Плазмафарез

Плазмафаре́з (дав.-гр. πλάσμα — плазма, щось формоване; дав.-гр. ἀφαίρεσις — афарезіс, виведення геть; також плазмаферез^[1], плазмафорез, плазмоферез, плазмофорез, плазмоцитофорез^[2]) — це виведення, обробка (лікувальна) і повернення, або обмін плазми крові чи компонентів плазми, з- та у кровообіг. Таким чином, це екстракорпоральна терапія (медична процедура, що виконується поза організмом).

Плазмафарез
Апарат для плазмафарезу
МКХ-10	ICD10PCS
MeSH	D010956
Медіафайли у Вікісховищі

Історія

Плазмафарез був розроблений доктором Д. А. Гріфолсом Лукасом (англ. Dr José A. Grifols Lucas) в 1950—1951 роках. Гріфолс виявив, що плазмафарез дозволив донорам частіше дарувати, не порушуючи свого здоров'я, і це дало можливість більш ефективно реагувати на попит щодо плазми. Гріфолс випробував техніку на собі, і, як тільки він підтвердив, що техніка нешкідлива, почав практикувати її на добровольцях і поступово вдосконалював її. Лікар презентував результати своєї роботи в 1951 році на четвертому Міжнародному конгресі з переливання крові в Лісабоні, а в 1952 році опублікував їх у British Medical Journal^[3]. Майкл Рубінштейн був першою людиною, яка застосувала плазмафарез для лікування імунного розладу, коли він «врятував життя підліткового хлопчика з тромботичною тромбоцитопенічною пурпурою (англ. TTP) у Cedars-Sinai в Лос-Анджелесі в 1959 році».

Сам процес сучасного плазмоферезу зародився в «Національному інституті раку США 1961—1968, дослідники спиралися на стару технологію сепарації молочних вершків, яка була вперше використана в 1878 році і удосконалена центрифугою Едвіна Кона, котра появилась на ринку в 1953 році» («Дзвін Кона»).

Види

Можна виділити три загальні типи плазмафарезу:

• Аутологічний
• Обмінний
• Донорський

Аутологічний, виведення плазми крові, очищення і/чи лікування певним чином і повернення її тій же людині(донору), розглядається як терапія.

Обмінний (замінний), виведення плазми крові та обмін її з продуктами крові, які будуть передані реципієнту. Цей тип називається плазмообмінним (англ. PE, PLEX, PEX) або плазмообмінною терапією (англ. PET). Вилучену плазму відкидають і пацієнт отримує замісну донорську плазму, альбумін або комбінацію альбуміну і фізіологічного розчину (кількісне співвідношення становить зазвичай 70 % альбуміну і 30 % фізіологічного розчину). Одноразово не можна замінити більше ніж 30 % усієї плазми пацієнта, класично це 10-15 %. Проте, кількість плазми, яку можна вивести визначається індивідуально у кожному випадку.

Донорський, виведення плазми крові, розділення її компонентів і повернення деяких з них донору, зберігаючи решту, для використання продуктів крові, подарованих донором. У такій процедурі донорства плазми кров виводиться з організму, причому клітини крові та плазма відокремлюються, клітини крові повертаються донору, а плазма збирається і заморожується, щоб зберегти її для можливого використання як свіжозаморожену плазму (кріопреципітату) або як інгредієнт для виробництва різноманітних ліків.^[4]

За способом проведення, донорський плазмаферез поділяється на:

• ручний (мануальний, седиментаційний (відстоювання))
• апаратний (автоматизований)^[1]

За методикою виконання плазмафарез поділяють на:

• Фільтраційний
  • звичайне фільтрування (не застосовується)
  • мембранне фільтрування
  • каскадне фільтрування
• Центрифугальний (інколи гравітаційний)
• Комбінований мембранно-центрифугальний (обертова мембрана)

Протипоказання

• Анемія II—III ст.
• Порушення згортання крові (зокрема, гемофілія)
• Порушення серцевого ритму
• Передінсультний та постінсультний, постінфарктний стани
• Тяжка гіпопротеїнемія
• Гіпертермія
• Гіповолемічний шок
• Тромбоцитопенія
• Деякі онкологічні захворювання

Безпека

Апарати для плазмоферезу мають містити обов'язковий елемент медичної безпеки — захист від інфікування. Для цього передбачено використання одноразових стерильних комплектів до відповідного апарату^[5][6], або рециркуляційний цикл з антисептиками.

Покази

Думки вчених та практиків, щодо показів до плазмоферезу поділені на дві групи.

