Перемишльщина

Перемишльщина^[1][2][3] — українська історична область на теренах сучасної Польщі з історичним центром у місті Перемишль. Межі Перемишльщини можна визначати або за територією давнього Перемишльського князівства, або за межами колишньої Перемишльської єпархії. Входить до складу Закерзоння.

Перемишльщина
Лемки-українці з Пряшівщини (ліворуч) та українці з Перемишльщини в традиційному вбранні. Cело Мокре, 2007 рік
Прапор Герб
Країна	Польща

Перемишльщина охоплює територію Надсяння. Проте Надсяння — це насамперед етнографічна територія, визначена поширенням надсянського говору південно-західного наріччя української мови^[4], тоді як Перемишльщина — історико-адміністративна область, кордони якої збігаються з межами Перемишльського удільного князівства та Перемишльської землі Руського воєводства.

Історія

Стародавня доба

Докладніше: Білі хорвати

У VI–X століттях на території Східної Європи, зокрема сучасної Перемишльщини, мешкало слов'янське плем'я білих хорватів. Відомий хорватський історик В'єкослав Клаїч ототожнював Білу Хорватію приблизно з територією Королівства Галичини та Лодомерії, наголошуючи, що місто Перемишль було одним із міст білих хорватів.

Мапа розселення білих хорватів.

Згодом плем'я білих хорватів було підкорене київським князем Володимиром Великим і поступово асимільоване в межах Київської Русі.

Княжа доба

Докладніше: Перемиське князівство

Згідно з основним джерелом історії Київської Русі — «Повістю временних літ» — похід князя Володимира на західні землі відбувся 981 року. Літопис коротко згадує про цей похід:

	Іді Володимер до ляхомъ і зая гради ихъ: Перемишль, Червенъ та ін городи, іже суть до сего дне под Руссю
— .

На завойованих землях, включно з Перемишлем, було створено Володимирське князівство, де першим князем 988 року став син київського князя Всеволод Володимирович.

Саме Перемиське князівство виокремилося під владою синів князя Ростислава Володимировича 1084 року в результаті виділення з Володимирського князівства. Рішенням Любецького з'їзду князів 1097 року Перемиське князівство було закріплене за Володарем як спадкове володіння.

1141 року після смерті Івана (Ігора) Васильковича Володимир Володаревич Перемиський об'єднав усі уділи в єдине Галицьке князівство та переніс центр своїх володінь з Перемишля до Галича. 1144 року після придушення заколоту свого племінника Івана Берладника Володимир Володаревич приєднав Перемиське та Звенигородське князівства до своїх особистих володінь.

З 1199 року Перемиське князівство як удільне князівство перебувало у складі об'єднаного Галицько-Волинського князівства.

Польсько-литовський період та Козацька доба

Докладніше: Перемишльська земля

У середині 1340-х років польський король Казимир III захопив Сяноцьку землю, а восени 1349 року, внаслідок військового походу, підкорив собі землі Галичини та Холмщини.

Після смерті Казимира III поляки передали Галичину, зокрема Перемишльщину, Угорщині. У цей період до краю спостерігалася стрімка міграція поляків, німців та угорців.

1387 року Польща вкотре захопила Галичину. Ще довгий час Королівство Руське продовжувало існувати на правах Руського домену польського короля в складі Королівства Польського. Землі Перемишльщини продовжували існувати в кордонах удільного князівства як Перемишильська земля.

Вже після перетворення Королівства Руського на Руське воєводство Королівства Польського зі складу історичної Перемишльської землі було відокремлено територію Сяноцької землі та долучено Дрогобицький і Стрийський повіти. Після цього вона займала територію площею 13 037 км² у басейнах річок Стрия, Дністра та Сяну.

У 1691 році православну Перемиську єпархію, яка була заснована, за різними даними, між 1026-1128 роками, переведена в унію і перепідпорядкована Руській унійній церкві. Так було створено унійну Перемиську єпархію, яка проіснувала аж до 1996 року.

У XVI столітті найбільшими містами були Перемишль і Ярослав (понад 5 тис. мешканців), Стрий (понад 4 тис. мешканців), Дрогобич, Городисько, Лежайськ, Ряшів і Жолиня (понад 3 тис. мешканців). Згідно з королівською люстрацією, зробленою в 1676 році, у всій Перемишльській землі було 32 міста і 980 сіл.

