Повітряно-космічні сили Іспанії

Повітряно-космічні сили Іспанії (абр. ПКС Іспанії; ісп. Ejército del Aire y del Espacio, досл. «Армія повітря та космосу») — повітряно-космічні сили Збройних сил Іспанії.

Повітряно-космічні сили Іспанії
Ejército del Aire y del Espacio
Засновано	28 лютого, 1913; 112 років тому (1913-02-28)
Країна	Іспанія
Належність	Збройні сили Іспанії
Тип	авіація
Чисельність	20 350 осіб (2024 р.)[1]
Штаб ПКС	м. Мадрід
Гасло	лат. Per aspera ad astra «Крізь труднощі до зірок»
Річниці	10 грудня
Війни	Рифська війна Громадянська війна в Іспанії Друга світова війна Війна Іфні Югославські війни Косовська війна Перша громадянська війна в Лівії
Вебсайт	ejercitodelaireydelespacio.defensa.gob.es
Командування
Начальник штабу ПС	Генерал Франциско Брако Карбо
Знаки розрізнення
Розпізнавальний знак
Розпізнавальний знак на кіль літака
Авіація
Ударні літаки	MQ-9 Reaper
Електронна боротьба	Dassault Falcon 20
Винищувачі	F/A-18 Hornet, Eurofighter Typhoon
Розвідники	Cessna Citation V
Навчальні літаки	F/A-18 Hornet, F-5, CASA C-101, T-35 Pillán
Транспорт	CASA C-212, CASA CN-235, CASA C-295, Airbus A400M Atlas, Airbus A310, Dassault Falcon 900
Заправники	Airbus A400M Atlas
Гелікоптери	Eurocopter AS532 Puma, Eurocopter AS332 Super Puma, NHIndustries NH90
Медіафайли на Вікісховищі

Станом на 2025 рік ПКС Іспанії налічують близько 150 бойових літаків^[2].

Історія

Ранні етапи

Plus Ultra на Палос-де-ла-Фронтера

Повітряні кулі почали використовувати у військових цілях в Іспанії ще у 1896 році. У 1905 році за допомогою Альфредо Кінделана Леонардо Торрес-і-Кеведо керував будівництвом першого іспанського дирижабля у Військовій аеростатичній службі, створеній у 1896 році і розташованій в Гвадалахарі. Новий дирижабль був успішно завершений і під назвою «Іспанія» здійснив численні випробувальні та виставкові польоти.

Однак офіційно повітряні сили іспанської армії почали діяти в 1909 році, коли полковник Педро Вівес і капітан Альфредо Кінделан здійснили офіційну поїздку до різних європейських міст, щоб перевірити потенціал впровадження дирижаблів і літаків у Збройних силах Іспанії. Через рік королівським указом була створена Національна авіаційна школа (ісп. Escuela Nacional de Aviación) в Хетафе, поблизу Мадрида, під керівництвом Міністерства громадських робіт і транспорту (ісп. Ministerio de Fomento).

Створену установу мілітаризували, коли полковник Педро Вівес був обраний на посаду директора Військової аеронавтики (ісп. Aeronáutica Militar) — військово-повітряних сил Іспанської армії. Капітан Кінделан був призначений начальником авіації (ісп. Jefe de Aviación).^[3]

17 грудня 1913 року, під час війни з Марокко, іспанська експедиційна ескадрилья стала першою регулярною військовою авіаційною частиною, яка прийняла бій під час першого в історії систематичного бомбардування, скинувши авіабомби з Lohner Flecha («Стріла») у Марокко^[3][4] Протягом наступних років більша частина військової активності іспанських ВПС відбуватиметься в Північному Марокко.

У 1915 році була відкрита перша в Іспанії база гідролітаків у Лос-Алькасаресі на Мар-Менор в регіоні Мурсія, а Кінделан був призначений директором військового повітроплавання, змінивши на цій посаді Вівеса. Каталонська льотна школа була створена в Барселоні наступного року, а аеродром Хетафе став повноцінною військовою авіабазою. У 1919 році генерал Франсіско Ечагуе замінив Кінделана.

У 1920 році на два Nieuport 80 і один Caudron G.3 вперше нанесли ідентифікаційні номери і рондель ВПС Іспанії. Невдовзі після цього авіація флоту (ісп. Aeronáutica Naval, створена королівським указом чотирма роками раніше), почала функціонувати в Ель-Праті, на тому ж місці, де нині розташований Аеропорт Барселони.^[5]

Фронтальний фасад штаб-квартири Військово-повітряних і космічних сил Іспанії в Мадриді

У 1921 році, після поразки Іспанії при Ануалі, відомої в Іспанії як ісп. Desastre de Annual, аеродром Селуан перейшов під контроль армії Ріфу, а інший аеродром був побудований в Надорі. Підполковник Кінделан був призначений головнокомандувачем військово-повітряних сил (ісп. Jefe Superior de Aeronáutica) у 1926 році, коли Іспанське Марокко було відвойоване і Війна за Ріф закінчилася.

