколаєв Іполіт. Портрет роботи В. Ніколаєва. 1887
Народження	11 (23) травня 1870  Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть	не раніше 1937  Данія
Країна	Російська імперія Данія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ
Архітектурний стиль	модерн, неокласицизм, необароко, неоготика, неороманський, неоросійський, неовізантійський
Найважливіші споруди	Покровська церква на Солом'янці
Нагороди	Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святого Станіслава 3 ступеня Кавалер ордена Корони Італії

Життєпис

Народився у Петербурзі 23 травня 1870 року, був старшим сином Володимира Ніколаєва, який пізніше став відомим київським архітектором.

Початкову освіту здобув у Київському реальному училищі.

Навчався в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі — здобув звання класного художника 2 класу, нагороджений малою та великою срібними медалями. Закінчив Академію у грудні 1892^[2].

Вже у травні 1893 року призначений міським архітектором Києва; фактично почав виконувати ці обов'язки у 1892, ще будучи студентом, через тяжку хворобу попереднього міського архітектора Адольфа Геккера^[3]. Керував приватною забудовою у деяких районах Києва; складав проєкти та виконував будівництво за дорученням Міської думи. Зокрема, розробляв ескізи прикрас міста з нагоди відвідин царської родини у 1911 році. Був членом будівельної комісії з будівництва комплексу Київського політехнічного інституту.

Займався педагогічною діяльністю. Викладав у Київському художньому училищі.

З 1904 року керував архітектурним проектуванням і кресленням у КПІ. Служив архітектором Фундукліївської жіночої гімназії (1896–1897).

У 1913 році підготував збірник нормативних документів для будівництва у Києві^[4].

Був одружений з данкою Єлизаветою (Ельзою) Генріксен. У листопаді 1917 року, через революцію, покинув посаду міського архітектора Києва та виїхав до Батьківщини дружини, опинився відрізаним від України наступними подіями. Надалі залишався у Данії, тримав фотографічний заклад. Останнє повідомлення про Іполіта (його лист брату Леоніду) датовано кінцем 1937 року.

Нагороди

За час служби Іполіта нагороджено орденами Святого Станіслава III ступеня та Святої Анни III ступеня. Завдяки співпраці зі скульптором-італійцем Етторе Ксіменесом при спорудженні пам'ятника Олександру II у Києві нагороджений орденом Корони Італії.

Творчість

На ранньому етапі своєї творчого шляху Іполіт перебував під впливом батька-архітектора. Особливо виразно це проявилося у єдиній побудованій ним сакральній православній будівлі, декорованій у «руському стилі». Для житлових і суспільних будівель використовував, головним чином, форми неоренесансу та «цегляного стилю». На початку XX століття Ніколаєв-молодший проявляв більшу свободу та різноманіття творчих прийомів. Опанував форми модернізованих неостилів.

Окремі виконані проекти у Києві

Міські суспільні будівлі

Колишній чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус Олександрівської лікарні

Колишня будівля міського училища імені М. В. Гоголя

• Корпуси Олександрівської міської лікарні (вул. Шовковична, 39/1): пологовий дім, 1893–1894 (проєкт за участі А. К. Геккера; будівля недобудована, тепер отоларингологичний центр); дорослий інфекційний корпус, 1897–1900 (у 2000–2010 на реконструкції); дитячий інфекційний корпус, 1900 (згодом лікарняна аптека); чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус, 1914–1917 (будівництво за участі міського інженера С. Г. Смірнова, пізніше так і недобудований, нині урологічний центр).
• Міське початкове училище імені В. А. Жуковського, 1902–1904 (вул. Лук'янівська, 62; будівля реконструйована, нині центральний офіс ДАІ МВС України).
• Міське початкове училище імені М. В. Гоголя, 1902–1904 (вул. Предславинська, 30-а; нині школа-гімназія № 56).
• Будівля Лук'янівської поліційної дільниці, 1902 (вул. Січових Стрільців, 91; нині адміністративне приміщення).
• Будівля Бульварної поліційної дільниці, 1909 (вул. Жилянська; не збереглося).
• Міська санітарна станція зі службами, 1905–1909 (ріг вул. Володимира Винниченка та Некрасівської; будівля недобудована).
• Міська внутрішня митниця, 1910–1911 (вул. Жилянська; нині корпус заводу «Транссигнал»).
• 2-й міський театр, 1911–1912 (Петровська алея; капітальна театральна будівля поруч із розважальним комплексом «Шато-де-Флер», згорів у 1920).
• Спроєктував інтер'єр кінотеатру Шанцера на Хрещатику (1898 p.).