Період боротьби за українське національне відродження

Після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття Перемишльщина стала частиною Габсбурзької монархії. На Перемишльщині збереглася греко-католицька церква, тоді як на сусідній підросійській Холмщині Холмську єпархію було анексовано Російською православною церквою.

Українська революція

Докладніше: Команчанська Республіка

Після розпаду Австро-Угорщини на заході України спалахнули перші осередки визвольної боротьби. У зв'язку з тим, що в Сяніку було неможливо заснувати повітову Українську національну раду через розквартирування там польського війська, вирішили створити Раду Сяноцького повіту у Вислоку Великому, яка стала центром національно-визвольної боротьби у Східній Лемківщині.

З листопада 1918 року парох села Вислік Великий отець Пантелеймон Шпилька отримав прокламацію про проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Разом із парохом села Вислік Нижній отцем Михайлом Теслею та вчителем Грицем Судомиром вони вирішили скликати наступного дня селянське віче у місцевій школі.

4 листопада до школи прибуло 70 делегатів із сіл Вислік Великий, Команча, Полави, Поляни Суровичні, Дарів, Щавне, Прибишів. До згаданих сіл приєдналися селяни з Балигорода, Репеді, Туринського, Старого Лупкова, Должиці, Чистогорба, Явірника, Куляшного, Кальниці, Радошиць, Ославиці, Височан, Карликова, Полонни, Смільника, Суковатого, Миківа, Манева, Мощанця, Морохова, Бальниці, Волі Мигової, Душатина, Прелуків, Тісни, Щавного. На зборах засновано Повітову Українську національну раду з осідком у Вислоці Великому (Вижньому), проголошено створення «Східно-Лемківської Республіки», також відомої в українській та польській історіографії як «Команчанська» або «Команецька Республіка», адже саме в селі Команчі знаходився головний оборонний штаб^[5].

Оскільки Східно-Лемківська Республіка відкрито прагнула до об'єднання з Україною, польські легіонери вирішили якомога швидше її знищити. Вони зайняли Щавне, але під натиском селян із Прелуків і Репеді змушені були відступити; легіонери повторили напад на Щавне, але селяни відтіснили їх до Сянока, причому вісьмох роззброїли.

Увечері 23 січня 1919 року великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички поляки здобули перемогу й одразу кинулися шукати отця Шпильку, який у цей час перебував у селі Габковці на Пряшівщині; за його видачу було встановлено винагороду в розмірі 5 тис. австрійських крон. У битві загинули селяни Федір Чура та Іван Карнафем, багатьох було заарештовано; коменданта поліції Щуровського після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася.

Уранці 24 січня 1919 року польська армія захопила Команчу^[5].

Друга світова війна

У складі УПА з 1944 року діяла воєнна округа Української повстанської армії «Сян»^[6][7].

Післявоєнний період

Після возз'єднання Західної України з Радянською Україною територія Перемишльщини увійшла до новоствореної Дрогобицької області, а Перемишль став районним центром однойменного району.

Після обміну територіями Перемишль і Сянок були передані Польщі для вирівнювання кордонів.

У 1945–1946 роках та під час проведення операції «Вісла» українське населення Перемишльщини було виселено до УРСР та на західні землі Польщі.

У 1956 році в Перемишлі відкрито Українське суспільно-культурне товариство^[8].

Українці Перемишльщини сьогодні

Українська діаспора Перемишльщині досі існує^[9]. Сьогодні українська ідентичність в регіоні підтримується завдяки зусиллям греко-католицької церкви, яка організовує українське культурне життя в регіоні^[10].

Греко-католицька церква у селі Більцарева, де народився Ярослав Качмарчик.

За переписом населення Польщі 2002 року в місті Перемишль мешкало 990 українців, а всьому Підкарпатському воєводстві мешкало 3271 українець та 147 осіб, які ідентифікують себе як лемки^[11][12]. Сьогодні у самому Перемишлі діє Почесне консульство України^[13]. Також в регіоні є Український народний дім, який знаходиться в Перемишлі та займається культурним просвітництвом, зокрема і дослідженням української історії Перемишльщини^[14]. В регіоні також діють такі організації, як Союз українців Підляшшя^[15] та Об'єднання лемків^[16].