У 1926 році екіпаж іспанських авіаторів здійснив перший трансатлантичний переліт між Іспанією та Південною Америкою у січні 1926 року на Plus Ultra. Того ж року іспанські пілоти здійснили перший переліт між Іспанією та Філіппінами, всього за один місяць. Експедиція літала на двох Breguet 19 і була відома як ісп. Escuadrilla Elcano або «Ескадрилья Елькано».

У 1930 році була створена авіаційна база в Сан-Хав'єрі, того ж року було придушено прореспубліканське повстання на військовому аеродромі Куатро-В'єнтос поблизу Мадрида. Після проголошення Другої республіки у 1931 році генерал Луїс Ломбарте Серрано замінив Кінделана на посаді головнокомандувача ВПС, але і його швидко змінив командувач Рамон Франко, молодший брат майбутнього диктатора Франсіско Франко.

Під керівництвом капітана Варели кадастрові зйомки Іспанії були проведені з використанням сучасних методів аерофотозйомка у 1933 році. Наступного року іспанський інженер Хуан де ла Сьєрва злетів і приземлився на іспанський гідролітак на своєму автожирі C-30P. У 1934 році новим головнокомандувачем ВПС став коммандер Едуардо Саенс де Буруага.

Згідно з урядовим декретом від 2 жовтня 1935 року, Генеральна дирекція авіації була передана у підпорядкування Військового міністерства (ісп. Ministerio de la Guerra), замість того, щоб бути підпорядкованою урядові Іспанії, після чого в 1936 році регіональні підрозділи ВПС були реструктуровані. Відповідно, модель ескадр за аналогією до Військово-морських сил Іспанії була замінена на військові округи (ісп. Region Militar), які діють і сьогодні.^[6]

Повітряні бої під час Громадянській війні в Іспанії

Після військового заколоту, що спричинив Громадянська війна в Іспанії, іспанська військова авіація була розділена на Військово-повітряні сили та Національну авіацію (ісп. Aviación Nacional), створену повстанською армією.

Іспанський автожир Cierva C.30

У липні 1936 року, одразу після перевороту, на допомогу повстанцям прибули перші німецькі Junkers Ju 52 та італійські Savoia-Marchetti SM.81, а винищувачі Fiat CR.32 почали діяти на фронті Кордови. У серпні також були розгорнуті винищувачі Heinkel He 51. Ці літаки допомогли повстанській армії отримати повний контроль над повітрям, як і над німецькими та італійськими експедиційними силами.

Спочатку іспанські республіканські військово-повітряні сили контролювали значну частину іспанської території, використовуючи різноманітні літаки, але постійна допомога, отримана Франциско Франко від Третього Рейху та фашистської Італії, переламала ситуацію. У вересні 1936 року було створено Міністерство морських і повітряних сил (ісп. Ministerio de Marina y Aire), і Підсекретаріат повітряного флоту (ісп. Subsecretaria del Aire), під командуванням Індалесіо Прієто як міністра. Перший серйозний повітряний бій відбувся над Мадридом, коли італійські бомбардувальники атакували місто.^[6] Під час реорганізації військових у районах Іспанії, які залишилися лояльними до уряду, нова військова структура республіки об'єднала ісп. Aeronáutica Militar та ісп. Aeronáutica Naval, тобто, ВПС і морську авіацію, у Іспанські республіканські військово-повітряні сили.^[7] Республіканський триколірний рондель був замінений на червоні смуги для ідентифікації, знак, який раніше використовували літаки Aeronáutica Naval за часів монархії в 1920-х роках.^[8][9]

З дозволу генералісимуса Франко сили німецького легіону «Кондор» випробували на іспанській землі багато інноваційних і часто смертоносних методів повітряних бомбардувань проти районів, які залишалися лояльними до республіканського уряду. Нацистська допомога була частиною гітлерівської стратегії переозброєння Німеччини, а методи, яких німецькі нацистські пілоти навчилися в Іспанії, згодом будуть використані у Другій світовій війні. Незважаючи на руйнування і людські жертви, спричинені бомбардування міста Герніка у 1937 році, відоме як операція Рюген, Гітлер наполягав на тому, що його довгострокові плани в Іспанії були мирними. Він назвав свою стратегію «Блюменкріг» (досл. «Квіткова війна»), про що свідчить його промова в січні 1937 р.^[10] Міжнародний резонанс навколо Герніки, однак, не призвів до збільшення військової допомоги обложеній Іспанській Республіці.