Сакральні будівлі

Покровська церква на Солом'янці. Фото кінця XIX ст.

• Покровська церква на Солом'янці. Храм для околиці Києва, побудований за ініціативою Міської думи у пам'ять митрополита Платона (Городецького), який помер на Покров 1891. Проект складено Іполітом Ніколаєвим у «руському стилі» у 1893, будівництво завершено у 1897. Згодом, у 1914, церква була розширена з прибудовою дзвіниці за проектом К. І. Сроковського. У радянські часи верхівки башт і дзвіниця були зруйновані, нині відбудовані.
• Синагога в садибі Я. Каплера (А. Терещенка), 1897 (вул. Ярославська, 17; не збереглася).

Житлові будівлі

Колишній прибутковий дім Ф. Альошина по вул. Богдана Хмельницького, 36

• Житловий будинок на вул. Щекавицькій, 41 (1894 р., не зберігся);
• Прибутковий дім А. Терещенка, 1897 (вул. Костянтинівська, 22/17; оздоблений у «цегляному стилі», пізніше належав Я. Каплеру, у домі знаходився готель «Сіон»);
• Прибутковий дім Ф. Альошина, 1899 (вул. Богдана Хмельницького, 36; оздоблений у стилі неоренесансу, пізніше надобудований);
• Прибутковий комплекс А. Терещенка, 1900 (4-поверховий кутовий корпус і 3-поверховий флігель по вул. Нижній Вал, 37/20; оздоблений у «цегляному стилі»);
• Участь у будівництві багатоповерхового прибуткового будинку підрядника Л. Гінзбурга — «хмарочоса Гінзбурга» за проєктом А. Б. Мінкуса та Ф. А. Троупянського, 1910–1912 (вул. Інститутська, 16-18; будівля не збереглася);
• Прибутковий дім Бендерських, 1914 (вул. Велика Васильківська, 26; оздоблений у стилі модернізованого ампіру);
• Особняк М. Мерінга / М. Собанського на вул. Великій Житомирській, 28 (1893 p.);
• Прибутковий будинок М. Комарницької на вул. Великій Житомирській, 4 (1895 p.);
• Прибутковий будинок А. Терещенка на вул. Ярославській № 10 (1897 p.);
• Прибутковий будинок А. Терещенка на вул. Ярославській, 17 (1897 р., не зберігся);
• Прибутковий будинок на вул. Костянтинівській, 22 (1897 p.);
• Прибуткові будинки на вул. Малій Житомирській, 9, 9Б (1897 р.);
• Перебудова прибуткової лазні на спиртовий завод на вул. Ярославській, 57 (1897 р.);
• Прибутковий будинок Терещенків на вул. Ярославській, 19 (1898 p.);
• Прибутковий будинок М. Продаєвича на вул. Ярославській, 21-6 (кін. XIX ст.);
• Прибутковий будинок на вул. Фундуклеївській, 38 (1899 p.);
• Прибутковий будинок на вул. Оболонській, 37 (1899 p.);
• Прибутковий будинок на вул. Нижній Вал, 37 (1900 p.);
• Житловий будинок на вул. Воздвиженській, 13 (1900–1901 рр., співавтор М. Казанський, не зберігся);
• Прибутковий будинок на вул. Десятинній, 1/3 (1901 р.);
• Прибутковий дім А. Терещенка, 1902 (вул. В'ячеслава Липинського, 2/16; оздоблений у «цегляному стилі»).

Монументи

• Архітектурна частина пам'ятника Олександру II, скульптор Е. Ксіменес, 1911 (Європейська пл.; пам'ятник не зберігся).
• Архітектурна частина пам'ятника П. А. Столипіну, скульптор Е. Ксіменес, 1913 (знищений киянами у 1917 році, вул. Хрещатик — на місці сучасного Майдану Незалежності).