• 
  Марш ветеранів УПА у Перемишлі.
• 
  Почесна варта українських пластунів перед могилами повстанців УПА в селі Пикуличі.

Відомі українці, пов'язані з Перемишльщиною

Народилися на Перемишльщині

• Володимирко Володарович (1104, Перемишль, Перемишльське князівство — 1153) — князь перемишльський у 1128—1146 рр. Переніс столицю князівства до Галича, і став першим князем єдиного Галицького князівства.^[6]

• Григорій Сяноцький (1406, Сянік, Сяноцька земля, Королівство Польське — 1477) — українсько-польський церковний і політичний діяч, гуманіст, латинський архієпископ Львівський. Засновник першого гуманістичного гуртка на українських землях та в тогочасній Польщі.

• Русин Павло (бл. 1470, Коросно, Сяноцька земля, Руське воєводство, Королівство Польське — 1517, Сянік, Руське воєводство, Королівство Польське) — український, польський поет і мислитель доби Відродження, автор книги поезій «Пісні Павла Русина з Кросна», писав латинською мовою. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України, а також одним з основоположників гуманістичної поезії в Польському королівстві, зокрема краківської школи^[17].

• Станіслав Оріховський (1513, Оріхівці, Перемишльська земля, Руське воєводство, Королівство Польське — 1566, Журавиця, Перемишльська земля, Руське воєводство, Королівство Польське) — український і польський релігійний діяч та мислитель доби Відродження, письменник, оратор, філософ, історик, полеміст, гуманіст.

• Копистенський Захарія (друга половина XVI ст., Перемишль, Руське воєводство, Королівство Польське — 1627) — український письменник, культурний і церковний діяч, архімандрит Києво-Печерського монастиря, мав походження роду з села Кописно.

• Лозинський Йосип Іванович (1807, Гурко, Перемишльський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1889) — український етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження, автор так званого абецадла — варіанту латинської абетки для запису української мови. Першу працю абецадлом — збірку пісень та весільних обрядів «Руське весілля» видав у Перемишлі. У 1848 році заступник голови Перемишльської руської ради.

• Вербицький Михайло Михайлович (1815, Явірник-Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1870, Млини, Яворівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

• Вахнянин Анатоль Климович (1841, Сенява, Перемишльський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1908) — український громадсько-політичний діяч, композитор, педагог і журналіст. Один з перших провідників ідеї української ідентичності на Галичині. Навчався і викладав українську мову в гімназії Перемишля.

• Йосафат (Коциловський) (1876, Пакошівка, Сяноцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1947) — священик, український громадсько-політичний діяч, останній єпископ Перемишльський перед знищенням комуністичною владою Польщі Української греко-католицької церкви (1917—1947). Загинув у київській в'язниці НКВС. Беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ 2001 року.

• Рудницький Степан Львович (1877, Перемишль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1937) — український географ і картограф, академік ВУАН. Основопорядник української політичної та військової географії.

• Крушельницький Антін Владиславович (1878, Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1937) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.). Дружина А. Крушельницького — Марія Крушельницька (Слобода) (1876—1935), українська акторка, письменниця, громадська діячка, уродженка села Ульгівка Рава-Руського повіту Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії.

• Людкевич Станіслав Пилипович (1879, Ярослав, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1979) — український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, голова музикологічної комісії Наукового товариства імені Шевченка.

• Качмарчик Ярослав Теофілович (1885, Більцарева, Грибівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1944) — політичний і громадський діяч, Президент Центральної Національної Ради Лемко-Русинської Республіки у 1918—1921 рр.

• Никифор Дровняк (1895, Криниця, Новосончівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1968, Фолюш, Ряшівське воєводство, Польська Народна Республіка) — український художник-примітивіст, що розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини — Лемківщини.

• Кубійович Володимир Михайлович (1900, Новий Сонч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1985) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель». Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. Автор праці «Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя. Географічний нарис».

• Богдан-Ігор Антонич (1909, Новиця, Горлицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1937) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, один з найвідоміших творів зі спадщини — колядка «Народився Бог на санях» присвячена лемківському містечку Дукля.