Пілоти Іспанських республіканських ВПС, часто молоді і погано підготовлені, були не в змозі протистояти атакам нацистської Німеччини та фашистської Італії з використанням сучасних засобів ведення війни. Незважаючи на твердження Франко, що обидві військово-повітряні сили були рівними, і незважаючи на допомогу іноземних пілотів, іспанські республіканські літаки були здебільшого застарілими і часто перебували в аварійному стані. Навіть після отримання більшої кількості літаків від Радянського Союзу в середині війни, Іспанські республіканські ВПС більше не були здатні контролювати іспанське небо або відповідати потужності німецьких та італійських експедиційних сил в конкретних бойових ситуаціях.^[11]

Іспанські республіканські військово-повітряні сили стали практично непотрібними після Битва за Ебро у 1938 році, коли був підірваний корінь іспанських республіканських збройних сил.^[12] Остаточно вони були повністю розформовані після перемоги 1 квітня 1939 року.

Після громадянської війни

Іспанський Hispano HA-200 Saeta (Bolt)

.

Сучасні Військово-повітряні сили Іспанії (ісп. Ejército del Aire, або EdA) були офіційно створені 7 жовтня 1939 року, після закінчення Громадянська війна в Іспанії. EdA стала наступницею Націоналістичних та Республіканських військово-повітряних сил. Зникли республіканські кольори, а чорний круг на літаках був замінений на жовто-червоне коло. Однак чорно-білий Хрест Святого Андрія (ісп. Aspa de San Andrés) — хвостовий розпізнавальний знак ВПС Франко, а також Легіонерської авіації фашистської Італії та Легіону Кондор нацистської Німеччини, досі використовується в сучасних ВПС Іспанії.^[13].

Після змін, запроваджених на початку режиму Франко, повітряні регіони та їх командні центри були наступними:

• 1-й повітряний регіон. Центральний.
• 2-й повітряний регіон. Протоки.
• 3-й повітряний район. Схід.
• 4-й повітряний район. Піренеї.
• П'ятий повітряний район. Атлантика.
• Повітряна зона Балеарських островів.
• Повітряна зона Марокко
• Повітряна зона Канарських островів та Західної Африки

Колишній F-104 Starfighter ВПС Іспанії

Сині ескадрильї (ісп. Escuadrillas Azules) — військово-повітряний підрозділ, що воював на боці Країн Осі у складі Блакитної дивізії у Друга світова війна у складі Люфтваффе на Східному фронті і брав участь у битві на Курській дузі. Ці ескадрильї були частиною так званого Іспанського штафеля (нім. 15. Spanische Staffel) в 27-й ескадрі VIII авіакорпусу^[14]

Протягом перших років після Другої світової війни ВПС Іспанії складалися переважно з німецьких та італійських літаків та їхніх копій. Цікавим прикладом був HA-1112-M1L Buchón (Поутер), це було по суті ліцензійне виробництво Messerschmitt Bf 109, переобладнане на Rolls-Royce Merlin 500-45 для використання в Іспанії.^[15]

У березні 1946 року в Алькала-де-Енаресі було створено перший іспанський військовий десантний підрозділ (ісп. Primera Bandera de la Primera Legión de Tropas de Aviación). Вперше він брав участь у Війна в Іфні протягом 1957 і 1958 років.^[16] Через заперечення уряду США проти використання літаків американського виробництва в колоніальній боротьбі після Другої світової війни, Іспанія спочатку використовувала старі німецькі літаки, такі як Т-2 (Junkers 52, прізвисько «Пава»), B-2I (Heinkel 111, прізвисько «Педро»), C-4K (іспанська версія Bf 109, прізвисько «Бушон») та деякі інші. Проте, в рятувальних операціях використовувалися гідролітаки Grumman HU-16 Albatross та гелікоптери Sikorsky H-19B^[17] Тому і в наш час EdA підтримує політику наявності винищувачів різного походження, один винищувач першої лінії північноамериканського походження, а інший франко-європейського походження (F-4C / Mirage F1, Mirage III; EF-18A / Єврофайтер Тайфун).^{[джерело?]}

Хоча за своєю чисельністю ЕдА була вражаючою, наприкінці Другої світової війни технічно вона стала доволі застарілою через прогрес в авіаційних технологіях під час війни. З бюджетних міркувань Іспанія фактично утримувала багато старих німецьких літаків в експлуатації до 1950-х і 1960-х років. Наприклад, останній Junkers Ju 52 використовувався для тренувань парашутистів аж до 1970-х років. CASA 352 і CASA 352L були розробками компанії CASA у 1950-х.^[18]

У 1950-х роках були встановлені зв'язки зі Сполученими Штатами. Іспанія отримала свої перші реактивні літаки, такі як F-86 Sabre і Lockheed T-33, а також навчальні та транспортні літаки, такі як T-6 Texan, C-47 і C-54,^[19] та Beechcraft T-34 Mentor.^[20] Перші серії американських літаків були замінені в 1960-х роках на новіші винищувачі, такі як F-104 Starfighter, F-4C Phantom та F-5 Freedom Fighter.