Перша, плазмоферез має критичні обмеження, і виправданим застосування є при:

• Тромбоцитопенічна пурпура
• Серпоподібна клітинна анемія
• хвороба Жуліана-Баре
• Гострий інтоксикаційний синдром; септико-токсичний шок

Друга, розширяє покази^[7]:

Загальні

• алергічні захворювання
• аутоімунні захворювання:
  • ревматизм, ревматоїдний артрит
  • системний червоний вовчак
• гострі і хронічні запальні захворювання
• ендокринні захворювання: цукровий діабет, тиреотоксикоз;
• інфекційні захворювання: вірусні гепатити, герпесвірусні інфекції
• печінкова недостатність: цироз печінки, алкогольний і неалкогольний стеатогепатоз
• ниркова недостатність: гломерулонефрит, полікістоз нирок
• порушення обміну речовин
• судинна недостатність: стенокардія, атеросклероз
• інтоксикація
• токсикоз у вагітних
• передозування медичних препаратів

Плазмафарез має бути складовою комплексного лікування при

• ANCA-асоційований швидкопрогресуючий гломерулонефрит (в тому числі гранулематоз Вегенера, гранулематоз з поліангіїтом)
• Синдром Гудпасчера (антитіла до гломерулярної базальної мембрани)
• Атиповий гемолітико-уремічний синдром (мутація гена комплементу, антитіла до фактору Н)
• Гостра запальна демієлінізуюча полінейропатія (синдром Гієна — Барре), після внутрішньовенного застосування імуноглобуліну
• Міастенія (гравіс, перед тимектомією)
• Парапротеїнемічні демієлінізуючі полінейропатії (IgG/IgA, IgM, множинна мієлома IgG/IgA/IgM)
• Сімейна гіперхолестеринемія
• Трансплантація нирки: несумісна за АВ0 (десенсибілізація, відторгнення), сумісна за АВ0 (десенсибілізація, відторгнення)
• Трансплантація печінки: несумісна за АВ0 з метою десенсибілізації або при відторгненні
• Тромботична мікроангіопатія обумовлена лікарськими засобами (тиклопідин, клопідогрель, циклоспорин/такролімус)
• Тромботична тромбоцитопенічна пурпура (англ. ТТР) / гемолітико—уремічний синдром
• Рецидивуючий фокальний і сегментарний гломерулосклероз у трансплантованій нирці (релапс у нирковому трансплантаті)
• Хвороба Вільсона (фульмінантний перебіг)
• Хронічна демієлінізуюча полірадикулопатія
• Гострий розсіяний енцефаломієліт (англ. ADEM)
• Хронічна демієлінізуюча поліневропатія
• Хвороба Грейвса у немовлят і новонароджених (дифузний токсичний зоб)
• Нейропатія, пов'язана з ВІЛ
• Синдром PANDAS (педіатричні аутоімунні нейропсихічні розлади асоційовані з стрептококовою інфекцією), хорея Сіденгама
• HELLP-синдром
• Синдром підвищеної в'язкості крові при моноклональних гаммапатіях (симптоматична або перед застосуванням ретуксимабу)
• Синдроми гіперв'язкості:
  • Кріоглобулінемія
  • Парапротеїнемія
  • Макроглобулінемія Вальденстрема
• Синдром Ламберта-Ітона (LEMS)
• Синдром Міллера-Фішера
• Синдром Opsoclonus-Myoclonus
• Антифосфоліпідний синдром (англ. APS або англ. APLS) та катастрофічний антифосфоліпідний синдром
• Синдром Бехчета
• Ідіопатичний фіброз легень
• Мікрополіангіїт
• Розсіяний склероз
• Нейромієліт оптичного нерва
• Пухирчатка звичайна
• Хвороба Рефсума (Синдром лейкодистрофії Рефсума)
• Рабдоміоліз
• Токсичний епідермальний некроліз (англ. TEN), синдром Лаєлла
• Поперечний мієліт

Додатково, застосовують плазмафарез за неефективності основних методик лікування при

• Антитіла до потенціалозалежних калієвих каналів
• Аутоімунна гемолітична анемія (тяжкий перебіг)
• Гострі отруєння
• Дилятаційна кардіоміопатія, ідіопатична (NYHA II—IV)
• Кріоглобулінемія (тяжка, що супроводжується симптоматикою)
• Міастенічний синдром Ламберта-Ітона
• Системний червоний вовчак (крім люпус-нефриту, при тяжкому перебігу)
• Трансплантація кісткового мозку, АВ0 несумісна
• Трансплантація легень (відторгнення, бронхіоліт, облітеруючий синдром)
• Трансплантація серця (профілактика та лікування відторгнення, десенсибілізація)

Плазмафарез можна застосовувати, з мінімальною ефективністю при

• Артрити різної етіології
• Атеросклероз
• Ревматизм
• Бронхіальна астма, кропивниця, вазомоторний риніт
• Гепатит, панкреатит, холецистит, коліт
• Клімакс
• Ожиріння
• Простатит, пієлонефрит
• Стан після тяжких травм, опіків, алкогольних інтоксикацій, хіміотерапії, тривалої антибактеріальної терапії тощо
• Урогенітальні інфекції (хламідіоз, мікоплазмоз, герпес, цитомегаловірус)
• Фурункульоз
• Цукровий діабет, аутоімунний тиреоїдит, гіпертериоз
• харчове несприйняття ?

Побічні ефекти

Пацієнти можуть скаржитись на: запаморочення, нудоту, оніміння кінцівок та слабкість різного ступеня.

Об'єктивно, можливі:

• Артеріальна гіпотензія
• Кровотеча або гематома в місці введення голки чи катетера
• При довготривалому застосуванні однієї венозної голки чи катетера, можливе інфікування
• При замінному плазмафарезі, трансфузійні реакції, ризик інфікування гемоконтактними інфекційними хворобами (вірусні гепатити В, С, Д, ВІЛ-інфекція тощо)
• Пригнічення загального імунного статусу

Див. також

• Гемодіаліз
• Гемосорбція