• Стахів Євген Павлович (1918, Перемишль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 2014) — діяч українського підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в роки Другої Світової війни. За твердженнями самого Стахіва, він був прототипом Євгена Стаховича, головного негативного персонажу роману Олександра Фадєєва «Молода гвардія».

• Адам (Дубець) (1926, Флоринка, Грибівський повіт, Краківське воєводство, Польська Республіка) — український церковний діяч, від 1983 р. єпископ, а з 1996 р. архієпископ Перемишльський і Новосончівський Польської православної церкви. Став першим православним єпископом Перемишльським з 1692 року, коли єпархія прийняла Берестейську унію.

Пов'язані з Перемишльщиною життям та працею

• Володар Ростиславич (? — 1124, Перемишль, Перемишльське князівство) — князь перемишльський у 1092—1124 рр. Заклав підвалини майбутньої величі Галицького князівства. Його онуком був Ярослав Осмомисл.

• Данило Галицький (1201—1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі. 17 серпня 1245 р. в битві під Ярославом розбив війська польських і угорських загарбників.

• Митуса (XIII ст.) — славетний співець з Перемишля, який згадується в Галицько-Волинському літопису, та якому присвятили свої поезії Микола Костомаров (балада «Співець Митуса») і Іван Франко (поема «Бунт Митуси»).

• Бортнянський Дмитро Степанович (1751—1825) — український композитор, співак і диригент, що в своїй творчості використовував інтонації української народної пісенності. Батько композитора, Стефан Шкурат, емігрував на Гетьманщину з лемківського села Бортне, від якого і узяв своє нове прізвище.

• Григорій (Яхимович) (1792—1863) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1860 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. У 1849—1860 рр. єпископ Перемишльський. У 1848 р. очільник Головної Руської Ради. Добивався запровадження викладання української мови у школах Галичини, вимагав від духовенства вживання української мови під час проповідей.

• Костянтин (Чехович) (1847—1915, Перемишль, Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, Російська імперія) — український церковний і громадський діяч, Єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяніцький УГКЦ у 1897—1915 рр. Підтримував український рух на Галичині, сприяв створенню «Української Щадниці», Українського Банку «Віра» і «Міщанської Каси». Під час окупації російськими військами Перемишля в роки Першої світової війни зазнав переслідувань, що привели до смерті.

• Уляна Кравченко (1860—1947, Перемишль, Ряшівське воєводство, Польська Республіка) — українська письменниця, активістка українського жіночого руху, в своїх поезіях закликала до об'єднання усіх частин української землі в єдиній Українські державі. З 1920 р. жила і працювала у Перемишлі.

• Семенюк Осип (1883—1937) — український громадський та військовий діяч, співавтор першого військового підручника українською мовою (1914), командант сотні Українських січових стрільців. У вересні 1914 р. сотня Семенюка, першою із січових стрільців, прийняла бойове «хрещення» у війні проти російських військ, захищаючи переправу через Сян в районі села Сянки.

• Євшан Микола (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач. Під час Першої світової війни добровільно зголосився до австрійського війська. 30 жовтня 1918 р. став на чолі зукраїнізованого 9-го полку, та оголосив про перехід Перемишля до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

• Ірина Вільде (1907—1982) — українська письменниця, перше оповідання «Марічка» було надруковане в тижневику «Український голос» у Перемишлі в 1926 році.

• Іван (Мартиняк) (1939) — перший очільник Української греко-католицької церкви у Польщі після повалення комуністичного режиму. Єпископ Перемишльський у 1991—1996 рр. Митрополит Перемишльсько-Варшавський з 1996 року.

Історичні події

• Битва над Вягром (1099 рік)
• Битва під Ярославом (1245 рік)
• Битва за Перемишль (1918 рік)
• Трагедія села Павлокоми (1945 рік)
• Різня в Горайці (1945 рік)
• Різня в Бахові (1945 рік)
• Різня в Березці (1945 рік)
• Різня в Сівчині (1945 рік)
• Бої в Бірчі та околицях (1945 рік)
• Радянсько-польський обмін ділянками територій (1951 рік)

Перемишльщина і сучасна Україна

• Суспільно-культурне товариство «Надсяння»
• Моє рідне Надсяння. Пісня у виконанні гурту «Світозари».