Надсяння

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Надсяння (значення).

Надся́ння, рідше Пося́ння, Надсянщина, Сяно́ччина (нім. Saanland, пол. Nadsanie) — українська етнічна територія у верхів'ї та середній течії річки Сян. Основна частина Надсяння збігається із Східною половиною Підкарпатського воєводства Польщі. В межах України невеликий фрагмент Надсяння знаходиться на крайньому заході Львівської області, північно західні частини Самбірського, Мостиського та Яворівського районів. Історичним центром вважається місто Перемишль (пол. Przemyśl). Разом з Лемківщиною Надсяння є частиною історичного регіону Перемишльщина.

історична область Надсяння Загальна інформація Інші назви Посяння, Перемищина Сучасна локація  Польща,  Україна (незначна частина) Населення русини, надсянці, українці, поляки Площа басейн верхньої та середньої течії ріки Сян Розташування на карті Мапа історичного Надсяння Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Надсяння Держави на території (назва історичної області в родовому відмінку)

Застосування назви

Мирослав Іваник, один з упорядників книги «Бастіон і Батурин. УПА та підпільна адміністрація ОУН в Ярославщині, Любачівщині та Томашівщині в рр. 1944—1947: Документи і матеріяли», посилаючись на традицію називання окремих частин Закерзоння місцевим населенням та військовій звітності УПА, натомість розрізняє ці поняття: Надсяння — Перемищина, Посяння — Любачівщина та Ярославщина з прилеглими до них галицькими землями, Засяння — українська частина Галичини, відділена від решти земель річкою Сян^[1].

Історія

Плем'я присянців (Prissani) згадане Анонімом Баварським в «Описі міст і територій з північної сторони Дунаю» у 844 році, у них було 70 громад^[2]. Предки українців, як автохтонного населення Надсяння проживали у верхів'ї річки Сян з часів формування першої на цих теренах слов'янської спільності відомої як білі хорвати; згодом, після входження хорватів до складу Київської Русі ця територія стала осередком проживання окремої династії Рюриковичів та створеного ними Перемишльського князівства. З 1349 року Надсяння разом з іншими землями Галичини потрапляє до складу королівства Польщі, та новоутвореного Руського воєводства. Наприкінці XVII століття після третього поділу Речі Посполитої опинилось у складі Австрійської монархії, з 1921 року включене до польської держави. 1939 року східну частину Надсяння  включено до УРСР, але після Другої світової війни в 1944—1951 рр. передано Польщі, за виключенням крайньої східної частини, яка розташована у північно-західних частинах Самбірського, Мостиського та Яворівського районів, Львівської області, України. .

Депортація місцевого населення

У 1945—1946 роках більшість українців з польського Надсяння було виселено на територію УРСР. Потім, 1947 року, внаслідок операції «Вісла» польський уряд примусово переселив залишок українців з Надсяння та інших земель на північ та північний захід Польщі. Українські сім'ї відокремлено поселяли в зруйновані німецькі обійстя Ольштинського, Гданського, Кошалінського, Щецинського воєводств. Деякі українці у 1957—1958 роках змогли повернутися на свої рідні землі.

Географія

Географічно до Надсяння належить територія довоєнних повітів Львівського воєводства Другої Речі Посполитої: Ярославський, Перемишльський, Ліськівський, Ряшівський, Сяніцький, Нисківський, Коросненський, Ланьцутський, Любачівський, Добромильський і Березівський, а також південної частини Білґорайського повіту Люблінського воєводства. Проте частина цієї території (наприклад південні частини Сяноцького і Кросненського повітів) входить до Східної Лемківщини.

Мова і народні звичаї

Тут звучить надсянський говір, який належить до південно-західного наріччя української мови. Культура — типово галицька. Неповторними є народні промисли, вишивка, вироби з дерева, фольклор. Наприклад, зберігся звичай обходити на Великдень двори з обрядовим співом, подібним на колядування — «риндзівками».

Попри локальні відмінності до надсянців слід зарахувати і так званих долинян в околицях Сянока. Академічні праці, які стосуються надсянського говору українців, належать мовознавиці, професорці, доктору філософії Марії Пшепюрській-Овчаренко.