Одеський залізничний вокзал

Одéський залізничний вокзáл — вокзал станції Одеса-Головна, пам'ятка архітектури, головний залізничний вокзал міста Одеси.

Одеський залізничний вокзал
Вокзал Одеса-Головна
46°28′4.29″ пн. ш. 30°44′25.46″ сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Одеса: Приморський район
Архітектор	В. О. Шретер
Дата початку спорудження	літо 1880 року
Дата закінчення спорудження	1884
Відкриття	1880
Дата зруйнування	1944
Власник	Одеська залізниця
Оператор	УЗ
Частина від	Одеса-Головна
Адреса	65023, Одеса, Привокзальна площа, 2
Одеський залізничний вокзал Одеський залізничний вокзал (Україна)
Одеський залізничний вокзал у Вікісховищі

Історія

15 січня 1863 в Санкт-Петербурзі було ухвалено рішення про будівництво і затверджений статут Одесько-Балтської залізниці. Згідно рішення за державні кошти було заплановано будівництво залізничної лінії від Одеси до Балти. Для управління роботами був відряджений барон Унгерн-Штернберг, а загальне керівництво було доручено губернаторові краю — генерал-ад'ютанту Павлу Коцебу.

4 травня 1863 відбулася урочиста закладка Одесько-Парканської залізниці, а незабаром почалося будівництво лінії від Роздільної до Балти. У грудні 1864 року виданий наказ про продовження Одесько-Балтської лінії через Кременчук до Харкова.

У 1867 відкрита лінія через Пересип до соляного промислу Новосельського, а у 1872, за пропозицією директора РОПіТ адмірала А. М. Чіхарева, прокладена від неї гілка до міських купалень на Куяльницькому лимані.

Старий залізничний вокзал Одеси був «низькоповерховий». Цей залізничний вокзал Одеси був створений у неокласичному стилі, за «тупиковою» схемою розташування наприкінці перонів. Пасажирів з міста доставляли до станції Товарна спеціальним поїздом. Оскільки старий вокзал вже не відповідав потребам міста і знаходився в незручному для пасажирів місці, з дозволу імператора Олександра II було ухвалено рішення про будівництво нового вокзального комплексу. Влітку 1880 Товариство Південно-Західних залізниць заклало будівлю залізничного вокзалу.

Вокзал відкритий у 1883. Автор проєкту будівлі вокзалу — петербурзький зодчий Віктор Шретер, а будівництво велося під керівництвом архітектора Олександра Бернардацці, який у 1856-1858 виконував обов'язки міського архітектора і працював архітектором при Новоросійському університеті.

У 1884 побудований новий залізничний вокзал в Одесі. Вокзал був розташований на старій межі Порто-Франко і закінчував перспективу Італійської вулиці. Будівля була споруджена у неокласичному стилі з популярними тоді ренесансно-барочними елементами^[1], з «тупиковою» схемою розташування. Від вулиці Італійської були входи для пасажирів 1-го і 2-го класів, а 3-й клас мав вхід з боку Сінної площі. На площу виходили три арки головного фасаду в обрамленні колон доричного ордера.

Під час Другої світової війни будівля вокзалу була підірвана в останні дні окупації Одеси у 1944. Після звільнення міста ухвалено рішення про будівництво нового вокзалу на місці зруйнованого.

Вокзал побудований у найкоротші терміни — з листопада 1950 по липень 1952 за проєктом архітектора Леоніда Чуприна.

12 липня 1952 вокзал введений в експлуатацію. Нова будівля повторює в цілому старий вокзал.

У 1963—1973 господарство вокзалу переведене на електричну тягу.

У 1983 проведена централізація стрілок в технічному парку^[2].

Відзнаки та досягнення

У 2020 році Одеський вокзал потрапив у трійку лідерів рейтингу вокзалів України за кількістю пасажирів дальнього сполучення, яких він прийняв. Того року до Одеси прибуло 2,08 мільйону мандрівників^[3].

Керівництво Укрзалізниці у 2022 році відзначило Одеський вокзал спеціальним званням «Залізний вокзал» за те, що він надав прихисток та забезпечив евакуацію в перші дні російсько-української війни тисячам внутрішньо переміщеним особам. Підраховано, що тільки за один з місяців війни одеські залізничники відправили у безпечні місця 150000 людей^[4].