Сучасність

Іспанський Dassault Mirage F1

Після смерті диктатора Франко в 1975 році іспанські ВПС були знову модернізовані для підготовки до членства Іспанії в НАТО в 1982 році. Такі літаки, як Mirage III і Mirage F1 були закуплені у Франція і стали основою ВПС протягом 1970-х і частково 1980-х років. Французькі винищувачі складали основу ВПС до появи американських F/A-18. Іспанські F/A-18 брали участь у Боснійська війна та Війна в Косово під командуванням НАТО, базуючись в Авіано, Італія^[21] За сприяння F-16s ВПС США, іспанські EF-18A скинули бомби з лазерним наведенням на склади боєприпасів боснійських сербів в Пале під час авіаударів 25 і 26 травня 1994.^[22]

EF-18A іспанських ПКС у 2015 році

Іспанські повітряно-космічні сили замінюють старі літаки на новіші, включаючи Єврофайтер Тайфун і нещодавно представлений Airbus A400M Atlas. Обидва виробляються за участю Іспанії; CASA виготовляє праве крило і передню кромку Єврофайтера,^[23] та бере участь у випробуваннях і складанні літака.^[24]

На відміну від військово-повітряних сил більшості основних країн-членів НАТО, Повітряно-космічні сили Іспанії наразі не експлуатують жодного літака AEW&C.

Її пілотажною групою є Patrulla Aguila, яка літає на CASA C-101 Aviojet^[25] Його вертолітна команда, Patrulla Aspa, літає на Eurocopter EC-120 Colibrí.

У липні 2014 року ВПС Іспанії приєдналися до Європейського повітряно-транспортного командування зі штаб-квартирою в Ейндговені (Нідерланди)^[26]

Структура

Основна організація Повітряно-космічних сил виглядає наступним чином:

• Начальник штабу Повітряно-космічних сил (JEMAE)
  • Штаб Повітряно-космічних сил (CGEAE) в Мадриді
  • Бойове авіаційне командування (MACOM) на авіабазі Торрехон.
  • Головне повітряне командування (MAGEN) у Мадриді
  • Повітряне командування Канарських островів (MACAN) в Лас-Пальмас.
  • Командування тилового забезпечення (MALOG) в Мадриді
  • Командування персоналу (MAPER) в Мадриді
  • Управління з економічних питань (DAE) в Мадриді

Структура

Основним оперативним формуванням є авіакрило (ісп. ala, досл. «крило»), приблизно еквівалентне армійській бригаді. Зазвичай, авіакрило складається з трьох авіагруп (ісп. grupos).

Типова оперативна група ВПС включає авіаційні ескадрильї, кожна з яких має 18-24 літаків, та наземну ескадрилью.

Так, 15-те крило, що базується на авіабазі Сарагоса, складається з двох ескадрилей по 18 літаків F/A-18 в кожній. У складі крила є група техобслуговування і ремонту літаків. Завершує типову структуру крила група забезпечення (ісп. Grupo de Apoyo).

Варіацією звичайного крила є 11-те крило в Морон-де-ла-Фронтері, яке має не одну, а дві оперативні групи. Grupo 11 експлуатує літаки Eurofighter в ролі багатоцільових винищувачів, в той час як Grupo 22 експлуатує літаки P-3 Orion в ролі морського патрулювання і ППО, і, відповідно, є дві окремі ескадрильї технічного обслуговування для цих двох типів літаків.^[27]

Повітряні бази

• Авіабаза Алькантарілья
• Авіабаза Армілья
• Авіабаза Куатро-В'єнтос
• Авіабаза Ґандо
• Авіабаза Хетафе
• Авіабаза Лос-Лянос
• Авіабаза Матакан
• Авіабаза Морон
• Авіабаза Сан-Хав'єр
• Авіабаза Сантьяго
• Авіабаза Сан-Хуан
• Авіабаза Талавера
• Авіабаза Торрехон
• Авіабаза Вільянубла
• Авіабаза Сарагоса

