Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Петрашик Володимир Ігорович
український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Володи́мир Ігорович Петра́шик (нар. 25 липня 1985, м. Чортків, Тернопільська область) — український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, кандидат мистецтвознавства (2012), доцент (з 2015), завідувач кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки художників України (з 2008)[1], головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» (з 2020)[2][3]. Автор монографій, понад 200 наукових публікацій з теорії, історії та практики образотворчого мистецтва, куратор мистецьких проєктів, військовослужбовець ЗСУ від початку повномасштабної Російсько-української війни [4], нагороджний медаллю «За військову службу Україні»[5] та іншими нагородами.
Remove ads
Відзнаки та нагороди
- 2021 — лауреат премії XXI Міжнародного фестивалю «Napoli Cultural Classic», видавнича секція, Марильяно, Італія[6].
- 2024 — лауреат премії імені Платона Білецького Київської обласної організації Національної спілки художників України.
- 2024 — нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» Православної Церкви України від Глави Української Православної Церкви Патріарха Епіфанія[7].
- 2024 — нагороджений медаллю «За військову службу Україні» — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку[8].
- 30 січня 2025 — відзнака Президії Національній академії мистецтв України — за значний внесок в українську науку про мистецтво та її популяризацію[9].
- 2025 — нагрудний знак «Медаль Ветеран війни — Учасник бойових дій»(Посвідчення ветерана УБД № 487463, видане ГШ ЗСУ від 19.02.2025).
- 2025 — нагороджений Відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «За сумлінну службу» О.Сирського (Наказ ГК ЗСУ від 11.05.2025 №331)
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився 25 липня 1985 у місті Чорткові на Тернопільщині. Батько Ігор Васильович Петрашик —інженер, мати Мельничук Любов Федорівна — бібліотекарка.
2003 році — закінчив гімназію «Рідна школа» імені Маркіяна Шашкевича м. Чорткова. Публікувати статті почав з 2003 року. У 2004—2005 роках працював старшим науковим співробітником у Національному художньому музеї України.
2008 року закінчив факультет теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Педагоги з фаху: О. Федорук, Ю. Могилевський, Л. Міляєва. У 2008—2011 роках навчався в аспірантурі НАОМА.
2012 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Творчість Миколи Бурачека в контексті мистецької культури України першої половини XX ст.», керівник О. Федорук.
У 2019—2020 роках працював старшим науковим співробітником науково-дослідного відділу Київського національного університету культури і мистецтв.
Від 2010 року — викладач, старший викладач, доцент кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (дотепер, з перервою). У 2012—2015 роках працював ученим секретарем відділення образотворчого мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Від 2020 року — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», де починав працювати у 2006 році, починаючи з помічника редактора відділу. Підтримуючи багаторічні традиції відомого журналу, започаткував чимало новацій, збільшив акцент на інтернет-версії[3].
Remove ads
Творча діяльність
Узагальнити
Перспектива


Особливу увагу В. Петрашик приділяє дослідженням маловідомих сторінок історії українського мистецтва, які намагалися приховати у радянські часи. Фундаментальні монографії присвячено творчості видатних митців початку XX століття Миколи Бурачека та Онуфрія Бізюкова. Аналітичний підхід автора розкриває потаємні мотиви творчості, цитуючи творчі кредо художників та пов'язує з соціально-політичними подіями, що зумовили драматичні повороти долі та відбились на тематиці картин. Дослідник підтверджує факти біографій документами з архівів. З них вимальовується сутність творчої діяльності, яка набуває загальнолюдського, позачасового значення. Так, В. Петрашик звертає увагу на принципову відмінність між свідомо-конструктивним методом та поверховим реалізмом, аналізуючи творчість О. Бізюкова: «Під архітектонікою він розумів побудову речей ладом ритму, рівноваги, цілісності й контрасту, що простежується у полотні «На плоту» (1932—1933) із зібрання Національного художнього музею України, бо вважав, що саме в архітектоніці і закладено мистецьку цінність твору на відміну від натуралістичного мистецтва. Бо критерієм реалістичного мистецтва є подібність зображення із зовнішнім виглядом предметів»[10].
Мистецтвознавець охоплює науковими дослідженнями різні історичні періоди, знаходячи між ними сутнісні перетини[11][12][13][14].
Він вивчає особливість мистецтва різних регіональних шкіл України та просліджує взаємодію українського та закордонного мистецтва[15][16][17][18][19]
В. Петрашика цікавлять особливості жанрів у мистецтві, від виготовлення декоративних до цифрових творів, специфіка роботи сценографів, ілюстраторів, станковістів[20][21][22][23].
В. Петрашик створив яскраву галерею творчих портретів художників, серед них Охрім Судомора, Яків Гніздовський, Микола Стороженко, Валентина Виродова-Готьє, Георгій Нарбут, Віктор Маринюк, Олег Голосій, Степан Рябченко, Олег Тістол та багато інших.
