Передок (артилерія)

Передки з'явилися тоді, коли стволи гармат були споряджені цапфами і поміщені на двоколісні візки з дишлами — прообрази лафетів. Перші передки являли собою прості повозки зі шворнем, на який надівали хобот — дишло гарматного візка-лафета. Зарядні ящики могли перевозити на хоботі лафета: сам передок не був пристосований для цієї мети.

Тривалий час не існувало спеціальних візків для боєприпасів, ядра і порох перевозили на звичайних возах. Уперше впроваджені зарядні ящики в Російській армії напочатку XVIII ст.: це були дерев'яні двосхилі короби на двох колесах, розділені на гнізда. У Західній Європі зарядні ящики з'явилися в другій половині XVIII ст. в Англії.

Передок гармат XIX ст. являв собою безкузовний двоколісний візок з дишлом і стельвагою. На дишлі передків пішої артилерії кріпився шкіряний наконечник-бушмат, у який вставлявся задній кінець гарматного банника^[3]. У задній частині передка знаходився шворінь — залізний стрижень, на який надівали хобот лафета^[4]. Зверху устанавлювали малий зарядний ящик. Для перевезення великокаліберних гармат два передки могли зчіплювати в чотириколісний візок.

У 1845 році двосхилі ящики в Російській армії змінили на плоскі за прикладом західноєвропейських країн: це уможливило розміщати на ньому обслугу на марші. У 1876 році впроваджений чотириколісний зарядний ящик (з передком). На початку XX століття зарядні ящики стали робити броньованими.

Великий зарядний ящик поміщали на окремому візку — двоколісному чи чотириколісному. Усередині ящик був поділений перегородками на гнізда, де вкладалися заряди, а поверх них клали заряди в картузах і бляшаних циліндрах, що займали, таким чином, верхній нерозгороджений простір ящика. Для перевезення двоколісного використовували такий же передок, як і для гармати; причеплення візка до передка здійснювалося за допомогою особливого дишля (гряділя, стріли) зі шворневою лійкою^[5]. Візок великого зарядного ящика відрізнявся від передка більшою довжиною рами, а його власний передок замість дишля міг споряджатися голоблями (для перевезення великих зарядних ящиків у Росії використовувалися тройки). Зверху на зарядний ящик могли кріпити запасне колесо, а на його дишлі — ящик з допоміжним приладдям. Кожній гарматі належало мати свій великий зарядний ящик. Артилерійська обслуга могла на марші розміщатися на зарядних ящиках, але частіше за все гарматники йшли пішки — швидкість пересування військ цілком то дозволяла. У кінній артилерії обслуга їхала на конях.

Передок польової гармати везли запрягом з 1-3 пар коней. Правили ними верхівці-форейтори: вершник розміщався на лівому коні кожної пари і управляв правим за допомогою довгих поводів. Попереду переднього виносу їхав феєрверкер — командир гармати^[6].

По прибутті на вогневу позицію давалася команда «Стій! З передків геть», за якою верхові зупиняли коней, а каноніри знімали хобот зі шворня. Передок розвертали і відводили в ближній тил^[7]. Під час ведення вогню передок розташовували приблизно в двох метрах позаду гармати (у 1820-х роках зазвичай не ближче ніж 30 кроків)^[7], а великий зарядний ящик з його передком розміщали далі — частіше за якимось природним захистком. На початку бою боєживлення здійснювалося з малого зарядного ящика на передку гармати, і лише після виснаження боєприпасів його заміняли на ящик, принесений зі схованки.

Розроблені для транспортування артилерії, передки використовувалися і для інших цілей, наприклад, перевезення похідних кузень, возів зі запчастинами, теслярським і лимарським приладдям, необхідним у поході.

Передки облогової артилерії, на відміну від польових, не мали зарядного ящика. Коней запрягали парним цугом: було потрібно 6-10 коней, щоб транспортувати облогову гармату або гаубицю^[8].

У гірській артилерії початку XX століття застосовувалися безколісні передки: вони складалися із залізної вилки, основа якої споряджалася шворнем для лафета, а гілки — циліндрами, у які вставлялися кінці голобель^[9].

Передок (артилерія)

До XIX століття

XIX століття

XX століття

У культурі

Див. також

Галерея

Примітки

Джерела

Wikiwand - on