Техніка та озброєння

Іспанський Typhoon над RIAT у 2006 році

Авіалайнер Airbus A400M

Літак CASA C-101, що використовується як навчальний

Airbus A400M

Тип	Походження	Призначення	Варіант	Кількість	Примітки
Бойові літаки
F/A-18 Hornet	США	Багатоцільовий	EF-18A.	84[28]	12 EF-18BM забезпечують навчальну підготовку
Єврофайтер Тайфун	Іспанія	Багатоцільовий	EF 2000	68	20 замовлених[28]
Морські патрульні літаки
CASA C-212	Іспанія	Морський патрульний		3[28]
CASA CN-235	Іспанія / Індонезія	Патрульний / Пошуково-рятувальний		9	один використовується для повітряної розвідки[28]
Літаки РЕБ
Dassault Falcon 20	Франція	Літаки РЕБ		1[28]
Транспортні
Кінг Ейр	США	Багатоцільовий	90	3[28]
CASA C-212	Іспанія	Транспортний		8[28]
Аеробус А310.	ЄС	VIP-перевезення	A310-304	2[29]
Airbus A400M	Франція / Іспанія	літак-заправник		13	4 літаки, що здійснюють дозаправку в повітрі — 14 замовлені[28]
Airbus A330 MRTT	ЄС	транспортний / літак-заправник			3 замовлені[30]
Dassault Falcon 900	Франція	VIP-транспорт	Falcon 900B	5[31]
CASA C-295 / 235	Іспанія	транспортний		20[28]
Cessna Citation V	США	повітряної розвідки[32]		3[33]
Пожежні літаки
Bombardier CL-415	Канада	Пожежний літак		3[34]
Bombardier CL-215	Канада	Пожежний літак		14[34]
Гелікоптери
NHI NH90	ЄС	Багатоцільовий		6	6 на замовлення[28]
Sikorsky S-76	США	Багатоцільовий		8[28]	також забезпечує підготовку пілотів гелікоптера
Eurocopter AS332	Франція	Багатоцільовий / CSAR		12[28]
Навчальні літаки
Т-35 Pillán	Чилі	навчально-тренувальний літак		34[28]
CASA C-101	Іспанія	навчально-тренувальний літак		41[28]
Northrop F-5	США	навчально-тренувальний літак	F-5M	19[28]
Pilatus PC-21	Швейцарія	навчально-тренувальний літак		24[28]	Додаткове замовлення 16[35]
Airbus H135	Німеччина	навчально-тренувальний			11 на замовлення[28]
Eurocopter EC120	Франція	навчально-тренувальний		14[28]
БПЛА
MQ-9A Predator B	США	розвідувально-ударний		4[36]

Ідентифікація літаків

Нортроп F-5 в Талавера-ла-Реаль, ідентифікований серійним префіксом A (ударний) E (навчальний).9 в іспанській системі

.

Іспанські повітряні та космічні сили мають власну буквено-цифрову систему для ідентифікації літаків. Вона утворює префікс до серійного номера планера, який зазвичай позначається на хвості. Літера або літери відповідають заданому використанню. Таким чином, C означає cazabombardero (винищувач-бомбардувальник); A, ataque (атака); P, patrulla (патруль); T, transporte (транспорт); E, enseñanza (навчання); D — пошук і порятунок; H — гелікоптер; K — танкер; V — вертикальний зліт і посадка (VTOL); і U — утиліта. Наприклад, F/A-18 з «C.15-08» на хвості — це п'ятнадцятий тип винищувача, що надійшов на озброєння ВПС Іспанії (Eurofighter — C.16), і восьмий зразок цього типу, що увійшов до складу ВПС Іспанії. На носовій частині або фюзеляжі літак має номер, що відповідає підрозділу, в якому він базується.

Варіанти літаків, що знаходяться на озброєнні, наприклад, двомісні версії або версії транспортних літаків-цистерн, додають ще одну літеру, щоб відрізнити їх функції, і мають свою власну послідовність серійних номерів, відмінну від основних версій. Приклад: «CE.15-02» — це другий двомісний літак F/A-18 (Fighter Trainer), поставлений до SAF. Крім того, літаки, що використовуються ВПС Іспанії, зазвичай мають код, що складається з однієї або двох цифр, за якими слідує тире і два числа, нанесені на носі або фюзеляжі. Перше число відповідає підрозділу, до якого вони належать, а друге — порядку, в якому вони надійшли на озброєння. Приклад: четвертий F/A-18, що прибуває на аеродром Ала 12, матиме на носі код «12-04». Ці коди змінюються, коли літак перерозподіляється до іншої частини.^{[джерело?]}