Він є автором та членом редколегій наукових збірників, що видаються під егідою Національної академії наук України та Національної академії мистецтв України. Бере участь у підготовці до друку окремих томів «Енциклопедії Сучасної України» та «Шевченківського словника», рецензує книгу «Термінологія сучасного мистецтва»[24].
Педагогічна діяльність
Володимир Петрашик велику увагу приділяє викладацькій діяльності, адже від закладених знань та їх ґрунтовного опанування залежить якість і напрямок розвитку культури в майбутній Україні.
З 2010 року з деякими перервами він — викладач і доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед охоплених ним дисциплін — «Історія українського мистецтва XVIII ст.»; «Історія українського мистецтва XIX ст.»; «Історія українського мистецтва XX – поч. XXI ст.»; «Основи колекціонування», «Концептуальні проблеми сучасного мистецтва»; «Методика наукових досліджень» та інші[25].
Remove ads
Військова діяльність
Узагальнити
Перспектива
Від 2022 року, з початком повномасштабної Російсько-української війни року мистецтвознавець вступив до лав Збройних сил України, щоб захищати батьківщину[26]. Дистанційно продовжував керувати видавництвом журналу «Образотворче мистецтво» та приділяти увагу питанням розвитку українського сучасного мистецтва в умовах війни.
Служба Володимира в ЗСУ проходила і в гарячих точках на передовій, і в інших локаціях, за різними призначеннями. З 2022 по 2024 Володимир працював на посаді електрика-моториста ремонтної роти 48 Кам'янець-Подільської інженерної бригади. З перервами на ротації, він воював на передових ділянках фронту у Харківській, Луганській (населених пунктах Греківка, Дружелюбівка, Ольгівка) і Донецькій областях (Часів Яр, Покровський напрямок). З вересня 2024 року В. І. Петрашик — спецпризначенець 2-го Інтернаціонального Легіону Сил оборони України. В. І. Петрашик має державні нагороди й відзнаки як ветеран війни — учасник бойових дій.
Монографії
- Володимир Петрашик. Микола Бурачек: портрет на тлі епохи. — Київ : Сіті прес компані, 2014. — 176 с. — ISBN 978-617-7126-02-6.
- Володимир Петрашик. Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. — Київ : Софія-А, 2018. — 237 с. — ISBN 978-617-7031-74-0.
Вибрані публікації
- В. Петрашик. Олександр Храпачов. Творчий портрет // Художники України. — Київ, 2007. — С. 1—2.
- В. Петрашик. Вірний принципам правди // Каталог художника В. Пузиркова. — Київ, 2019—2020. — С. 4—10.
- В. Петрашик. Юрій Скандаков. Повернення феномену // Каталог художника Ю. Скандакова. — Київ, 2020. — С. 4—12.
- В. Петрашик. Ян Станіславський і Микола Бурачек — натхненні красою української природи // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2007. — № 4. — С. 383—395.
- В. Петрашик. Епіка Тараса Данилича // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 1. — С. 68—69.
- В. Петрашик. Комо киян // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 1. — С. 100—101.
- В. Петрашик. Синкретична спадщина Миколи Бурачека та її внесок в український пленеризм // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2008. — № 5. — С. 425—440.
- В. Петрашик. Декілька сторінок з історії української культури першої половини XX ст. // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 2. — С. 12—14.
- В. Петрашик. Яків Гніздовський // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 4. — С. 46—47.
- В. Петрашик. Утверджувати українське графічне мистецтво — Дмитро Парута // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 4. — С. 74—75.
- В. Петрашик. Володимир Цюпко — гармонія форми // Образотворче мистецтво. — 2009. — № 1. — С. 66—67.
- В. Петрашик. Творячи прекрасне — творив вічне: Охрім Судомора // Образотворче мистецтво. — 2009. — № 2. — С. 30—31.
- В. Петрашик. Живописні візії Сергія Рєпки // Образотворче мистецтво. — 2010. — № 2/3. — С. 34—35.
- В. Петрашик. Осяяний Божою благодаттю (Миколі Стороженкові — 85!) // Образотворче мистецтво. — 2013. — № 4. — С. 50—53.
- В. Петрашик. Вишуканий живопис Майстра (До 85-річчя Валентини Виродової-Готьє) // Образотворче мистецтво. — 2019. — № 3. — С. 102—104.
- В. Петрашик. Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 92—95.
- В. Петрашик. Українська абетка Георгія Нарбута // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 138.
- В. Петрашик. Віктор Маринюк: «Жити уважно» // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 3—4. — С. 88—89.
- В. Петрашик. Олег Голосій. Живопис нон-стоп // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 1. — С. 126—127.
- В. Петрашик. «60 років Незалежності» Олега Тістола // Образотворче мистецтво. — 2021. — № 1. — С. 68—71.
Remove ads
Примітки
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads