Посполітак Микола Корнійович

Микола Корнійович Посполіта́к (16 травня 1950, Полтава — 21 липня 2019, Полтава) — український графік, скульптор і дизайнер; член Спілки художників України з 1995 року^[1].

Посполітак Микола Корнійович
Народився	16 травня 1950(1950-05-16)  Полтава, Українська РСР, СРСР
Помер	21 липня 2019(2019-07-21) (69 років)  Полтава, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	скульптор, графік, дизайнер
Alma mater	Харківський художньо-промисловий інститут (1973)
Вчителі	Сизиков Валентин Васильович і Жуковська Любов Гнатівна
Членство	Спілка художників України
Батько	Посполітак Корній Сидорович

Біографія

Народився 16 травня 1950 року в місті Полтаві (нині Україна). Син скульптора Корнія Посполітака^[1]. 1973 року закінчив Харківський художньо-промисловий інститут де був учнем Валентина Сизикова, Любові Жуковської^[2].

Протягом 1973—1990 років працював на Полтавському художньо-виробничому комбінаті, де у 1982—1988 роках обіймав посаду головного художника; у 1990—1992 роках працював методистом Полтавського обласного центру народної творчості; у 1992—1995 роках завідував Полтавським будинком самодіяльного мистецтва^[1]. Мешкав у Полтаві в будинку на вулиці Красіна, № 116, корпус № 1, квартира № 24^[2]. Помер у Полтаві 21 липня 2019 року^[1].

Творчість

Працював у галузях станкової і монументальної скульптури, графіи (плакат, ужиткова графіка, графіка малих форм), художнього оформлення інтер'єру та громадських будівель. Серед робіт:

станкова скульптура

• «Розвідувач надр» (1975, оргскло);
• «Урожай» (1976, оргскло);
• «Праматір аріїв» (2001);

декоративні рельєфи в Полтаві

• в будівлі телеграфно-телефонної станції (1975);
• в будинку управління «Нафтогаздобування» (1976);
• на навчальному корпусі електротехнічного технікуму (1978);

плакати

• «Виростили — зберемо без втрат» (1980);
• «Нехай не згасне життя прекрасне!» (1981);
• «Кожний день календарний — ударний» (1981);
• «На варті здоров'я, миру та гуманізму» (1985);
• «Варто лише смикнути» (1986);
• «Мир космосу — мир землі» (1986);
• «Прикрасимо рідну землю» (1986);

пам'ятники

• Тарасу Шевченку в селі Шедієвому (1989);
• кооператору і громадському діячеві Миколі Балліну на вулиці Щорса, № 77-а в Донецьку (2000);
• економісту Михайлу Туган-Барановському в Донецьку (2002);
• Тарасу Шевченку в місті Зінькові (2004);
• організатору Олімпійських ігор Олексію Бутовському в Полтаві (2005, архіиектор В. Шевченко);
• Івану Боровенському на вулиці Покровській, № 19 у Решетилівці (23 вересня 2010, архітектор О. В. Приходько, співавтор І. Л. Геращенко)^[3];
• космонавту Георгію Береговому в селі Федорівці (2011);
• полтавському міському голові Анатолію Кукобі на вулиці Анатолія Кукоби в Полтаві (2012);
• Тарасу Шевченку в місті Гадячі (2013).

пам'ятник М. Туган-Барановському	пам'ятник Т. Шевченку в Зінькові	пам'ятник О. Бутовському	пам'ятник І. Боровенському	пам'ятник Г. Береговому	пам'ятник Т. Шевченку в Гадячі

меморіальні та анотаційні дошки

• музичному діячу Дмитру Ашхарумову (1993), бандуристу Володимиру Кабачку (1994) на будинку Полтавський коледжу мистецтв;
• конструктору-винахіднику авіаційного парашута Глібу Котельнікову у Полтаві (2000);
• Генеральному секретарю освіти періоду УНР Івану Стешенку в селі Великих Будищах (2008);
• літературознавцю Петру Ротачу в Полтаві (2009);
• художнику та архітектору Василю Кричевському на перетині вулиць Пилипа Орлика та Кричевського у Полтаві (24 листопада 2016)^[4];
• актору Юрію Попову на вулиці Пушкіна, № 41/28 у Полтаві (10 листопада 2017)^[5].

меморіальна дошка Д. Ахшамурову	меморіальна дошка В. Кабачку	меморіальна дошка Г. Котельнікову	меморіальна дошка П. Ротачу	меморіальна дошка В. Кричевському

Автор генерального проєкту оформлення Співочого поля імені Марусі Чурай у Полтаві (1986)^[1].

Брав участь у мистецьких виставках у Харкові у 1970 році, Полтаві з 1975 року, Києві з 1978 року, Велико-Тирново у 1980 році^[1].

Окремі роботи митця зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї, Великосорочинському літературно-меморіальному музеї Миколи Гоголя, Вовчицькому краєзнавчому музеї^[1].